Обід з Хатією Деканоідзе

Голова Національної поліції України пояснює, чому в країні зростає кількість пограбувань, і розповідає, як у Грузії ставляться до напливу російських туристів

Ольга Духнич

З головою Національної поліції України Хатією Деканоідзе ми обідаємо в ресторані французької кухні Citronelle, що на Богдана Хмельницького в Києві.

Після двох переносів інтерв'ю помічники Деканоідзе просять НВ вибрати ресторан на свій смак, але обов'язково в центрі міста. Тихий і прохолодний Citronelle неподалік Національної опери України виявляється вдалим компромісом.

У головній залі майже немає відвідувачів, а саме приміщення дерев'яним декором і впізнаваними атрибутами французької кухні нагадує заміський будинок, де безладно, але щасливо живе велика французька сім'я.

Деканоідзе входить до ресторану в точно обумовлений час. Невисокого зросту і одягнена у строгий діловий піджак, незважаючи на спеку, вона слухняно займає за столом місце, приготоване для неї фотографом. Видно, що інтерв'ю — повсякденна частина її роботи.

— Хатія,— простягає руку для знайомства.

Головою Національної поліції України 39‑річна грузинка Деканоідзе стала в листопаді 2015 року. Втім, в її багажі керівника є посади міністра освіти Грузії в 2012 році і першого ректора Академії поліції МВС Грузії з 2007 по 2012 рік — обидві в уряді Міхеїла Саакашвілі. Після поразки партії Саакашвілі на виборах у Грузії Деканоідзе пішла у відставку, а після Майдану слідом за іншими молодими грузинськими політиками приїхала в Україну.

— Взагалі‑то я люблю італійську кухню і літні майданчики, там я можу курити,— зізнається Деканоідзе, гортаючи меню. Ми зупиняємо вибір на гаспаччо з рожевих томатів і салаті з копченим лососем.

— А грузинська кухня в Києві вам подобається? — цікавлюся я.

— Все-таки трохи відрізняється від автентичної грузинської,— тактовно відповідає вона й одразу додає, що і в самій Грузії у туристичних місцях кухня також не завжди хороша.— У мене мама дуже смачно готує. Люблю її сациві.

У 2014 році Україну охопила гостра мода на грузинські реформи. І свій шлях в українську політику Деканоідзе пояснює просто: їй запропонували, і вона погодилася.

“Тоді це був зрозумілий мотив — бути корисною Україні, я і не роздумувала особливо,— тихо каже вона з помітним акцентом.— У наших країн спільний ворог і схожі долі".

Так Деканоідзе спочатку стала радником міністра внутрішніх справ, а потім очолила новий орган — Національну поліцію України.

На сьогоднішній вона працює в країні майже два роки і зізнається, що тепер краще розуміє цю країну.

— В Україні я все ще помічаю багато скептицизму і навіть цинізму в повсякденних відносинах, це незвично,— зазначає вона.

— У Грузії по‑іншому?

— У Грузії так було в епоху першого президента Едуарда Шеварднадзе, а зараз виросло нове покоління людей — таких, як мій 17‑річний син. Коли він був молодший, то запитував у мене: що таке корупція і навіщо людям давати хабарі кому‑небудь? — каже Деканоідзе і зізнається, що розраховує на таке покоління українців як на головний підсумок реформи поліції.

— Міністр МВС Арсеній Аваков, який нещодавно сказав, що на реформу вже зараз бракує 2-2,5 млрд грн. Чи не позначиться це на запланованому результаті? — цікавлюся я.

— Грошей дійсно не вистачає,— Деканоідзе відкидає пасмо волосся з обличчя.— Не вистачає на важливе — мізерні зарплати особового складу не дають шансу прибрати корупційну складову. А ще мені до 1 січня потрібно переодягнути весь особовий склад у нову форму, і це тільки частина проблем з матеріального і технічного забезпечення.

— Багато нових людей ідуть через низькі зарплати?

— З патрульної поліції практично ніхто, там початкова зарплата загалом у структурі порівняно висока — 8 тис. грн. Зараз ми хочемо підняти зарплату слідчого з 4 до 10 тис. грн, але це все одно дуже мало.

Оптимальною зарплатою для такої посади Деканоідзе називає 20-25 тис. грн. Втім, визнає, що таких грошей держава сьогодні заплатити не може, а вже наявну нестачу коштів сподівається компенсувати міжнародною допомогою. Тут же вона називає один із результатів своєї праці: відповідно до соціології Національній поліції тепер довіряє 46% населення України проти колишніх 3%.

Нам приносять їжу, і я запитую Деканоідзе про переатестацію через рік після запуску Національної поліції.

— Атестовано по всій країні 30 тис. осіб, ще 4 тис. атестацію не пройшли, з них 30% — керівний склад, це великі цифри,— говорить вона, відпивши води.

— Є інформація, що переатестація зупинилася,— зауважую я.

— Ні, ми тільки зробили паузу в березні на два тижні. Нам було важливо подивитися, до чого ми прийшли. У деяких райвідділах, наприклад, після атестації залишилося по одній людині. Тому і добір, і переатестація в поліцію все ще проводиться. Зараз, наприклад, триває переатестація керівної та середньої ланок.

— Результатом ви задоволені?

— Ні, і ще довго не буду,— різко відповідає Деканоідзе. І пояснює, що очистити всю систему поліції однією такою хвилею переатестації неможливо. Багато відновлюються через суди, є випадки корупції серед уже переаттестованих.

— Тобто це процес нескінченний? — я іронізую.

— Якраз до того моменту, поки не з'явиться механізм самоочищення.

Голова Нацполіції заводить мову про плани, про створення інституту детективів. Вона починає захоплено розповідати про перспективу об'єднання карного розшуку і слідства в єдиний організм.

