Куди котиться світ

Головні технологічні тренди, які визначать майбутнє людства на найближчі десятиліття

Ірина Ілюшина

Кевін Келлі. Неминуче. 12 технологічних трендів, які визначають наше майбутнє. — Манн, Іванов і Фербер, 2019

Б агато з того, що станеться у найближчі 30 років, неминуче і визначатиметься технологічними трендами, які вже помітно на горизонті, пише у своєму бестселері Кевін Келлі, автор кількох книг про кіберкультуру й головний редактор журналу Wired, який консультував Стівена Спілберга щодо технологій майбутнього у фільмі Особлива думка.

Келлі виділяє кілька тенденцій, вплив яких, на його думку, зростатиме. Перша — постійна трансформація. Нескінченне оновлення технологій у майбутньому не залишить людям часу на досконале опанування чогось. Бути вічним новачком — тренд майбутнього. Водночас Келлі вважає, що вічні зміни стимулюватимуть оригінальність мислення.

Друга тенденція — розвиток штучного інтелекту (ШІ), до того ж доступного для всіх. Усупереч поширеній думці, що першими носіями ШІ стануть суперкомп'ютери, пише Келлі, він з'явиться у суперорганізмі, що складається із мільярда комп'ютерних чіпів, відомих як Мережа. За своїм масштабом він стане планетарним, і будь-який пристрій, який почне взаємодіяти з ШІ, стане ділитися ним і розвивати його.

Ще один тренд полягає в тому, що інтелектуальна власність стане вчорашнім днем. Технології майбутнього — це потоки безперервного копіювання інформації з вільним доступом.

Натомість товаром стане те, що не можна скопіювати, — наприклад, довіра: компанії з гарною репутацією рекомендуватимуть аналогічні товари й послуги маловідомих виробників і отримуватимуть за це відсоток із продажів.

Конфіденційність особистого життя у майбутньому зникне, і це добре: люди стануть відкритішими

Спільне використання стане ще однією тенденцією комерції майбутнього, що дозволить кожному стати виробником, отримуючи доступ до потрібного обладнання, наприклад до 3D-принтера, без необхідності його купувати.

Доступ до ресурсів стане важливішим за володіння ними. Уже сьогодні найбільша компанія короткострокової оренди житла у світі Airbnb не володіє нерухомістю, яку пропонує, а Uber не володіє парком автомобілів.

Ще одна тенденція — розвиток віртуальної реальності. А крихітні вбудовані в окуляри екрани в майбутньому показуватимуть людині, що йде вулицею, в яких магазинах вона зможе здійснити необхідні закупи, і чи немає поблизу її друзів.

Екран стане частиною нашої ідентичності, а книги в паперовому вигляді відійдуть на другий план. Якщо вони сприяють аналітичному мисленняю, то екран стимулює швидке створення моделей, асоціює одну ідею з іншою.

І, нарешті, конфіденційність особистого життя у майбутньому зникне, і це добре, вважає Келлі: люди стануть відкритішими.

Правильна порада

Jenny Odell. How to Do Nothing: Resisting the Attention Economy, 2019

Професорка зі Стенфорда називає байдикування найкращою формою збереження власної особистості

М и живемо в постіндустріальну цифрову епоху, де найцінніший і надлишковий ресурс, за який точиться постійна боротьба, — людська увага. Бізнес намагається привернути нашу увагу рекламою та акціями, соціальні мережі — можливістю самовираження, індустрія розваг — відволіканням від реальності.

У цій економіці час — гроші, а ефективність витраченого часу визначається або виконанням роботи, або самовдосконаленням. Останнє також можна вважати роботою, оскільки воно пов'язане з ідеєю, що продуктивність є певним механізмом із прямою залежністю від докладених зусиль.

Дозвілля у наш час — розкіш, яку мало хто може собі дозволити, але, коли цей ресурс з'являється, ми бездумно витрачаємо його на Фейсбук або Твіттер.

Професорка Стенфордського університету і письменниця Дженні Одель критикує такий стиль життя. Її книга — це заклик відмовитися від світу, в якому домінує інтернет, а цінність людей як соціальних одиниць визначається їх здатністю цілодобово продукувати дані.

Поділяючи людей і об'єднуючи нашу увагу, цей тип економіки підриває здатність жити осмисленим життям. Саме бездіяльність, на думку Одель, може бути найефективнішою формою опору.

Тільки-но ми зрушимо фокус уваги на дійсно важливі й реальні речі, пише Одель, ми не тільки повернемо собі нашу цінність як особистості, а й зможемо здійснити сміливіші кроки у сфері суспільних змін, стати креативнішими й прийти до осмисленішого розуміння щастя і прогресу.

