Листи інопланетянам

У 1962 році СРСР першим у світі надіслав радіосигнал на іншу планету — Венеру. Через 12 років своє повідомлення інопланетянам надіслали в глибини Всесвіту й американці

Олег Шама

"М ир. Ленін. СРСР", — таким був текст першого в історії Землі міжпланетного радіосигналу.

Як нескладно здогадатися, у космос його надіслали радянські вчені — діючи за згодою комуністичної партії і радянського уряду, вони вирішили повідомити саме ці три слова Всесвіту, направивши "телеграму" на Венеру, другу від Сонця планету Сонячної системи. Джерелом сигналу, що відлетів у космос у листопаді 1962 року, стала гігантська антена в селі Вітине під Євпаторією.

У 1960-х, після запуску Союзом першого супутника Землі і польоту радянського космонавта Юрія Гагаріна, у світі почалася справжня космічна гонка. Спочатку в ній лідирував Радянський Союз. Потім першість перехопили Сполучені Штати.

Елементами цього змагання двох систем ставало все: запуск ракет і супутників, польоти на орбіту, підкорення Місяця, орбітальні станції і різні повідомлення на адресу інопланетян.

У 1974 році за допомогою гігантської обсерваторії Аресібо в Пуерто-Ріко американці повторили радянський досвід із надсилання радіоповідомлення у космос.

Але на цьому вчені зі США не зупинилися. Вони відправили інформацію про планету Земля на космічних апаратах, які NASA (Національне агентство з дослідження космосу) запустило за межі Сонячної системи.

Н априкінці 1962 року вся центральна союзна преса широко висвітлювала важливу новину — вчені надіслали в космос перший у світі радіосигнал із текстом із трьох слів, які називали головні цінності Країни Рад: "Мир. Ленін. СРСР".

Наприклад, газета Красная звезда присвятила цій події цілу полосу, назвавши статтю Розмова Земля—Венера—Земля. Хоча "розмови" не було, але три останніх слова досить точно описали суть акції.

Сигнал виходив із новозбудованої євпаторійської антени. Він пройшов 41,5 млн км, досяг адресата — Венери, відбився від поверхні цієї сусідньої із Землею планети і через 4 хв. 32 сек. повернувся назад.

Сподіваємося, ми приєднаємося до галактичної цивілізації
Джиммі Картер,
президент США в посланні інопланетянам

За кілька місяців до цієї події, влітку того ж 1962-го, СРСР провів радіолокацію Меркурія — найближчої до Сонця планети, "промацавши" її поверхню радіохвилями. Це дослідження і підштовхнуло московського фізика Олега Ржига до ідеї відправки текстового повідомлення на Венеру.

Найближча сусідка Землі дуже зацікавила радянських вчених. Саме до неї Союз у лютому 1961-го запустив перший в історії людства апарат для дослідження інших планет. Протягом наступних 24 років СРСР відправив до Венери два десятка різних автоматичних апаратів, зокрема й такі, що спускаються. Але життя там так і не знайшлося.

У 1947 році в американському штаті Нью-Мексико стався так званий Розуельський інцидент. Біля місцевої військової авіабази нібито знайшли інопланетний літаючий об'єкт круглої форми діаметром 60 м. Оскільки ФБР засекретив матеріали розслідування події, вона обросла найнеймовірнішими міфами про прибульців, у які багато хто охоче вірили.

Інцидент міцно увійшов у популярну культуру і лише підігрів інтерес американців до космосу. А тут ще й СРСР, який із 1957 року почав запускати на орбіту Землі спочатку супутники, а потім і людину.

Дивлячись на Радянський Союз, США швидко зорієнтувалися, що відстає у космічних технологіях. Джеймс Уезеролл, американський історик науки, пише: в 1958 році бюджет NASA був збільшений в 70 разів, а в 1966-му він сягнув $6 млрд. До речі, в 2017-му його розмір дорівнював $19 млрд.

Нарощуючи темпи і "віддавши" Венеру СРСР, американці вже в 1969 році — це зробили астронавти Ніл Армстронг та Базз Олдрін — висадилися на Місяць. За чотири наступні роки представники США побували на земному супутнику шість разів.

І в сфері "радіообміну" між планетами американці не пасували, тим більше що в 1963-му вони здивували весь світ, відкривши величезну обсерваторію Аресібо, побудовану в горах Пуерто-Ріко. Її рефлектор (відбиваюча поверхня радіотелескопу) діаметром майже 305 м розташувався у природній карстовій воронці: інженери зробили його поверхню з перфорованого алюмінію. Над ним на 18 канатах, простягнутих від трьох веж, висить складна установка, що посилає сигнали.

