Наша людина

Свою дипломатичну роботу посол Нідерландів Едвард Гукс перетворив на стиль життя. Він любить азійську кухню і крадькома від дружини ласує стейком. Жодне питання не застає його зненацька. Навіть питання про легалізацію марихуани

Іван Верстюк

Е двард Гукс, посол Нідерландів в Україні, зустрічає НВ у своєму добре освітленому кабінеті в будівлі посольства неподалік Контрактової площі й Андріївського узвозу. За вікнами офісу — шпилі столичного Подолу. «Я хоч і дипломат старої школи, але не хочу бути занадто консервативним», — жартує він, поправляючи яскраво-червону краватку. Хукс — випускник факультету політології Амстердамського університету, якого дипломатична доля кидала різними країнами і напрямками. Свою кар'єру в Міністерстві закордонних справ Нідерландів він почав у Кенії. Потім вирушив у дипломатичне турне в радянську Москву, звідти переїхав до Джакарти, столиці Індонезії. Потім були Алжир, Боснія, В'єтнам, Чехія. Після п'яти років у Празі Гукс у 2017-му приїхав до України.

— Коли ви вилітаєте з великого амстердамського аеропорту Схіпхол і приземляєтеся у скромному за європейськими мірками аеропорту Бориспіль, що ви відчуваєте?

— Щоразу я відчуваю, що повертаюся додому. Мені подобається Центральна і Східна Європа, я з нею пов'язаний генетично. Моя мати народилася у Східній Німеччині, тій частині, що зараз входить до складу Польщі. Коли Радянська армія увійшла до Німеччини в січні 1945-го, моя мама і її сім'я переїхали на захід країни. Мій батько був перекладачем у британській армії та спеціалізувався на перекладах допитів німецьких військовополонених. Він працював на території Західної Німеччини. Вони зустрілися із моєю матір'ю, і там народилася наша сім'я. Через батька я відчуваю себе причетним до західноєвропейської ідентичності, а через матір — до центральноєвропейської. Тож і в Україні я почуваюся як вдома.

Нідерландська влада активно моніторить маріхуановий бізнес

— Нідерланди — високорозвинена країна з завидним рівнем життя. Її знають завдяки порту Роттердам, тюльпанам і великим корпораціям, як-от Unilever і Shell. У чому полягає меседж Нідерландів Україні?

— Я нічого не хочу вчити українців, це було б занадто. Нідерланди хочуть допомогти Україні йти шляхом, який вона сама для себе обрала. Як на мене, очевидно, що вона обрала західний шлях розвитку. Меседж революції на Майдані 2014 року був чітким. Україна пройшла через президентські вибори, і добре, що більшість кандидатів були згодні з тим, що країні слід рухатися на Захід. Посольство Нідерландів готове надавати конкретну допомогу в захисті прав людини і верховенства права. У нас є невеликий фонд для допомоги українським громадським організаціям, які працюють у цих сферах.

— Що вам найбільше подобається в Україні, а що не подобається?

— Українці дуже гостинні, з ними завжди тепло, хоча умови життя у країні непрості. Вони демонструють завидну стійкість, незважаючи на економічні та політичні труднощі. Що стосується мінусів, то вони ось у чому. У Західній Європі люди живуть за заздалегідь складеним графіком, якого вони строго дотримуються. Робочий день розписаний по хвилинах. Українці живуть у значно розслабленішому темпі, у них все йде за фактом, а не за планом. Але мені все одно тут подобається.

— Як влаштований ваш робочий день. Що робите насамперед, приїхавши до будівлі посольства?