Я все-таки пропоную співрозмовниці поїсти. Куштую гаспаччо — він виправдав очікування — і запитую Деканоідзе, що за проведений в Україні час їй вдалося подивитися.

— Чесно кажучи, майже нічого. Усі мої поїздки — робочі, часу на красиве не залишається.

— Ну, хоча б у Національній опері були?

— Ні, не була. Була один раз у кінотеатрі, і то — до роботи в Нацполіції. А ще мені подобається Львів — він давній, як Грузія.

Деканоідзе пояснює, що через велику кількість роботи їй складно спланувати навіть поїздку додому. А там син якраз закінчив школу і готується отримати бізнес-освіту в одному з грузинських університетів.

— Ось він,— з екрану мобільного телефону Деканоідзе на мене дивиться усміхнений хлопець, який на голову вищий за маму, яка його оіймає.— Він розуміє ситуацію в Україні, оскільки добре пам'ятає російське вторгнення в Грузію 2008 року.

Та війна почалася вранці 4 серпня. Деконаідзе, тоді ректор Поліцейської академії Грузії, якраз перебувала з сім'єю в США. "І тут отримую дивне повідомлення від колег: "Нас бомблять",— згадує вона.

Після цього зв'язок з Грузією обірвався, і тут же в холі готелю Деканоідзе побачила по телевізору, як російські МІГи бомблять Горі.

Вона прийняла рішення негайно повернутися додому. Квитків у Грузію не виявилося: були закриті аеропорти, довелося летіти до Баку. Вона згадує, що її машина була чи не єдиною того дня, що в'їжджала на територію Грузії,— багато виїжджали.

“Наша Поліцейська академія недалеко від Горі, у нас цінне обладнання, зброя. Я дала розпорядження все це зарити в землю",— згадує вона.

Коли Деканоідзе дісталася Тбілісі, поліцейські вже займали стратегічні висоти над столицею. А вона попросила матір і інших домочадців зробити музику в будинку голосніше і відчинити двері: в той момент було важливо показати людям, що вони не виїхали, не відступили перед росіянами.

— Сьогодні в Грузії багато російських туристів, російського бізнесу — чому грузини пробачили росіянам? — не можу втриматися від запитання.

— А хто сказав, що ми пробачили? — несподівано різко парирує Деканоідзе.— Туризм і ділові відносини — це те, що приносить користь економіці маленької країни, але якщо подивитися на молоде покоління Грузії, то ніхто з них вже не вчить російську мову і навіть не дивиться в бік Москви. Ми пройшли цю точку неповернення. Я сподіваюся, точно так само незабаром буде і в Україні.

Офіціанти несуть чай, а ми повертаємося до українських реалій. Я питаю співрозмовницю про божевільну суму штрафів за порушення, які зафіксували лише три пробні камери відеореєстрації, нещодавно встановлені на дорогах.

— Так, за перший тиждень камери зафіксували близько 198 тис. правопорушень на 12 млн грн. Причому 90% випадків — це порушення швидкісного режиму на дорозі,— посміхається вона.

— Може, це хороший механізм самоокупності Національної поліції? — запитую я.

— Може, й так, але ця реформа дорога. На країну потрібно близько 5 тис. таких камер,— Деканоідзе починає детально пояснювати, як планує отримати гроші на обладнання.

— А як будуть надходити "листи щастя" водіям-порушникам?

— Через Укрпошту. Ще ми хочемо створити електронну базу, де кожна людина зможе зайти і перевірити свою машину. Там фіксуватимуться і штрафи, і можливість їхньої оплати.

— У Києві набирає силу хвиля викрадень,— я зачіпаю ще одну болючу тему,— буквально за останній місяць одразу у кількох відомих українців, включно з Максимом Нефьодовим і Карлом Волохом, викрали машини. Швидке зростання злочинів помітно вже і на публічному рівні. Що робить поліція?

— Працює. Ми визнаємо цю проблему, але, якщо ви помітили, ці крадіжки пов'язані із загальним зростанням злочинності, причому саме крадіжок і пограбувань. Тяжких злочинів більше не стало. Так суспільство відповідає на соціально-економічну ситуацію в країні, ми ж можемо тільки швидко реагувати на такі випадки і не малювати красивих статистик, як це часто бувало раніше.

Не менше стурбована Деканоідзе і набрала чинності законом про скорочення тюремних термінів укладених, які перебували деякий час у слідчому ізоляторі, який у народі охрестили законом Савченко. Вже сьогодні на свободу, за її словами, вийшло близько 6 тис. ув'язнених, у тому числі тих, хто займалися грабунком.

— Кримінально-процесуальний кодекс України дуже ліберальний, іноді у поліції навіть немає важелів, щоб контролювати ситуацію. Це теж впливає на статистику правопорушень,— голова Нацполіції розводить руками і зізнається, що, якби її воля, багато статей Кримінального кодексу посилила б.

Ми спілкуємося вже більше двох годин, і телефон моєї співрозмовниці наполегливо нагадує їй про роботу. Я прошу в офіціанта рахунок.

— Я розрахуюся,— спохвачується Деканоідзе.

— Ну вже ні,— парирую я.— За правилами Нового Времени, ми запрошуємо на обід, і ми за нього сплачуємо.

— Я грузинка, у нас так не прийнято! — пручається голова Нацполіції.

— Ви робите нам поліцію, а ми вас салатом пригостили,— посміхаюся я. Деканоідзе посміхається у відповідь.

Потиснувши руку на прощання, вона поспіхом виходить із ресторану, підкидаючи на ходу телефон, на який дзвонять.

Матеріал опублікований в НВ №26 від 22 липня 2016 року