Міста-примари

Дослідники розкривають таємниці минулого: у Колумбії знайшли легендарне Ельдорадо, а в Камбоджі — втрачену столицю кхмерів. Список відомих давніх міст, які залишаються міфами, стрімко тане

Олексій Бондарєв

У третьому фільмі про Індіану Джонса — його часто називають найкращим зі всієї серії — головний герой пояснює студентам, що археолог проводить левову частку життя у бібліотеці. Із книгами та манускриптами, а не з лопатою. І щоб втілити знахідку, потрібна серйозна праця, а не удача у вигляді карти, на якій хтось послужливо позначив шукане місце хрестиком.

Зрозуміло, наступні події фільму, породженого невгамовною фантазією двох головних візіонерів кінематографа, Стівена Спілберга та Джорджа Лукаса, повністю перекреслюють ці тези. Чого вартий хоча б той факт, що Індіана Джонс знаходить скрижалі Старого Завіту в підвалах венеційського собору саме завдяки хрестику.

Однак сучасні археологи, безумовно, працюють у тому стилі, про який герой Гаррісона Форда розповідав на лекції своїм студентам.

Вони шукають потрібні напрямки в історичних джерелах і лише потім вирушають на пошуки самих об'єктів. До того ж методики, доступні сучасним дослідникам, значно перевершують навіть найсміливіші фантазії Спілберга та Лукаса.

В епоху гаджетів, коли діти вчаться друкувати на екрані смартфона раніше, ніж писати на папері, найбільші археологічні відкриття здійснюють за допомогою складних технологій. Так, дві головні знахідки цьогоріч у Південній Америці та Південно-Східній Азії зробили за допомогою лазерних радарів.

Приблизне місце розташування Ельдорадо було відоме багато століть тому — гірські пасма на території сучасних Колумбії та Венесуели. Питання було лише в тому, як знайти голку в сіні.

Сучасні "доктори Джонси" використовували технології, про які герою Гаррісона Форда залишається лише мріяти.

Вони прочісували місцевість у потрібному регіоні на літаку, спорядженому лідарами. Технологія LiDAR (назва походить від поєднання слів "лазер" і "радар") передбачає випромінювання лазерних імпульсів, які, відбиваючись від твердих об'єктів, формують тривимірну карту місцевості. Принцип той самий, що й у радарів, тільки замість радіохвиль використовують оптичні сигнали, у цьому разі — лазерні імпульси.

Фокус у тому, що промені в буквальному сенсі слова проходять крізь рослинність і навіть шари бруду. Таким чином комп'ютер бачить справжній рельєф місцевості, навіть якщо вона вкрита густою рослинністю.

Установки LiDAR здатні випускати сотні тисяч лазерних імпульсів за секунду, а 3D-карта, створена завдяки їм, має високу деталізацію. Настільки високу, що вчені можуть розгледіти не лише рельєф місцевості, а й будь-які штучні об'єкти на ній.

Саме так дослідник National Geographic Альберт Лін і археолог Сантьяго Джиральдо, який упродовж 20 років проводив дослідження у регіоні, і виявили раніше невідоме загублене місто в колумбійській Сьєрра-Невада-де-Санта-Марта — ізольованому і важкодоступному гірському пасмі, де народилася легенда про Ельдорадо.

Стародавнє поселення, яке заснували, ймовірно, близько 800 р. н. е. і мешканці покинули його під час іспанського завоювання, лежить на крутому гребені на висоті приблизно 1,5 км, вкритому густим лісом.

Інших можливостей виявити місто, окрім як просвітити джунглі лідарами, просто не було, констатують учені.

За словами Ліна, поселення належало таємничій цивілізації Тайрона, яка населяла гори Сьєрра-Невада та частину Карибського узбережжя.

Так, саме про цю цивілізацію згадували іспанські завойовники, чия жага наживи й породила легенду про Ельдорадо, переконаний Лін. І ні, справжня країна Ельдорадо зовсім не складалася з цілих міст, збудованих із золота.

Легенда про Ельдорадо почала формуватися на початку XVI століття, коли іспанці прибули на узбережжя Карибського моря в Колумбії. Зіткнувшись із місцевим населенням, вони були зачаровані золотими прикрасами, якими тубільці буквально обвішували себе.

Люди цивілізації Тайрона знайшли неймовірно складну технологію обробки ювелірних виробів
Альберт Лін,
дослідник National Geographic

Згодом легенда обростала подробицями та перетворилася на казку, що цілі міста, вкриті дорогоцінним металом, заховані десь у горах.

У 1533 році сам Ернесто Пісарро, знаменитий конкістадор, який підкорив Перу, доправив у іспанську Севілью корабель із золотом інків.

