Спочатку були цифри

145 років тому кияни склали перший детальний статистичний звіт про своє місто

Олег Шама

2 березня 1874 року Київський статистичний комітет провів одноденний перепис населення міста. До складу комісії входив 37-річний ординатор місцевого військового госпіталю Іван Пантюхов. Через рік під його авторством вийшли Статистичні та санітарні нариси Києва. А оскільки Пантюхов був популярний ще й як публіцист, у наступні роки його звіти доповнювалися і перевидавалися декілька разів.

За даними комітету, в 1874-му в межах Києва проживало всього 127 тис. осіб, що і дозволило провести перепис за один день. Хоча робота ця виглядала досить трудомісткою — окрім статево-вікового складу жителів, обліковці детально описали побутові умови і рід занять киян.

Це був час, коли із санітарної статистики починала виростати соціальна гігієна. На початках вона була лише модною темою для інтелектуалів, а наприкінці ХІХ століття стала наукою, яка дала змогу визначати і прогнозувати багато суспільних проблем. Швейцарський вчений Федір Ерісман, основоположник соціальної гігієни у Російській імперії, писав: "Статистика має для гігієни характер діагностичного засобу, і їй слід приписати таке ж значення, яке для приватної патології і терапії має постукування, вислуховування й узагалі об'єктивне обстеження хворого".

У Києві Пантюхов, мабуть, першим, ґрунтуючись на даних статистики, порушив питання про умови проживання у місті й те, як вони впливають на якість життя населення.

"С лов'янські Афіни", "богоспенний град", "Єрусалим слов'янських земель", "сивий і вічно юний" — подібними розхожими епітетами обдаровували Київ письменники і публіцисти у XIX столітті. Однак лише поодинокий автор звертав свій погляд на реальне життя міста.

За кількістю жителів нинішня столиця України лише в середині ХIX століття перевершила демографічний пік часів Стародавньої Русі — 50 тис. Згаданий перепис 1874 року і наступні спостереження показували стрімке зростання населення міста. Але Київ все одно поступався багатьом містам Європи. У 1904 році в його межах проживало 320 тис. осіб. Водночас в Одесі — 800 тис., у Москві — 1,09 млн, Петербурзі — 1,45 млн, у Варшаві — 771 тис., у Парижі — 2,7 млн, у Берліні — 1,2 млн. Колишній стольний град Київської Руси був ближчим за населенням до Риги, де проживало тоді 283 тис., а з українських міст — до Харкова з його 206 тис. жителів.

Київ, як і багато старих великих міст, завжди зростав за рахунок прибулих. У 1874 році виявилося, що народжених у його межах було всього 28%. Стосовно цього Пантюхов писав: "Київ не міг виробити, як Москва або Варшава, визначеної фізіономії й одноманітного типу жителів. У нас, на жаль, пращури не дуже приживаються".

Національний склад тоді вимірювався за мовним принципом. У 1874-му в місті переважала російська (45,7%). Конкурувало з ним "малоросійське наріччя" (30,2%). Ще рідше звучали єврейська (10,5%), польська (6,4%) і німецька (2,1%) мови.

Купи сміття, які не вивозяться роками, —звичайне явище в Києві Іван Пантюхов, автор книги Досвід санітарної топографії і статистики Києва, 1877 рік

З 1820-х років рівень смертності у Києві постійно перевищував показник народжуваності. У ті далекі часи — на 150-200 чоловік. У сучасній українській столиці ця різниця деколи сягала 8 тис., лише з 2008-го киян стало більше з'являтися на світ, ніж помирати. Хоча в 2019-му, за даними Держкомстату, смертність знову перевищила народжуваність на 344 людини.

У другій половині ХIХ століття місто лідирувало за кількістю смертей серед найпрацездатнішого населення у Російській імперії: людей у віці від 20 до 45 років за рік тут вмирало до 230 осіб на 1 тис. жителів проти 170 на 1 тис. у всій країні.

