Куди приводять мрії

Після двотижневої оксамитової революції та перемоги вулиці над свавіллям влади Вірменія зависла між минулим та майбутнім — поверненням до старої неефективної політичної системи і побудовою нової, без корупції та бідності

Анна Павленко

"Д ля мене, як для громадянина Вірменії, це момент гордості. Слава вірменському народу. І повага Саргсяну за те, що пішов без єдиного пострілу", — так вважає Анаіт Ширинян, експерт британського Королівського інституту міжнародних справ Chatham House.

Свою думку Ширинян сформулювала 23 квітня — у той самий день, коли сотні тисяч її співвітчизників святкували перемогу народного руху і відставку прем'єр-міністра Сержа Саргсяна. На вулицях Єревана, де проживає третина населення тримільйонної країни, до пізньої ночі сигналили автомобілі, люди співали, обіймалися, фотографувалися і танцювали. І пізніше, розійшовшись домівками, жителі столиці відкривали навстіж вікна та в унісон стукали каструлями і сковорідками, підтримуючи тріумф своєї оксамитової революції.

Акції проти призначення Саргсяна прем'єром розпочалися у Єревані 13 квітня, напередодні голосування за нього в парламенті. "Багато вірмен були обурені тим, що їм, за суттю, нав'язують довічного лідера", — пояснює Річард Гірагосян, засновник та директор незалежної аналітичної організації Центр регіональних досліджень (RSC) у Вірменії.

Ще в 2014 році Саргсян, який посідав посаду президента Вірменії останні десять років, обіцяв після закінчення свого другого терміну піти з політики, поступившись дорогою молодим лідерам. Слова свого він дотримав. Будучи президентом, Саргсян не досяг значних успіхів для своєї країни, зате провів конституційну реформу, яка наділила великою владою уряд, а сам націлився на посаду його очільника. Якби він став прем'єром, то міг би залишатися ним необмежений час. Але проти політика, який засидівся у владі, повстав народ.

На думку оглядачів, невдоволення зріло у вірменському суспільстві вже давно. "Люди були незадоволені високим рівнем безробіття, млявою економікою, а також еміграцією", — перераховує Ширинян.

Із 2003 року кожні президентські вибори у Вірменії супроводжувалися вуличними протестами. У 2008-му, коли до влади приходив Саргсян, під час сутички мітингувальників із правоохоронцями загинули десять осіб.

Розпочавшись із кровопролиття каденція Саргсяна не принесла країні довгоочікуваних змін: зростання вірменської економіки поступово сповільнювалося, знизившись із майже 13% у 2007 році до 7,2% у 2012 році й до 0,2% у 2016-му. І хоча за минулий рік темпи зростання ВВП почали відновлюватися, у жителів країни залишилося чимало причин для невдоволення. За даними Світового банку, сьогодні майже половина Вірменії живе за межею бідності, тобто менш ніж на $5 на день. Тут процвітає корупція, а зовнішній борг держави зростає: у 2017 році він уже сягнув майже 57% ВВП.

Оглядачі констатують: після здобуття незалежності Вірменії так і не вдалося сформувати середній клас, а бізнес і політика є тісно сплетеною корупційною субстанцією. Не бачачи для себе перспектив, багато громадян вирушили за кордон: за останні десять років поїхав кожен дев'ятий.

"Як ми вже побачили на прикладі України, корупцію й олігархію складно перемогти, — розмірковує Ширинян. — Однак, якщо результат буде успішним, Вірменія зможе стати моделлю для інших пострадянських країн, що застрягли у перехідному періоді".

"Я щасливий просто до сліз: нарешті він пішов", — Норайра Аматуняна, жителя міста Масіс, переповнюють емоції. Саргсяна, який подав у відставку він називає "загальнонаціональною антипатією" і зізнається, що вірить: з його відходом у Вірменії почнеться "світла смуга".

З 13 квітня Аматунян, як і сотні тисяч його співвітчизників, брав участь у протестах. Спочатку вони просто блокували вулиці та будівлі державних установ, а вже через кілька днів у Єревані почалися сутички з поліцією. Тоді преса повідомила про десятки постраждалих і затриманих. У країні і за кордоном стали побоюватися повторення кривавих подій 2008 року.