Відтоді ідеєю про Ельдорадо в Західній Європі не захоплювалися тільки сліпі та глухі. У Південну Америку вирушали і багаті, і бідні.

Іспанці зробили кілька експедицій Амазонкою, сподіваючись відшукати міфічну золоту країну. І що менш успішними були ці спроби, то більше людей до них залучали. Незабаром на пошуки Ельдорадо почали приїжджати представники інших європейських держав. Наприклад, німець Філіп фон Ґуттен став першим, хто припустив, що Ельдорадо розташоване у Венесуелі. Його експедиція тривала цілих чотири роки — від 1541 до 1545-го. Інші дослідники забиралися далеко на територію Бразилії.

На якийсь час увагою світової громадськості заволодів іспанський мандрівник Хуан Мартінес, який повернувся з Південної Америки, розповідаючи, що він знайшов Ельдорадо і навіть сім місяців прожив у столиці цієї країни. Мартінес детально описував неймовірний золотий палац її правителя, який, прокинувшись вранці, намазує себе золотою фарбою, а перед сном змиває її.

Але в кінцевому підсумку ніхто з численних мандрівників і авантюристів, які займалися пошуками Ельдорадо наступні кілька століть, не досяг успіху.

Всі спроби відшукати золоту країну були безуспішними.

І Лін упевнений, що знає чому. "Іспанці не зрозуміли одну просту річ: насправді золота у тубільців було дуже мало, — каже дослідник. — Люди цивілізації Тайрона знайшли неймовірно складну технологію для обробки ювелірних виробів, більшість яких зробили з інших матеріалів із невеликою кількістю золотого покриття".

Тому ніяких міст, збудованих із золота, в тубільців у принципі бути не могло. І всі ці століття іспанські й інші мандрівники за суттю шукали те, що було у них під носом.

Індіанці Тайрона були не тільки майстерними ювелірами, але й умілими воїнами. Іспанцям треба було 75 років, щоб подолати їхній опір колонізації, незважаючи на технологічну та кількісну перевагу.

Здобувши перемогу, іспанці просто стерли реальну країну Ельдорадо з обличчя землі, а потім тривалий час безуспішно шукали її в інших місцях, вважають дослідники.

Не минулося без лідарів і в другому за значущістю археологічному відкритті нинішнього року.

Використовуючи технологію "просвічування" рослинності, міжнародна група археологів знайшла в джунглях Камбоджі загублене місто легендарної кхмерської імперії.

Руїни колись великого міста іншими методами було не знайти, зазначають дослідники, адже сьогодні вони вкриті густою рослинністю.

Місто під назвою Махендрапарвата, яке іноді називають "загубленим містом Камбоджі", було першою столицею кхмерської імперії. Ця індуїстсько-буддійська країна існувала в Південно-Східній Азії з IX до XV століття нашої ери.

Дослідження, результати якого опублікували в жовтні цьогоріч, тривало понад 10 років. Тепер археологи абсолютно переконані, що знають, де розташовувалося легендарне місто Махендрапарвата.

Самі знімки, які дали можливість встановити його розташування, зробили за допомогою лідарів ще 2013 року. Тоді ж учені вперше припустили, що на них саме Махендрапарвата. Однак упевненості не мали. На фотографіях було помітно якісь руїни на плато Пном Кулен за 40 км від знаменитого храмового комплексу Ангкор-Ват.

Тепер, після детального аналізу знімків та інших археологічних свідчень, учені абсолютно переконані, що знайшли загублене місто імперії кхмерів.

Отримані дані дають можливість навіть створити приблизну карту стародавнього міста, збудованого в IX столітті та займало площу 50 кв. км (що приблизно відповідає площі Дніпровського району в сучасному Києві).

"Гірський регіон Пном Кулен дотепер мав разюче мало уваги, — розповідає Жан-Батист Шеванс із Британського фонду археології, один з авторів дослідження. — Цей район майже повністю відсутній на археологічних картах, крім точок, які позначають залишки деяких храмів".

За словами Шеванса, за більш ніж п'ять років досліджень його команда за допомогою лідарів змогла позначити на карті тисячі раніше невідомих об'єктів, похованих під шарами бруду й рослинності.

Тепер на карті Махендрапарвати позначили дамби, стіни водосховища, огорожі храмів і королівського палацу, розповідає Шеванс.

Усі ці численні елементи антропогенного ландшафту вказують, що Махендрапарвату будували не стихійно. У місті вочевидь була влада, яка розробила якийсь генеральний план будівництва, якого вони чітко дотримувалися, констатують автори дослідження.

Однак, незважаючи на складний дизайн і витонченість проекту втраченого міста, воно існувало недовго. Через якийсь час (ученим ще належить з'ясувати точні дати) Кхмерська імперія перенесла свій центр до нової столиці, Ангкор-Ват, про яку археологи останнім часом також дізналися багато нового.

