На радість Кремлю

Україна за роки президентства Порошенка так і не подолала точку неповернення у темне минуле. Навпаки — порочні практики Януковича знову стають частиною політичного ландшафту

Сергій Лещенко,
народний депутат (БПП)

У п'єсі Ворог народу норвезький драматург Генрік Ібсен пише про приморське містечко кінця XIX століття, де викриття місцевої корупції закінчилося вигнанням борця за справедливість доктора Стокмана. Незадоволена публіка, що атакувала лікаря за неприємну правду, порвала йому костюм, на що той філософськи зауважив: "Ніколи не слід одягати свої найкращі штани, коли йдеш відстоювати свободу та істину".

Минуло 140 років, Норвегія стала однією з найрозвиненіших країн світу, Україна ж продовжує безрезультатно боротися із хворобами, які європейські держави подолали ще півстоліття тому. У нас досі не варто ходити на мітинги в парадному одязі — завжди є ризик повернутися залитим зеленкою або власною кров'ю.

Об'єднання бандитів та силовиків, що породило тітушок, призвело до смертей на Майдані. Здавалося, подібне в країні більше не повториться, але минуло всього кілька років, і одне з найогидніших явищ повернулося.

Мітинг Центру протидії корупції (ЦПК) за відставку прокурора Назара Холодницького закінчився тим, що найняті провокатори облили зеленкою Віталія Шабуніна (главу ЦПК), а потім увірвалися до приміщення НАБУ, вирвавши двері та поламавши меблі. Поліція стояла поруч і бездіяла, в результаті — нікого не затримали, а президент і лідери провладних сил навіть не прокоментували тривожний інцидент. І це тільки початок — із наближенням виборів спокуса залучити "спортсменів" буде ще більшою.

Україна за роки президентства Петра Порошенка так і не подолала точку неповернення у темне минуле. Навпаки, ми навіть не помічаємо, як порочні практики Віктора Януковича знову стають частиною політичного ландшафту. І йдеться не тільки про корупцію, яка як була, так і залишається головним руйнівником успішної України.

Частиною української політики останніх років стали насильство, полювання на відьом та мова ненависті. До того ж головний орган правопорядку перетворився на приватну вотчину міністра, а за своїм впливом Арсен Аваков сягнув рівня віце-президента.

Він контролює другу за значимістю партію в коаліції — Народний фронт, а через інститут смотрящих — цілі сфери економіки. Якщо почергувати перед входом у Раду під час засідань, то можна побачити малопомітного депутата, який заходить із натовпом охоронців, що проводять його до сесійної зали. Заради нього перекривають рух на вулиці Грушевського. Це — Ігор Котвицький, людина з функціоналом гаманця Авакова.

Кожен новий скандал викликає оплески у Москві

Крім окремого політико-олігархічного клану, Аваков також контролює зграю яструбів на чолі з радником міністра Іллею Ківою, канали впливу на неонацистські угруповання. А нещодавно він розставив своїх людей на посади в новоствореному Державному бюро розслідувань.

Із наближенням президентських і парламентських виборів роль МВС тільки зросте. Це силове відомство, без якого будь-який з переможців не зможе захистити свій результат. Що натомість дає можливість Авакову домовлятися про майбутнє з потенційними переможцями гонки.

До того ж поліція, за винятком фасаду патрульної, залишається нереформованою. Проте міністр кидає сили на захист прокурора Холодницького, який врятував сина від кримінальної справи із рюкзаками.

Ця історія, як й інші прояви, — безкарна агресія, вбивства ромів, нападки на ЛГБТ-прайд, загравання із шанувальниками свастик, людиноненависницька риторика — підривають довіру до держави Україна як всередині країни, так і за кордоном. У західних посольствах не розуміють, який сенс виділяти гроші на реформу МВС, якщо міністр потурає тітушкам?

Такі рецидиви провокують образливі, але логічні для тієї ж Італії або Німеччині питання: чому вони повинні жертвувати своїми грошима і добробутом своїх громадян заради України — країни на східних кордонах ЄС, де не поважають права людини і процвітає корупція?

І півбіди, якби Україна могла жити не озираючись на вигуки із Заходу. Насправді країна тотально залежить від міжнародної допомоги — чи то фінанси через МВФ або політична підтримка у протистоянні з Росією.

І найнебезпечніше в тому, що цей фронт за домовленість із Росією очолює нинішній американський президент Дональд Трамп. Навесні цьогоріч президенти трьох країн Балтії відвідали Білий дім, і як розповідають очевидці, Трамп сам торкнувся теми України, назвавши країну корумпованою.

Тому кожен новий скандал — розкрадання на оборонці, напад на ґрунті національної ненависті або просто обливання зеленкою антикорупціонера — викликає оплески в Кремлі. Україна сама заганяє себе в гетто ізоляції, допомагаючи тим політикам на Заході, які мріють зняти санкції з Росії. Тому "вороги народу" — це не викривачі зла, а ті, хто дає цьому злу вкоренитися в Україні.