Кримське сухе

Захоплений Крим через українську блокаду зіткнувся із тотальним дефіцитом води — жителям Сімферополя вже радять її економити, а весь сільськогосподарський степовий регіон півострова і його хімпромисловість опинилися на межі повного всихання

Іван Верстюк

К арта корисних копалин Криму, яку вивчає на уроках географії кожен український школяр, має кілька важливих пунктів: залізна руда, газ, солі натрію і магнію, кварцові піски. А ще — вода.

Завдяки останній у Криму сформувалося велике аграрне виробництво: до окупації півострів був найбільшим регіоном із вирощування у країні рису — вологолюбної культури. Місцеві ферми вирощують також сою, яка потребує багато рідини.

Але ще в 2014 році Україна перекрила подачу прісної води з Дніпра Північно-Кримським каналом. А власних джерел півострову перестало вистачати у 2018-му, коли він увійшов у кліматичний цикл посухи (тут плідні роки століттями змінюються посушливими із суворою періодичністю п'ять років).

У січні Ігор Вайль, голова підконтрольного Кремлю "Держкомітету з водного господарства Криму", заявив, що запасів прісної води у Сімферополі залишилося на 100 днів. Раніше він же запевняв, що Крим забезпечений водою до літа. Окупаційна влада вже випустила попередження для місцевих мешканців: максимально економити воду і, наприклад, не чистити зуби з увімкненим краном.

Незабаром після цього міська адміністрація Сімферополя відключила гаряче водопостачання у будні, а холодну воду почала подавати за графіком — вранці й ввечері.

"Дефіцит води — найбільша і найболісніша проблема для окупаційної адміністрації Криму, — каже Євген Гайворонський, кримський журналіст, який втік на початку січня у Київ після конфлікту з російською ФСБ. — Північ і центр Криму вже стали зоною екологічного лиха".

Подібні новини зустріли в Україні по-різному. Хтось вчергове заявив, що нарешті приносить свої плоди водна блокада півострова, ініційована Адміністрацією президента (АП) шість років тому. Натомість Давид Арахамія, голова фракції Слуги народу (СН), нещодавно сказав, що готовий пустити воду в Крим в обмін на поступки Володимира Путіна стосовно Донбасу. "Я б на таке пішов, бо в Криму так чи інакше водою користуватимуться громадяни України", — зазначив нардеп. Втім, згодом він відмовився від своїх слів.

Ще один депутат від СН — Юрій Арістов — заявив, що розглядає варіант продажу прісної води до Криму. Але і він потім виправився: мовляв, жодних серйозних розмов про це серед його партії немає, а продаж води — його приватна ідея, яку він випадково наважився вимовити.

"Тема Криму живе у нашій партії, але конкретно воду ми ще не обговорювали", — зізнався НВ Андрій Герус, депутат СН і очільник енергетичного комітету ВР, у кулуарах Мюнхенської конференції з безпеки.

На тій же конференції, а точніше на Українському ланчі, що проводиться Фондом Віктора Пінчука, кримське питання порушив президент Володимир Зеленський. Конкретних рішень ні щодо води, ні політики він не запропонував. "Коли Крим буде українським? — випередив Зеленський запитання, що висіло у повітрі. — Він завжди був і буде українським, але нам треба працювати над менталітетом українців [жителів Криму]".

К рим щорічно потребує близько 1,1 млрд кубометрів води. До анексії 85% цього обсягу постачав 400-кілометровий Північно-Кримський канал, який забезпечував водним ресурсом із Дніпра систему кримських водосховищ.

Для питних потреб двохмільйонного населення півострова потрібно приблизно 100 млн кубометрів води на рік. А левову частку дніпровської води споживала аграрна промисловість: 700 млн кубів йшло на виробництво рису, 200 млн — на сою. Ще 100 млн — на хімпромисловість, представлену в Криму заводом Кримський титан, який до анексії безпосередньо належав українському бізнесмену Дмитру Фірташу.

Відсутність постачань Північно-Кримським каналом окупаційна влада цілком логічно вирішила компенсувати водою з опадів і артезіанськими ресурсами. Крим отримує на рік поверхневих стоків на 1 млрд кубів, а за розумного використання підземних вод може отримати ще 500 млн, розповідає Андрій Сенченко, ексзаступник голови АП часів Олександра Турчинова й ініціатор перекриття Північно-Кримського каналу.

Але посушливі кліматичні умови останніх кількох років перекрили ці джерела. І зараз, вважає Сенченко, кримська влада намагається шантажувати Україну, прикриваючись потребами простих кримчан. Але для населення вода є. Її немає для промисловості — внутрішні ресурси вичерпали через непродумане їх використання. Найбільше від цього зараз страждає Сімферополь і степовий Крим.