Після призначення Саргсяна главою уряду лідер протестного руху і керівник опозиційної парламентської фракції Елк Нікол Пашинян оголосив про початок оксамитової революції. 22 квітня після невдалих переговорів із прем'єром він і ще двоє опозиційних депутатів були затримані. Наступного дня — за кілька годин до заяви Саргсяна про відставку — їх звільнили.

На думку Гірагосяна, переломним моментом у вірменських протестах став вихід на вулиці військових. 23 квітня вони без зброї, але у формі приєдналися до демонстрантів. "Це був серйозний психологічний удар по Саргсяну, який, безсумнівно, підірвав його впевненість", — констатує експерт.

У той же день прем'єр зробив офіційну заяву. "Я залишаю свою посаду лідера країни — прем'єр-міністра Вірменії. Рух на вулицях проти мого перебування на посаді. Я виконую вашу вимогу", — заявив він.

Як і в разі з політичним істеблішментом в інших країнах світу, після десятиліть народ втомлюється від своїх лідерів, розмірковує про події у Вірменії Пол Стронський, старший науковий співробітник Фонду Карнегі. "Саргсян був при владі десять років, але економіка залишалася слабкою", - констатує він.

Багато вірмен були обурені тим, що їм, за суттю, нав'язують довічного лідера
Річард Гірагосян,
засновник і директор незалежної аналітичної організації Центр регіональних досліджень (RSC) у Вірменії

Хоча участь у протестному русі брали вірмени різного віку та соціального статусу, більшість становили мітингувальники, народжені після 1991 року. Оглядачі називають їх Поколінням незалежності та наголошують: ці молоді люди особливо гостро відчувають на собі економічні проблеми країни. Якщо загальний рівень безробіття у Вірменії становить практично 19%, то серед молоді він вище 32%.

Не отримавши шансу реалізувати себе на батьківщині, багато вірмен їде за кордон. За десять років президентства Саргсяна шукати роботу за межами Вірменії вирушили 350 тис. громадян, підраховує демограф Рубен Еганян. Згідно з його дослідженням, щороку з Вірменії виїжджають до 20 тис. осіб.

У 2017 році середня зарплата тут склала 194 тис. драмів (близько $400) — майже так само, як у сусідній Грузії. Однак високий рівень безробіття не дає вірменам вибратися з бідності. У 2016 році дослідники національної служби статистики Вірменії підтвердили: троє з десяти громадян живуть менше, ніж на 41,6 тис. драмів ($87,2) на місяць.

Цей рік відзначений небувалим економічним спадом, якому сприяли грубі помилки влади в управлінні фактично нереформованою країною, а також залежність у багатьох сферах від Росії, яка зараз і сама переживає не найкращі часи.

Водночас у державних структурах, судовій системі, поліції та секторі охорони здоров'я процвітає хабарництво. У рейтингу сприйняття корупції від міжнародної організації Transparency International Вірменія посідає 107-у з 180 позицій, ділячи її з Ефіопією і В'єтнамом.

До того ж багато західних аналітиків відзначають низьку ефективність антикорупційних заходів уряду Вірменії. "В країні необхідно провести додаткові економічні реформи та посилити верховенство закону, щоб прискорити економічне зростання, підвищити конкурентоспроможність економіки та зайнятість", — складають свій список рекомендацій для Вірменії експерти Центрального розвідувального управління США.

Уряд ігнорує необхідність диверсифікації економіки, наголошують експерти: починаючи з середини 90-х більше половини експорту складають руди та метали, що викликає значну залежність від цін на сировину.

Економічне становище Вірменії посилює блокада двох її кордонів: західного — з боку Туреччини і східного — з боку Азербайджану. У підсумку невелика держава без виходу до моря має всього два відкриті для торгівлі кордони — з Іраном та Грузією. Крім того, після розпаду Радянського Союзу, Вірменія зберігає тісний зв'язок із Росією, яка залишається її головним торговим партнером.

У РФ відправляється 20% вірменського експорту, тоді як російські товари займають більше 30% у структурі імпорту країни. Грошові перекази від працюючих у Росії вірмен становлять еквівалент 12-14% місцевого ВВП. Широку діяльність у Вірменії розгорнули дочірні структури великих російських компаній.