Середній вік киян у 1874 році становив 26,6 року. Сучасному середньостатистичному мешканцю української столиці — 39,9 року (за даними Держкомстату за січень — листопад 2019 року).

У рік одноденного перепису майже половині (45,1%) киян було 15-35 років. Тих, хто не працював через старість, у місті нараховувалося всього 3,9%. Знайшлися і містяни, яким перевалило за сто років, — один чоловік і троє жінок.

Уродженців Києва найбільше було серед рибалок (90%) виробників воскових свічок (68%) пекарів бубликів і печива (66%) городників (64%). Також корінні кияни зустрічалися серед пекарів чорного хліба (46%), візників (34%), складачів у друкарнях (34%), палітурників (31%) і домашньої прислуги (20%). Із народжених у місті ніхто не займався тинькуванням, земляними роботами, замало було теслярів, мулярів, склярів.

О сновною причиною високої смертності в місті Пантюхов вважав погані санітарно-гігієнічні умови. Каналізації у Києві в ті часи ще не було. Перший її проект запропонували лише через 15 років після досліджень медика, і, цілком можливо, під впливом його праць.

"Під час великих літніх дощів, коли єдина вивідна турба поблизу Бессарабської площі засмічується, [...] Хрещатик стає озером довжиною з версту, шириною у всю вулицю, а глибиною в сажень і більше. Нижні поверхи будинків затоплялися", писав учений про вулицю, якій згодом судилося стати центром столиці.

Наївних медиків тих часів хвилювали міазми, що виходили від забруднювальних століттями київського ґрунту. Пантюхов підрахував, що якщо кожен киянин щодня залишав після себе до кілограма нечистот, то в місті протягом доби в землю після розкладання відходів йшло 36 т азоту. Крім цього, вміст азоту в ґрунтових водах поповнювали п'ять міських кладовищ.

Щорічно наприкінці XIX століття у Києві забивали 12 тис. голів великої і кілька тисяч дрібної худоби. "Біля деяких старих київських шкіряних закладів гниють величезні накопичені роками купи залишків шерсті, міздрі, рогів. Чинбарі, що споживають для свого промислу багато води, звісно цілковито псують струмочок, що там тече. Під час дощів вони також намагаються сплавити всю накопичену нечистоту в Дніпро. [...] Взагалі сміттєві купи з гниючими відходами і гноєм становили звичайне явище у Києві і не вивозяться роками", — відзначав Пантюхов.

Із жалем вчений констатував: "Великі старі міста стоять на масі викинутих ними нечистот. Просоченістю й отруєнням ґрунту нечистотами, що розкладаються, цілком пояснюється сумний факт: природне збільшення населення старих міст йшло і йде повільно. У Петербурзі, Москві, Тулі, Казані так само, як і в багатьох містах Західної Європи, вмирає більше, ніж народжується. Тільки там, де вжито заходів для очищення грунту каналізацією, смертність разюче знизилася. У Ліверпулі смертність із 36 на 1.000 впала після введення каналізації до 24, у Лондоні — навіть з 43 до 19,5".

Результати військового призову 1875 року показали, що 21% молодих людей "або хворі, або за тілесними недоліками непридатні до військової служби". Разом із тим плоскостопість, більмо на оці, "одна рука коротша за іншу" не вважали причинами для відбраковування.

А ось сцена, відтворена у спогадах актора і співака Олександра Вертинського про Києво-Печерську лавру. Отроцтво артиста припало на початок ХХ століття, і в найсвятішому місці міста він із друзями-гімназистами часто бував, щоб поцупити копійчину, залишену паломниками на мощах лаврських святих. На підступах до печер всі бачили звичайну картину: "Каліки з вивернутими руками і ногами, страшні, розпухлі від вовчака і екземи; жебраки, вкриті виразками; безносі гуняві сифілітики, алкоголіки, волоцюги, кишенькові злодії. Все ворушилося на цьому гноїщі, волало, співало, стогнало, молилося, намагаючись звернути на себе увагу".

