Не дивуйтеся

Пісня Кварталу 95 про підпал будинку ексочільниці НБУ Валерії Гонтаревої й сміх у залі під час концерту нагадали приклади з історії. Чим закінчувалися сміх і музика на згарищі?

Владислав Рашкован,
заступник виконавчого
директора МВФ

Ц ього тижня Україну сколихнула глузлива пісня про підпал будинку колишньої очільниці НБУ Валерії Гонтаревої. Одним не сподобався рівень гумору, інші обурювалися тим, що солістові підспівував заслужений хор. Решта здивувалися кількості людей, що сміялися над піснею під час концерту в залі. Але дивуватися не варто — історія знає чимало прикладів сміху і музики на згарищі, навіть у недавньому минулому, наприклад, під час спалення книг.

Загалом знищення книг — практика досить стара: ще в Римській імперії та Стародавньому Китаї влада боролася з поширенням ідей політичних опонентів залякуванням і пожежами. Католицька церква в середні століття неодноразово влаштовувала публічні спалення Талмуда. В Італії практикували багаття марнославства, під час якого загони хлопчиків вривалися у знатні будинки, відбираючи світські книги, а після урочисто їх спалювали. Незабаром конкістадори під час зрежисованих аутодафе спалювали літературні пам'ятники цивілізації майя. Ще пізніше інквізиція наказувала нищити всі єретичні книги. Тож палахкотіли багаття і в юдеїв, і в буддистів, і у християн, і у мусульман із атеїстами. Але згадати я хочу два інші європейські приклади.

У 1817 році в німецькій Тюрінгії відбулися студентські збори з нагоди річниці 95 тез Мартіна Лютера і 300-річчя початку Реформації, яке увійшло в історію під назвою Вартбурзьке свято. Хоча сам захід вважається важливим для утворення єдиної німецької держави, закінчився він символічним спаленням "ненімецьких" книг на великому ритуальному вогнищі на подвір'ї Вартбурзького замку. Водночас першою книгою, яка полетіла у вогонь, був Кодекс Наполеона, або Цивільний кодекс, який символізує універсалістські ідеї Просвітництва, тобто щось антинаціональне й антинімецьке.

У 1933-му, незабаром після приходу до влади в Німеччині НСДАП, досвід студентів Тюрінгії взяли на озброєння. Як і понад століття тому, організатором-виконавцем спалення книг знову була прогресивна молодь. Цього разу — Німецький студентський союз, а не відповідальне за цензуру міністерство пропаганди, як ви могли б подумати.

На початку свого руху студенти розповсюдили маніфест Дванадцять тез проти негерманського духу, в якому зазначили, що їхніми ворогами були інакодумці: сотні неугодних письменників й ідеологічно шкідливих філософів, істориків і політиків, яких влада називала "дегенеративними" і "дебілами".

Людство не вчить
уроки минулого

Після цього почалася просвітницька кампанія, в рамках якої кожен студент мав очистити власну бібліотеку і бібліотеки членів родини та знайомих від "підривної літератури" і "шкідливих" книг. Потім спустошувалися університетські й публічні бібліотеки, а також книжкові магазини.

Кульмінаційний і символічний акт залякування провели й 10 травня 1933 року на площі Опернплац у Берліні. Цього дня спалили понад 25 тисяч томів не тільки інакомислячого засновника комунізму Карла Маркса. Колони усміхнених студентів і професорів несли до багаття книги Ернеста Хемінґвея, німецького лауреата Нобелівської премії Томаса Манна, Томаса Гоббса, Генріха Гейне, Герберта Веллса, Ліона Фейхтванґера, Джека Лондона, Теодора Драйзера, Еміля Золя, Стефана Цвейґа й багатьох інших — загалом забороні в Третьому рейху підлягали книги близько 300 авторів. Але це був тільки початок. До жовтня 1933 книги на мітингах спалювали вже в 70 містах Німеччини, хоча ніхто і не очікував, що подібне може статися у ХХ столітті у центрі Європи.

Мало хто знає, але всі ці мітинги відбувалися під звуки оркестрів. Під акомпанемент музикантів студенти приймали так звану присягу вогнем і виголошували спеціальні "вогняні примовки": "Ні — писакам, що зраджують героїв світової війни. Я спалюю твори Еріха Марії Ремарка "або" Ні розпаскуджуючій душу статевій розбещеності! Я спалюю твори Зиґмунда Фройда". Певен, що на площах стояли шановані люди, що скандували: "Браво!" У багатьох містах, зокрема Берліні, радіостанції проводили живу трансляцію пісень і гасел для німецьких слухачів.

У 1995 році в Берліні на колишній Опернплац спорудили меморіал у пам'ять про сумнозвісне спалення книг: через скляний квадрат бруківки в середині площі під землею ізраїльський скульптор Міхі Ульман зміг просто й емоційно показати кімнату з білими бібліотечними полицями, з яких прибрали усі книжки. Поруч із цим вікном у нікуди — плита, на якій викарбувано пророцтво німецького поета Гейне у 1821 році, задовго до подій у замку Вартбурґ: "Це було тільки прологом. Там, де спалюють книги, зрештою спалюють також і людей".

Хочете сказати, що книги й будинки неспівмірні? Можливо, маєте рацію. Але тоді не дивуйтеся, що людство не вчить уроки минулого.