Будувалося це інженерне чудо три роки і обійшлося в $9 млн — для початку 1960-х це більш ніж солідна сума.

У 1974 році звідси американці і направили в космос свій радіосигнал — повідомлення, складене астрономами Френком Дрейком і Карлом Саганом. Це була закодована в малюнку інформація про числа, хімічні елементи, геном людини, Сонячну систему — любителі астрономії зараз часто наносять його на одяг.

Сигнал відправили до кулястого зоряного скупчення М13, розташованого в сузір'ї Геркулеса, — в ньому кілька сотень тисяч зірок. М13 знаходиться на відстані 25 тис. світлових років від Землі.

Один світловий рік дорівнює дистанції, яку проходить електромагнітна хвиля за земний календарний рік, а тому шансів, що послання Аресібо дійде до своєї мети в доступному для огляду майбутньому, надзвичайно мало — лише на шлях туди сигнал витратить 25 тис. років.

Втім, американці використовували і ще один спосіб встановлення зв'язку з інопланетним розумом. Навряд чи його можна назвати більш надійним, але принаймні він матеріальний.

У березні 1972 року на борту американської автоматичної міжпланетної станції (АМС) Піонер-10, а потім і в квітні 1973-го, вже на борту АМС Піонер-11, NASA відправила в космос два ідентичних послання.

Обидві станції, по суті, відправлялися із Землі так, щоб у результаті покинути Сонячну систему. Піонер-10 запустили в бік Юпітера з метою вивчення цієї планети. Повз неї він пройшов у 1973 році і продовжив свій шлях у глибини космосу. Піонер-11 повинен був вивчити Юпітер і Сатурн та полетіти далі. Першу частину цієї роботи — проліт біля Юпітера — АМС здійснив у 1974 році, а другу — проліт біля Сатурна — в 1979-му. Після чого Піонер-11 продовжив подорож вже без чіткої мети, але в 1995 році зв'язок із ним вчені втратили.

На борту обох "піонерів" подорожують Галактикою однотипні таблички, розроблені Саганом. Це тонкі (товщиною 1,3 мм) листки анодованого золотом алюмінію розміром 229х152 мм. На них в одному масштабі вигравірувані сам корабель Піонер і оголені постаті чоловіка і жінки. До того ж NASA відмовилося зображати на жіночій фігурі (на відміну від чоловічої) геніталії. Крім того, на табличках схематично показано Сонце, відстань від нього до 14 зірок-пульсарів (найпотужніші джерела випромінювань) і центру нашої Галактики. Нанесена на пластинки і деяка інша інформація.

Американці цим не обмежилися: в 1977 році запустили ще два автоматичних міжпланетних зонда — Вояджер-1 (основна місія — вивчення Юпітера і Сатурна) і Вояджер-2 (дослідження Нептуна та Плутона). На борту кожного з них вчені сховали по алюмінієвому футляру діаметром близько 30 см, всередині якого помістили пластинки із записом звукових і відеосигналів.

На пластинках, зокрема, записані привітання інопланетянам на 55 мовах, зокрема українською. Є там і 12-хвилинна добірка звуків, в якій, наприклад, є звук поцілунку і плачу дитини. Наявна й електронна енцефалографія, знята під час медитації молодої закоханої жінки, а також 116 закодованих картинок, які розповідають про земну науку, цивілізацію і про сам вид Homo sapiens.

Ще вчені "упакували" в послання 90-хвилинний запис земної музики — західної і східної, класичної та народної. Знайшлося місце і колисковій індіанців навахо, і японській п'єсі для флейти сякухаті, а також написаній 2,5 тис. років тому композиції Стрімкі потічки для китайського інструмента цисяньцинь.

Також на борту Вояджерів Галактику "борознить" музика Йоганна Себастьяна Баха, Людвіга ван Бетховена, Вольфганга Амадея Моцарта, Ігоря Стравінського, Луї Армстронга і Чака Беррі.

Крім того, на диску записані звернення тодішніх перших осіб — генсека ООН Курта Вальдхайма і американського президента Джиммі Картера.

Господар Білого дому висловив упевненість, що послання проживе мільярд років. І, звертаючись до позаземної цивілізації, повідомив: "Сподіваємося, настане день, коли будуть вирішені проблеми, перед якими ми стоїмо сьогодні, і ми приєднаємося до галактичної цивілізації".

"Наші послання можуть бути прочитані, якщо колись у далекому майбутньому інопланетяни зможуть знайти Вояджер у глибинах міжзоряного простору", — написав Саган, який став натхненником і творцем "листів", у книзі Блакитна точка.

Станом на літо 2014 року Вояджер-1 відлетів від Сонця на 19,1 млрд км, а Вояджер-2 — на 15,6 млрд км. Зонди продовжують свій політ.