Обід із Михайлом Федоровим

Український віцепрем'єр і міністр цифрової трансформації розповідає про широкий крок у діджитал-майбутнє, який країна зробить уже через рік, пропонує орієнтуватися на Білорусь у питаннях ведення бізнесу та зізнається у любові до президента

Ольга Духніч

Зпанорамних вікон ресторану Kама, що знаходиться на останньому поверсі готелю River House у Києві, відкривається гарний краєвид на Дніпро та набагато менш привабливий — на Поділ і вулицю Сагайдачного. Остання зверху більше схожа на щелепу старого: із неакуратно вставленими будинками-новоробами, зруйнованими старовинними особняками та знаменитим подільським будинком-монстром на горизонті.

Саме тут НВ вирішує пообідати з віцепрем'єр-міністром України і міністром цифрової трансформації Михайлом Федоровим. На запрошення НВ посадовець радо погоджується: сидіти в монументальних декораціях Кабміну йому вочевидь обтяжливо.

— Клас! Дуже круте місце! Треба сюди дружину привести, — не приховує емоцій віцепрем'єр, з'являючись у залі ресторану (у пообідній час ми тут єдині відвідувачі).

— Давайте будемо їсти, — пропоную, але опиняюся єдиним їдцем за столом: міністр щойно пообідав зі своєю командою, а тому обмежується кавою.

28-річний Федоров — наймолодший міністр в історії незалежної України, і найнесподіваніший. Ще кілька років тому він навряд чи міг уявити, що його ім'я буде відомим за межами рідного Запоріжжя, де він керував агентством діджитал-маркетингу.

Вирішальною подією у житті маркетолога стала співпраця зі Студією Квартал 95. Завдяки їй Федоров очолив діджитал-напрям передвиборчого штабу Зеленського і зробив свій вагомий внесок у його перемогу, використавши всю міць соціальних мереж, про яку суперники чинного президента навіть не здогадувалися, а коли здогадалися, було вже пізно.

Сьогодні успіх передвиборчої кампанії молодий віцепрем'єр має намір повторити, трансформуючи Україну в цифрове суспільство.

— Ви — маркетолог, а цифрова трансформація — це все-таки про компетенції IT-фахівця. Чим брак знань компенсуєте? — цікавлюся, так і не переконавши свого співрозмовника приєднатися до обіду.

— Ну взагалі для мене це органічний перехід, жодного розриву я не помічаю, — охоче відповідає Федоров. — Моя компанія й так займалася трансформацією бізнесу в цифровому напрямі, тільки тепер у мене більше клієнтів — кожен громадянин країни.

Великої різниці, що трансформувати — кафе, салон краси або державу, — міністр не бачить. І стверджує, що з переміщенням у Кабмін його життя майже не змінилося:

— Може, тому, що робота звична, я й не відчуваю, що я міністр, — зізнається чиновник.

— А інші кандидати на вашу нинішню посаду були? — вирішую все-таки прояснити ситуацію.

— Так ми цю тему придумали, інших кандидатів і не мало бути, — просто пояснює мені Федоров, твердо впевнений, що його міністерство — особливий варіант. — Ми самі його придумали, тобто президент Зеленський і команда. Він вирішив, що класно буде, якщо у нас з'явиться "держава у смартфоні", і я цією ідеєю заразився.

Я все-таки замовляю собі салат із морепродуктами, і поки офіціант розкладає на столі прибори, дізнаюся, що саме має на увазі під цифровою трансформацією країни її головний виконавець.

Зручно вмостившись у кріслі, Федоров перераховує три складові реформи: оцифрування бюрократичних процесів усередині держави, що дасть можливість скоротити кількість чиновників. Трансформацію бізнесу, коли він отримує більше можливостей розвитку за допомогою IT-інструментів. А найамбітішим своїм завданням міністр вважає трансформацію мислення громадян України. Останні навчаться використовувати інтернет для свого розвитку, а гаджети стануть посередниками із владою.