Професійних жебраків тих часів яскраво описав Іван Нечуй-Левицький у оповіданні Київські прохачі. Від імені свого героя, який залишив держслужбу, він пише: "В неділю знов працювали попід монастирями. І робота неважка, бо торби легкі, — і заробіток непоганий, сливе вп’ятеро, а часом і вдесятеро більший, ніж в канцелярії".

У 1874 році серед киян у віці від 20 до 25 років надто переважала чоловіча стать. Одна жінка припадала на двох чоловіків. Але, незважаючи на це, сексуальний промисел був вельми нерозвинений. Влада у місті зареєструвала понад 120 повій. Втім, це пояснювало і досить високий рівень венеричних захворювань. З усіх хворих — кожен десятий звертався за медичною допомогою через це.

Пантюхов, напевно, вперше звернув увагу на статеві закономірності у народжуваності киян. Хлопчиків взимку з'являлося на світ майже третина від усіх народжених, а влітку — дещо більше шостої частини. "Зауважимо, якщо умови клімату, способу життя батьків та інше можуть впливати на стать дітей, то, звісно, тільки під час зачаття, отже, за більшої кількості хлопчиків, які народжуються взимку, сприятливий час для їх зачаття буде весна", — писав медик.

Оренда квартири у Києві тих часів була на 35% дорожча, ніж у Петербурзі. За рік апартаменти з 4-5 кімнат коштували 410 крб. 42 коп. Мабуть, через велику скупченість населення: на кожні 100 кімнат припадало 227 мешканців. Щоправда, багатоповерхових будівель у всьому місті тоді було всього 15%. Найдорожчі квартири — в районі Маріїнського палацу — коштували в середньому 853 крб. У Старокиївській частині міста— 690 крб., на Подолі — 436, а на Печерську — 214.

На додачу, ціни на продукти в Києві були дивовижні. Пуд яловичини коштував 1,2-1,5 крб., а курка — до 30 коп., четверик (26,2 л) картоплі — 1 крб., а в урожайний рік — 70 коп.

П ересічний киянин на рік споживав 3,4 відра (близько 45 л) 45%-ої горілки. Якщо точніше — на кожного містянина старше 20 років припадало 5,2 відра. Сім'я ремісників зі щорічним бюджетом 250 карб. виділяла на спиртні напої 50-60 карб.

Модна на той час теорія Дарвіна про природний відбір підштовхнула Пантюхова до глобальних висновків. "Перше, що кидається в очі під час порівняння нашого робочого з німцем, — те, що у нашого робочого немає любові і старанності до роботи, немає акуратності, кмітливості, системи і порядку, — писав учений. — Він не звик, як західноєвропеєць, бути вічно на сторожі, вічно стежити за діями конкурентів, напружувати свою волю і м'язи для боротьби з волею іншого. На якість своєї роботи він звертає мало уваги. Недбалість, неувага до прийнятих на себе обов'язків, дивно мала турбота про майбутнє ставлять тубільне населення у досить невигідні умови відносно боротьби за існування".

Пантюхов бачив ще одна обставина, що відсуває киян у світопорядку на задній план, — "внаслідок різних причин, а також невігластва і неправильного, часто і недостатнього харчування місцевий працівник навіть однієї м'язової сили витрачає менше, ніж, наприклад, німець чи англієць". Учений навів дослідження доктора Рудакова, який вивчав м'язову силу московських робітників на фабриці (він вважав, що ці дані можна застосовуваии до київського населення). "Виражена тиском руки на динамометр, вона дорівнювала всього 40,5 кг, водночас китайського робітника - 47 кг, а англійського — навіть 71 кг".

Можливо, у висновках доктора Пантюхова сьогодні вгадується одвічна схильність до самокатування. Однак їм вторить популярний на той час австрійський вчений-демограф Фрідріх Естерлен: "У статистичних цифрах всіляка окрема людина, як і всякий народ, може виразно читати свої помилки, недоліки і гріхи".