Ліки від порожнечі

Наші діти не знають, що робити з нудьгою. Тільки-но дитина занудьгує, їй одразу дають у руки планшет із мультфільмом або грою. Однак саме зі стану нудьги народжуються творчість і відкриття

Світлана Ройз,
дитячий сімейний психолог

К олись дуже давно мій тоді ще маленький син сказав: мрія — це почуття, яке хочеться зробити справжнім. Я дуже уважна до мрій. Вони пальне, яке рухає нас вперед. І у всіх дорослих клієнтів я питаю: про що мрієте? Є такий тест: якщо запитати у людини, що для неї щастя, вона згадає про те, чого їй для щастя не вистачає. Мрія — те, що робить нас більш наповненими. Дедалі більше людей останнім часом говорять про те, що перестали мріяти і помітили, що більше планують, ніж мріють. Коли я питаю: "А про що мріяли в дитинстві?" — раптом починають усвідомлювати, що реалізують свої дитячі та юнацькі мрії у своїх дітях. А ось повертаються до своїх дитячих мрій, до їх дорослого варіанту втілення набагато рідше.

Цілком природно, що мрії у різних поколінь різні. Моє покоління, дітей 60–70 років, часто просто не могло мріяти про матеріальні речі. Володіти чимось цінним для радянської людини було небезпечно і соромно. І доступ до благ був обмежений. Подарунок дарувався один, всією сім'єю. І цінність цих наших скарбів була висока, але наше володіння чимось часто було пов'язане з провиною і жертвою сім'ї заради нас. А ось хотіти миру в усьому світі, для всього людства, було почесно.

У своїх мріях ми були відірвані від матеріального світу, нас свідомо скеровували в ідеальний — головне, щоб ти був хорошою людиною. Тому наше покоління вчиться дозволяти собі хотіти свого і для себе. Багатьом дорослим я даю домашнє завдання — просто вчитися говорити "мені", "моє", іноді писати "Я" з великої літери.

Часто ми не встигаємо дати проявитися творчому потоку дитини і дати накопичитися бажанням, мріям

Є і добра новина. У сучасних дітей контакт із матеріальним світом набагато кращий. Вони знають, що до їхніх потреб прислуховуються, що їхні потреби реалізуються. Що батькам не байдуже до їхніх почуттів. Але вони живуть за часів надлишку стимулів. Вони не знають, що робити з нудьгою. Тільки-но дитина занудьгує, їй одразу дають у руки планшет із мультфільмом або грою. Однак саме з нудьги можуть народитися творчість і відкриття. Сучасні діти часто не встигають захотіти — вони отримують бажане ще навіть до того, як сформувався запит.

Часто ми не встигаємо дати проявитися творчому потоку дитини і дати накопичитися бажанням, мріям. Батьки скаржаться: дитина хоче все нового і нового і не цінує те, що у неї є. Важливо, щоб іграшки були не замість контакту, а разом із нашим контактом. Разом із близькістю.

Сучасні діти говорять, що мріють про телефони, айпади, машини. Вони гіперчутливі, але водночас не вміють співчувати і піклуватися. Є цікаве спостереження. Якщо дитина не може спертися на те, що у внутрішній території, не може сказати про себе: а я чудово малюю, співаю, печу торти, бігаю; якщо вона не знає про свої сильні сторони або не вміє про них говорити, то тоді вона спирається на зовнішні досягнення — на територію володіння. А у мене є айфон, а у мене тато на гуталіновій фабриці працює.

Часто ми, дорослі, компенсуючи свій страх майбутнього, свою тривогу у внутрішній території, провокуємо дітей мріяти реалістично. Пристрасть до володіння матеріальним — часто спроба заглушити емоційний голод. Наші діти часто перегодовані подарунками, але водночас дуже самотні.

Колись я проводила важливу роботу з класом і запропонувала їм практику — помріяти, побажати чогось, але запропонувала "рівні мрії".

Мрія-бажання тільки для себе. Мрія-бажання для сім'ї. Мрія-бажання для близького оточення. Мрія-бажання для міста, для країни, для світу. Діти заповнювали табличку, і ми роздумували, що вони самі можуть зробити для втілення мрії. У мріях для себе вони писали очікувані речі.

Але вони несподівано були готові допомагати втілювати мрії один одного. Після того, як ми перевели увагу на сім'ю, вони почали писати про турботу про батьків; для сусідів — готові були приносити продукти одиноким бабусям. Для міста — сортувати сміття. Для країни — говорити українською мовою, залишитися у країні, не їхати з неї. Наші діти прекрасні. Я впевнена, що ми зможемо відкрити для них простір більшої близькості та доступ до мрій і реалізацій різного рівня.