Так, у 2008 році РЖД взяла у концесію вірменську залізницю, постачанням і продажем природного газу зайнялася дочка Газпрому, а зв'язок забезпечує ArmenTel — частина холдингу VEON, найбільшим акціонером якого є російський мільярдер Михайло Фрідман.

Крім історичних і економічних зв'язків до зближення з РФ християнську Вірменію штовхає конфлікт із сусіднім мусульманським Азербайджаном, що спалахнув 30 років тому через населений переважно вірменами Нагірний Карабах. У такій ситуації для Вірменії важливі поставки зброї, які регулярно і на вигідних умовах забезпечує Росія. Тут також знаходяться дві російські військові бази.

Свою проросійську позицію вірменська влада закріпила зокрема міжнародними договорами. У 2013 році Вірменія вступила до Митного союзу, а в січні 2015-го приєдналася до очолюваного РФ Євразійського економічного союзу. Щоправда, досвідчений політик Саргсян намагався балансувати між двома центрами впливу — Росією та Європою, і в 2017 році підписав Угоду про всеосяжне і розширене партнерство з ЄС.

МОТОР РЕВОЛЮЦІЇ: Рушійною силою протестів стала вірменська молодь, незадоволена високим безробіттям, низькими зарплатами і масовою трудовою міграцією

П ісля відставки Саргсяна виконуючим обов'язки прем'єр-міністра став Карен Карапетян, перший віце-прем'єр, у минулому — топ-менеджер Газпрому і мер Єревана. Водночас опозиція зажадала проведення позачергових парламентських виборів, а після зриву переговорів із керівною Республіканською партією Пашинян закликав вірмен продовжити протести.

"Ми не можемо погодитися із призначенням представника цієї партії на посаду прем'єр-міністра, і ми не можемо допустити, щоб ця корумпована система продовжила існувати", — заявив Пашинян.

У Москві обережно відреагували на Єреванській події. До моменту відставки Саргсяна російські ЗМІ ніяк не висвітлювали протести вірмен. А вже після заяви вірменського прем'єра Кремль назвав те, що відбувається у Єревані "внутрішньою справою республіки".

На відміну від революційних сил в Україні та Грузії, вірменська опозиція не заявляла про прагнення зблизитися з ЄС, відзначають експерти. Таким чином, останні події навряд чи вплинуть на зовнішню політику країни, вважають вони.

"Конфлікт не стосується Росії або Європи. Рушійною силою невдоволення є місцева політика й економіка", — пояснює Гірагосян.

Деякий час зберігатиметься ризик відкату назад
Анаіт Ширинян,
експерт у сфері політики Вірменії та Південного Кавказу британського Королівського інституту міжнародних справ Chatham House

Для поліпшення економічної ситуації новий уряд повинен спростити доступ до капіталу, реформувати податкову систему і активно боротися з корупцією.

"Зараз важливо не прогавити момент і встановити механізми радикальних змін до демократичного правління і ефективної системи правосуддя", — наголошує Ширинян.

Істотний внесок у розвиток країни здатна здійснити і велика вірменська діаспора. Сьогодні вона нараховує 8 млн осіб, більше, ніж у 2,5 рази перевищуючи населення самої Вірменії. Деякі впливові вірмени-емігранти вже вкладають в економіку батьківщини: наприклад, Рубен Варданян, екс-глава російського банку Тройка Диалог, інвестує в освіту та IT-сектор Вірменії. Але багато інших не наважуються на інвестиції та обмежуються благодійними ініціативами.

На думку Шириняна, сьогодні у вірмен з'явилася унікальна можливість реформувати свою державу, однак оксамитова революція пройшла тільки перший свій етап. "Деякий час зберігатиметься ризик відкату назад", — говорить вона.

Також звучать побоювання, що після оксамитової революції влада в підсумку дістанеться олігархам або ставленикам Саргсяна. І ще однією серйозною загрозою є нова війна у Карабасі.

"Якою б значною не була перемога у відстороненні Саргсяна від влади, реальні виклики в управлінні [країною] зараз тільки починаються", — наголошує Гірагосян.