— Ми будемо першою державою світу, не рахуючи Китаю, яка вміщатиме державу в мобільний застосунок, — обіцяє мені Федоров, захопившись прогнозами.

— За допомогою телефону можна буде вирішити будь-яке питання і скоротити контакт із державою до одного візиту в житті — аби здати біометрію й отримати ID-картку!

— Обіцяєте чи мрієте? — уточнюю.

— Обіцяю, зуб даю! — впевнено відбиває Федоров.

— Є мудрий український народ, — нагадую, — із ним завжди може щось піти не так.

— Я такий варіант узагалі не розглядаю, — Федоров категоричний. — Поки Володимир Зеленський — президент України, моя впевненість у можливості виконання задуманого залізобетонна.

— Мені завжди здавалося, що віцепрем'єр у роботі більше орієнтується на прем'єра, ніж на президента, — зауважую.

— Я орієнтуюся політично і на прем'єра, і на всіх, — поспішає запевнити мене Федоров, — але у президента я вірю. І вірю, що його не зламають, він навколо себе ефект здорової клітини створює. Наприклад, люди навколо нього не можуть бути поганими, а якщо вони були поганими, то змінюються. Ні в кого в його присутності рука не піднімається гидоти робити. Може, у дрібницях, але у великих справах ніколи! — завершує емоційну тираду Федоров.

— Перейдімо краще до практичних питань, — поспішаю запропонувати, підсовуючи миску з салатом, яка за мить до цього з'явилася на столі.

Куштуючи салат, цікавлюся у міністра, який відсоток українців сьогодні у країні користується смартфонами.

— Приблизно 70% від загальної кількості українців, які користуються послугами мобільного зв'язку, десь 25–30 млн мінімум, — упевнено відповідає він.

— Я зустрічала дані про 55% таких абонентів. Чи не вийде, що ви зараз розвиваєте екосистему тільки для половини українського суспільства? — цікавлюся. — Адже вийде така собі цифрова дискримінація.

— Чому це дискримінація? — ображається Федоров. — Ми хочемо завдяки зручності держави у смартфоні максимально стимулювати людей використовувати гаджети, достукатися до кожного.

Він пояснює, що офлайн-послуги нікуди не йдуть, навпаки, його міністерство взяло на себе функцію формування адмінпослуг і налагоджує всі офлайн-послуги Центрів надання адмінпослуг у країні.

— Нам важливо зрозуміти, які послуги мають попит, а які ні, — світиться оптимізмом міністр.

Цієї миті до зали ресторану входить солідна делегація священників у рясах. Розсідаючись за великий стіл недешевого ресторану, містичне релігійне минуле несхвально коситься на світле цифрове майбутнє — наш столик.

— Уявімо: Валентина Петрівна, 54 роки, продавець магазину навпроти, активна користувачка послуг панів праворуч від вас, інтернетом не користується. Як ви до неї достукаєтеся? — цікавлюся, потихеньку киваючи у бік священнослужителів.

— Ми вже розробили план, — хитро посміхається Федоров і пояснює, що цифровою освітою українців, особливо пенсійного та передпенсійного віку, міністерство займеться з екранів телевізорів, де до занять з інтернет-грамотності громадян запрошуватимуть зірки шоу-бізнесу, а також безпосередньо, використовуючи для цього будинки молоді та публічні бібліотеки.

— А панове праворуч від нас скажуть, що ви затягуєте їхніх прихожан у цифровий концтабір! — посміхаюся, згадуючи характерні протести біля стін Києво-Печерської лаври.

— Зважаючи на смартфони, які я бачу в їхніх руках, вони цифровізацію у країні можуть очолити, — широко всміхається Федоров.

Один зі священників швидко ховає екран телефону від проникливого віцепрем'єрського погляду.

— Дивіться, вони вибрали iPhone або цей дорогий ресторан, бо це класні продукти. Як тільки ми зробимо класний сервіс — люди його теж оберуть, — переконує мене Федоров.