— Я завжди підкреслюю, що приїхав в Україну не для того, щоб сидіти в офісі за комп'ютером. Цим я міг би займатися і в Нідерландах. Додана вартість мого перебування в Україні полягає в тому, що у мене є можливість бачитися з людьми. Працівникам посольства я кажу, що їм слід мінімум половину робочого часу проводити поза будівлею посольства. Я перебуваю там тільки 25% свого часу. Буквально через кілька тижнів у мене будуть поїздки в Дніпро, Ужгород, Одесу та Львів. Чотири поїздки за місяць. Я зустрічаюся з керівництвом міст, із місцевими бізнесменами, з громадськими організаціями. Не уникаю спілкування зі звичайними людьми на вулиці, в кінотеатрі. Завжди запитую, як вони реагують на останні новини. В офіс приїжджаю до 10 ранку, швидко переглядаю електронну пошту, потім п'ю каву зі своїм заступником. Це щоденний ритуал. А потім починаються зустрічі з міською владою, з представниками міністерств, з експертами. Робота для мене не зобов'язання, а стиль життя. У вихідні люблю відкривати для себе нові місця в Києві, особливо ресторани. Я фанат китайської і в'єтнамської кухонь.

— А стейк де їсте?

— Моя дружина не рекомендує мені їсти стейки, але, коли її немає в Києві, я йду в ресторан М'ясо і Вино і замовляю правильно приготовлений стейк. Отож, якщо побачите мене в цьому ресторані, знайте: дружина у від'їзді. Крім того, я любитель риби і часто ходжу в ресторан Чорноморка на Ярославській. Там така чудова одеська атмосфера, я її дуже люблю. А як добре там навесні або влітку, коли можна сісти на терасі, під покровом дерев, і насолоджуватися, наприклад, рибою дорадо або юшкою. Мені подобаються французькі ресторани Tres Branche і Tres Francais у Києві — там відмінні шеф-кухарі. А ще я любитель почитати. Читаю історію, політичні біографії.

— Чиї біографії вам подобаються найбільше?

— Багато чого може навчити біографія Вінстона Черчилля, прем'єр-міністра Великої Британії. Я витратив багато часу на читання біографій німецьких діячів епохи Другої світової війни. Люблю життєписи Наполеона і французьких генералів.

— Читали свіжу біографію Шарля де Голля, яку написав відомий британський історик Джуліан Джексон?

— Звісно. У де Голля було дуже цікаве життя. Він неодноразово відроджувався, як птах фенікс, у політичному житті Франції. Як же непросто йому було після Другої світової їхати воювати в Алжир, але він зробив це. Державний обов'язок понад усе. Мені також подобається художня література — Костянтин Паустовський, Ісаак Бабель. Я був у будинку Паустовського в Одесі. В українських магазинах складно знайти англомовну або франкомовну літературу, новинки світового книжкового ринку, тому я купую їх в інтернеті і читаю на читалці Kindle.

— Як журналіст, я люблю питати дипломатів і політиків про те, яку пресу вони читають. Отже, що читаєте ви?

— Нинішній медіаринок пропонує безліч матеріалу для вивчення. З українських видань читаю Фокус, Новое Время і Дзеркало тижня. З головним редактором Дзеркала тижня Юлією Мостовою знайомий особисто, вона дуже розумна. З міжнародної преси читаю The Economist, а також цілу купу голландських тижневиків, аби бути в курсі того, що відбувається у мене на батьківщині. Ще два роки тому всі газети і журнали читав у паперовому варіанті, але зараз перейшов на читання з iPhone й iPad.

— Моя знайома зараз відпочиває в Каліфорнії й опублікувала фотографію з магазину продажу марихуани в Сан-Франциско. Нідерланди легалізували марихуану раніше США. Які переваги у такої політики?

— Декриміналізація марихуани дозволила владі Нідерландів вивести цей бізнес із кримінальної атмосфери. Коли продаж марихуани було заборонено, нею займалися злочинці, справжні кримінальники. Бажаючи придбати трохи марихуани, ти опинявся залученим у порочне коло життєдіяльності цілих банд. Тепер цей бізнес відкритий, замість кримінальників ним займаються професійні менеджери, а нідерландська влада його активно моніторить. Звісно, в цій справі потрібні вікові та інші обмеження. Треба вести мову не тільки про розважальне, але й про медичне застосування марихуани.