На думку вчених, підставою для перенесення столиці кхмерської імперії в Ангкор-Ват стало продовольче питання. Населення міста зростало, а в гірському районі, де знаходилося Махендрапарвата, сільськогосподарських земель бракувало.

Так нова столиця переїхала на 40 км ближче до південного сходу, облаштувалася і розвивалася у місці, яке сьогодні гордо красується на державному прапорі та гербі Камбоджі. І далі підносить ученим все нові й нові сюрпризи.

Легендарний Ангкор-Ват, відомий усьому світу завдяки унікальному храмовому комплексу, відкрив французький мандрівник Анрі Муо 1860 року. Хоча європейці бували тут і раніше. Наприклад, у XVI столітті це місце відвідували португальські монахи. У своїх нотактках вони описували храми Ангкор-Вата як щось абсолютно неземне.

Історики вважають, що храмовий комплекс, площа якого становить 200 га, збудували в XII столітті, і він уцілів лише завдяки величезному рову з водою, який захищав його від наступу джунглів та їхніх мешканців.

Утім, для археологічних пам'яток часто найнебезпечнішою загрозою є люди. І Ангкор-Ват пізнав цю істину в 1970-х, коли деякі споруди храмового комплексу постраждали від безчинств солдат диктатора Пол Пота, лідера Червоних кхмерів.

На щастя, більша частина комплексу вціліла. Сьогодні це не тільки головна туристична пам'ятка Камбоджі, але й пам'ятник унікальної давньої культури, в якій храм був не місцем зібрання вірян (як у більшості стародавніх культур), а його вважали безпосереднім місцем проживання богів. Також тут знаходилися усипальниці царів.

Унікальність Ангкор-Вата ще й у тому, як збудовано його споруди, пояснює історик Майкл Фінн. Більшість храмових будівель складено з абсолютно гладких каменів, які схожі на полірований мармур.

Технологія виробництва таких каменів надзвичайно дорога навіть сьогодні, а приблизно тисячу років тому це була й зовсім фантастика, стверджують деякі дослідники. Але ще більшою загадкою (принаймні, на думку деяких вчених) є технологія будівництва.

Іспанці не зрозуміли одну просту річ: насправді, тубільці мали дуже мало золота
Альберт Лін,
дослідник National Geographic

Складно зрозуміти, як люди могли вибудувати такі споруди без важкої будівельної техніки. Кладку каменів здійснювали без розчину, але камені настільки щільно підігнані один до одного, що між ними немає жодних щілин. Інколи складно відшукати навіть шви між ними та місця стиків.

За приблизними підрахунками, для будівництва храмового комплексу було потрібно від п'яти до 10 млн будівельних блоків із пісковика. Кожен вагою в середньому 1–1,5 т. Таким чином на зведення Ангкор-Вата пішло більше будівельних матеріалів, аніж на всі єгипетські піраміди разом узяті, констатує Етсуо Ушіда, японський дослідник, який опублікував роботу про будівництво кхмерського храмового комплексу.

Прибічники теорій змови й альтернативної історії людства припускають, що храмовий комплекс Ангкор-Ват — пряме свідчення того, що в давнину (до того ж порівняно недавню) на Землі мешкали високотехнологічні цивілізації. Ну а деякі ентузіасти роблять і радикальніші висновки про присутність на Землі інопланетян. Принаймні в давнину.

Втім, історики вважають, що всі ці загадки мають простіші пояснення. За широко поширеною гіпотезою, під час будівництва Ангкор-Вата застосовували масивні блокові механізми з канатами із волокон кокосової пальми, а підйомною силою в цих механізмах були слони.

Торік група камбоджійських археологів отримала прямі докази, що в епоху розквіту Ангкор-Вата місцеві жителі мали досить прогресивні для того часу технології.

У процесі розкопок просто в центрі храмового комплексу вчені знайшли чотири печі для виплавлення заліза. Розміри та структура печей дають можливість припустити, що їх використовували для розплавлення руди.

Знахідка стала сенсацією, оскільки раніше вважали, що в храмовому комплексі були споруди винятково адміністративного та релігійного призначення.

"Це дуже важливе відкриття, — пояснює Ім Сокріті, один з археологів, які знайшли плавильні печі. — Воно свідчить, що безпосередньо в центрі столиці імперії містилося виробництво металу".

Також ця знахідка б'є по "інопланетних" теоріях про будівництво Ангкор-Вата, зазначають дослідники. Якщо маємо свідчення, що кхмери в той період вже займалися металургією, то теорія про великі будівельні блоки й інші механізми вже не здається фантастичною.