Звернути увагу на наше природне оточення — одна зі стратегій, яку авторка вважає успішною в боротьбі з орієнтованим на прибуток технологічним середовищем.

Сімейні виїзди на природу, волонтерство, творчість — усе це сприяє перемиканню уваги. Оскільки інтернет позбавляє нас відчуття місця й часу, ми можемо протистояти його силі, стаючи ближче до світу природи.

Ще один складний крок — відмова від соціальних медіа. Одель упевнена: перебувати постійно на видноті не має бути обов'язком навіть для найпублічніших персон.

Як стати сильним

Kevin Kruse. Great Leaders Have No Rules: Contrarian Leadership Principles to Transform Your Team and Business, 2019

Не дотримуйтеся правил і не бійтеся здаватися слабким — принципи великих лідерів

Л ідерство — це надсила. І майже все, що вам розповідали про лідерство, хибне, пише у своїй книзі успішний підприємець Кевін Круз. І одразу пропонує свої принципи лідерства, засновані на тридцяти роках власного досвіду і розмовах з іншими успішними бізнесменами.

Перший принцип полягає в тому, що великі лідери не використовують політику відкритих дверей. Це пасивний спосіб полегшити спілкування, але він приносить більше шкоди, ніж користі, оскільки концентрація і стратегічне мислення стають для лідера недосяжними.

"Повторювані щотижневі зустрічі сам на сам є набагато кращим способом зворотного зв'язку з працівниками", — пише Круз. І до речі, залиште телефон у столі — хороші лідери не приносять смартфони на зустрічі, в цьому полягає другий принцип автора книги.

Якщо ви використовуєте смартфон на нарадах, ваші колеги вважають вас грубим і непрофесійним. 75% опитаних вважають, що читати й писати тексти або електронні листи на зустрічах недоречно, а 22% упевнені, що використовувати телефон взагалі не можна.

Третій і найважливіший прицип - у великих лідерів немає правил. Щоразу, коли ми стикаємося із правилом, це позбавляє нас можливості зробити вибір або ухвалити креативне рішення.

Великі лідери не намагаються сподобатися всім — цей принцип, звісно ж, не передбачає, що на роботі потрібно поводитися як мерзотник. Водночас шефи мають любити членів своєї команди, певен автор.

А ще у великих лідерів дуже щільний розпорядок. Вони одержимі часом, оскільки знають, що кожна хвилина, витрачена даремно, це хвилина, втрачена для кінцевого результату.

Ще один принцип великих лідерів — не мати секретів від команди і не боятися показувати свою слабкість. Справжність і вразливість — швидкий спосіб завоювати довіру, а довіра — по-справжньому важлива.

Припиніть рахувати

Джеррі Мюллер. Тиранія показників. Як одержимість цифрами загрожує освіті, охороні здоров'я, бізнесу й владі. — Паблішер, 2019

Захоплення кількісними показниками ефективності роботи компаній і людей заводить справу в глухий кут

С ьогодні багато компаній формалізують процеси, запроваджують різноманітні кількісні показники і визначають винагороду з огляду на них. Однак такий підхід часто спотворює дійсність, витрачає ресурси й навіть призводить до серйозного морального і фінансового збитку, пише професор історії та автор численних книг і статей Джеррі Мюллер.

Так, дослідження показують, що під час оцінки роботи хірургів або їхньої винагороди на основі відсотка успішних операцій частина з них відмовляється оперувати пацієнтів у важкому або критичному стані, коли високий ризик летального результату.

Це покращує показники роботи хірургів і, відповідно, підвищує їхню репутацію й заробітки. Однак це досягається за рахунок пацієнтів, які платять за успіх лікарів своїм життям. Але втрата цих життів у жоден показник результативності не входить: немає операції — немає медичної статистики.

Ще один приклад: в Англії Міністерство охорони здоров'я вирішило карати лікарні, де пацієнтам чекати на огляд доводилося більше чотирьох годин. Унаслідок деякі лікарні стали тримати пацієнтів, що надходять, за межами своїх стін, у машинах швидкої допомоги доти, поки персонал не впевниться, що вкладається у відведені чотири години.

Дуже дивно, пише автор, що досі теорія мотивації, що лежить в основі винагороди залежно від результативності, користується таким успіхом, оскільки, крім того, вона підштовхує до підтасовок.

Спроби змусити людей перебудувати роботу, щоб вона відповідала заданим кількісним цілям, придушують креативність і неминуче призводять до домінування короткострокових цілей над довгостроковими.