— Що через рік, активувавши свій смартфон, побачить на його екрані користувач? — цікавлюся.

— Паспорт, права, техпаспорт, страховку, — загинаючи пальці, перераховує міністр, — усе це ми плануємо запустити вже в січні наступного року. Напоготові також студентський і учнівський квитки, пенсійне посвідчення. Через рік люди їздитимуть країною зі смартфоном і без жодного документа.

— Зачекайте, через рік у нас, у найоптимістичнішому випадку, з'явиться мобільне покриття на основних магістралях країни, — нагадую.

— А у нас передбачена офлайн-робота застосунку, — знаходиться Федоров, — є система QR-кодів, яка дозволить перевірити справжність документів.

— А що побачить на своєму екрані бізнесмен? — продовжую допитуватися.

— Електронні процедури відкриття і закриття підприємств, можливості для сплати податків, повідомлення про зміну статусу їх компанії, всякі антирейдерські штучки, — перераховує міністр, одразу обумовлюючи, що сподівається, що цей список буде коротким. — Я хочу, щоб держава мінімально регулювала бізнес, сподіваюся, так і буде.

Завершивши з обідом і кавою, цікавлюся у Федорова ідеєю українського електронного громадянства — ще однією ініціативою його міністерства.

— Зрозуміло, що е-residence Естонії вигідний громадянам Китаю, України, Росії або Великої Британії, аби вигідно вести бізнес усередині ЄС, але чим і кого привабить можливість набуття електронного громадянства України?

— Наших нещасних ФОПів та їхні 5% податку, — загадково усміхається Федоров.

Він пояснює, що для іноземних компаній модель електронного громадянства може створити зручний ринок для ведення бізнесу за рахунок оптимізації податків.

— Подивіться на Білорусь — це зараз одна з найкращих країн світу для ведення бізнесу. Спеціальні податкові умови, безвіз для айтішників, дивіться, як там геймінг розвивається, фахівці тисячами їдуть, — перераховує міністр, обіцяючи збудувати Білорусь і тут, тільки іншу, українську.

— А росіяни зможуть подаватися на українське електронне громадянство? — вирішую довести тему до логічного кінця.

— Для нас буде великою честю, якщо російські підприємці захочуть вести тут бізнес і відкривати свої компанії.

— Тобто? — давлюся кавою, — у нас же війна.

— Так це ж розхитування їхньої економіки зсередини. Що може бути гірше, якщо найталановитіші російські айтішники відкриватимуть свої компанії тут і платитимуть податки в українську скарбницю?

— Тобто ризиків, що вони можуть створити тут свої центри впливу, ви не бачите? — допитуюся.

— Ну це ж не повноцінне громадянство, а резидентство, і в ньому я нічого погано не бачу, — намагається заспокоїти мене віцепрем'єр.

Вирішуючи, що обід рухається до завершення, я пропоную Федорову поговорити про його майбутнє.

— Як вам життя у владі, затягує? Чи почуваєтеся такою собі політичною твариною? — цікавлюся, відсуваючи порожню чашку.

— Зовсім не затягує, — одразу реагує міністр, — у мене є свої цілі. Вони пов'язані з цифровізацією, а всі ці амбіції та статус заради статусу — це не моє. Я не змінився внутрішньо і спілкуюся з тими ж людьми, що й раніше спілкувався.

— І що, навіть життя не змінилося?

— Ну, хіба що з собакою на кілька хвилин менше вечорами гуляю. А ще на роботу їжджу не на десяту ранку, а на восьму, — на кілька секунд замислюється мій співрозмовник.

— Стривайте, але якщо президент і прем'єр у від'їзді, ви — перша виконавча особа держави, вас сам цей факт хіба не обтяжує? — допитуюся.

— Послухайте, у мене статус не для того, аби я був головним над усіма процесами, а щоб можна було координувати інші міністерства. Не треба мені клеїти зайві регалії та достоїнства, — з легкою досадою каже віцепрем'єр, утім, швидко відходить і знову сяє усмішкою.