Сімферополь живиться з чотирьох водосховищ наливного типу, найбільше з яких — Міжгірне обсягом 50 млн кубометрів. Воно вже шість років нормально не заповнюється і стало основною причиною дефіциту питної води. Його міг би перекрити резервний фонд на річці Салгір, але і це водосховище висохло через нестачу опадів у Криму протягом останніх трьох років: Салгір майже висохла, а тому обсяг води у резервному водосховищі скоротився вп'ятеро.

"Окупація відбулася у водні роки — росіянам спочатку щастило на багатосніжні зими, — пояснює Борис Бабін, радник секретаря РНБО й експредставник президента України в Криму. — А з 2018-го Крим увійшов у посуху, яка триватиме 4-5 років".

Окупаційна влада, викачуючи всю воду з артезіанських свердловин, зуміла перекрити дефіцит за останні декілька років. Але проблема в тому, що Крим — півострів, що омивається солоними водами Чорного моря. Ті заходять у ґрунтовий шар, коли звідти викачують воду прісну. Так відбувається засолення ґрунту — це серйозна екологічна проблема, вирішувати яку доведеться ще довгі роки. Саме через це в радянські часи в Криму діяла сувора заборона на використання артезіанських свердловин.

"Росіяни розуміють, що без Північно-Кримського каналу води в Криму не буде — як у степовому, так і передгірному, — наголошує Бабін. — Кримчани вже моляться на кожен дощик".

Ще один споживач води — російські військові бази, і передусім — Чорноморського флоту РФ у Севастополі, яка теж живилася з Північно-Кримського каналу. Крім бази флоту, росіяни за шість років окупації збудували великі військові об'єкти у декількох місцях: у селі Перевальне під Сімферополем, а також у степовому Криму. "Вони туди затягли військову техніку (БТР, БМП) і обслуговувальний військовий персонал, якому не вистачає води", — пояснює Ленур Іслямов, один із лідерів кримськотатарського руху.

Тому опція "відкрити Північно-Кримський канал" означає не тільки наповнити водою водосховища під Сімферополем для містян, але і напоїти військовослужбовців РФ.

Для внутрішнього кримського громадського порядку денного дефіцит води — критично важливе питання. "Самі кримчани вже не думають про воду окремо від проблем окупації загалом", — пояснює журналіст Гайворонський. Він розповідає, що коли його намагалися схилити до співпраці в Краснодарському відділенні ФСБ, що займається Кримом, то феесбешники прямо говорили: за їхньою внутрішньою соціологією в Криму зростають проукраїнські настрої, і з цим треба щось робити.

Для сімферопольців вода — дійсно дуже важливе питання, підтверджує Олександр Лієв, колишній голова водного господарства Криму. "Але в інформаційному полі Сімферополя виразних меседжів від України практично немає", — каже він.

Якщо мешканці кримських міст мають доступ до інтернету і, відповідно, до ресурсу Крим.Реалії, який існує на базі Радіо Свобода, то жителі кримських сіл здебільшого дізнавалися про український порядок денний на ATR — Першому кримськотатарському каналі, який працює в Києві. Той зараз має серйозні проблеми із фінансуванням. "Мені телефонують кримські татари і кажуть: якщо не буде ATR, вони відвернуться від уряду України", — каже Іслямов, гендиректор телеканалу.

Р ішення про перекриття Північно-кримського каналу в березні 2014-го приймав Сенченко, на той момент — заступник голови АП. Політик розповів НВ, що реалізація цієї ідеї далася йому дуже непросто: мовляв, уряд Арсенія Яценюка спочатку не хотів наважуватися на такий вельми радикальний крок.

Сенченко спочатку пропонував збудувати греблю, яка коштувала б держбюджету 60 млн грн. Яценюк, за словами автора ідеї, сказав: таких грошей у казні немає, а тому рішення доведеться відкласти.

Тоді Сенченко зібрав аграріїв із Херсонської області — наприклад, виробника кетчупу Чумак — і сказав: якщо вони не скинуться на перекриття води в каналі, то той перекриють так, що без вологи залишиться вся Херсонська область. Зрештою вдалося зібрати 1,2 млн грн на максимально економне рішення — перегородити Північно-Кримський канал мішками з піском і глиною: ідею запропонував Василь Сташук, тодішній очільник Держводагентства. Цей же чиновник зробив розрахунки, які дозволяли закласти греблю з мішків таким чином, щоб не осушити водні канали Херсонщини.

Незабаром після цього Юрій Одарченко, тодішній губернатор області, попередив АП: росіяни, аби помститися за перекриття каналу, можуть розпочати військовий наступ на Херсон. Тоді Сенченко розпорядився розставити в районі будівництва греблі стовпи з табличками "Йде будівництво вузла обліку води", на яких також вказали проектувальника і дату закінчення робіт. Фотознімки цих "плакатів" потрапили у кримські засоби масової інформації, які подали справу в тому контексті, що Україна таки відкриє воду, але продаватиме її.

"Крим тоді заспокоївся, — пояснює Сенченко. — Насправді жодний вузол обліку води ми не будували, а виторгували час".

У квітні 2014-го Гліб Хор, тодішній заступник голови бюджетного комітету Держдуми РФ, відвідав Київ. Йому вдалося організувати зустріч із Сенченком. "Ми сіли пити чай, — розповідає український політик. — Потім Хор намалював на серветці цифру 20, а до неї ще шість нулів і значок долара". "Ви можете відмовитися від цього, але ми все одно знайдемо, як пустити воду в Крим", — переказує Сенченко сказані тоді слова Хора.

Окупація сталася у водні роки — росіянам щастило спочатку на багатосніжні зими. А з 2018-го Крим увійшов у посуху
Борис Бабін,
радник секретаря РНБО

Росіяни дійсно декілька разів намагалися організувати водопостачання у Крим. Спочатку Дмитро Медведєв, колишній прем'єр РФ, пообіцяв збудувати на півострові опріснювальні заводи, сировиною для яких була б солона вода Чорного моря. Але подібні об'єкти надзвичайно витратні: їм потрібно багато електрики, мільярдні інвестиції й технології, яких у Росії немає. І купити останні країна-агресор не може через режим західних санкцій.

Потім росіяни почали вести мову, щоб уздовж Керченського мосту пустити водогін із Кубані. Але і ця ідея виявилася складною для реалізації. "У РФ на тому боці Керченської протоки немає великих джерел води, немає великих її запасів", — пояснює Бабін із РНБО. Найближча до Криму річка — Кубань, але всю її воду розбирають аграрні підприємства Краснодарського краю. "Якщо росіяни зроблять водогін до Криму, то вони приречуть на посуху цей регіон", — резюмує Бабін.

Я кщо для перемовин і пошуку рішення у донбаському конфлікті існує нормандський формат — зустрічі лідерів України, Німеччини, Франції та РФ, то для Криму нічого подібного немає, — його не створила ні дипломатія Петра Порошенка, ні дипломатія Зеленського.

"З огляду на сьогоднішню міжнародну ситуацію, повернення Криму Україні є дуже довгостроковою проблемою", — певен Френсіс Фукуяма, американський політолог. Водночас він вказує, що проблема лежить не тільки в площині взаємин Заходу з Росією і Путіним, а й в тому, чи здатна Україна одночасно реінтегрувати і Донбас, і Крим. "Мешканці цих регіонів шість років жили в режимі російської пропаганди, — пояснює Фукуяма. — Чи витримає українська демократія їхнє повернення під свій контроль?"

Росіяни продовжують нарощувати контроль над акваторіями Чорного та Азовського морів, що омивають Крим. Ба більше, РФ веде видобуток газу поблизу берегів окупованого півострова, а ще і ФСБ постійно затримує кораблі, що йдуть із/в українські порти Азова. Зовсім нещодавно — на початку лютого цьогоріч — росіяни затримали там українських рибалок, буцімто за браконьєрство.

Іслямов, один із лідерів кримських татар, пропонує пожвавити співробітництво України з Туреччиною в Чорному морі, щоб обмежити апетити і флотські потужності РФ. Туреччина — країна НАТО, а тому за її діями в Чорному морі стоять домовленості Північноатлантичного альянсу про взаємний захист інтересів членів блоку.

Ідеолог водної блокади: Андрій Сенченко, колишній заступник голови АП, зумів організувати перекриття Північно-Кримського каналу

"Туреччина — стратегічний гравець у Чорноморському басейні й партнер України, — пояснює Іслямов. — Треба залучати турків, болгар і румун у будь-які форми співробітництва, щоб чорноморський регіон був посилений інтересами України".

З Іслямовом згоден Радослав Сікорський, колишній міністр закордонних справ Польщі. Він радить залучати до вирішення кримського питання не тільки свою країну, але і Румунію — важливого гравця у Чорноморському регіоні, що володіє великими морськими портами.

"Захід сумнівається, що з Путіним можна хоч щось вирішити, але стосовно Криму треба було б відновити женевський формат перемовин за участю України, Росії, ЄС і США", — заявив НВ Сікорський у Мюнхені.

Попереднє засідання женевського формату відбулося у квітні 2014-го за участю Джона Керрі, держсекретаря США, верховної дипломатки ЄС Кетрін Ештон, а також очільників російського й українського МЗС. Що подібний формат потрібен, каже і Антон Кориневич, представник українського президента в Криму.

Майкл Макфол, колишній посол США в Росії, вважає: Україна не допустила серйозних помилок у розмовах про Крим на глобальному рівні. Просто Захід занадто пасивний у цьому питанні, а українська дипломатія йде в фарватері західної. "Росіяни повинні бути самі зацікавлені, щоб покращити своє становище на міжнародній ситуації", - говорить Макфол.

Офіційна державна політика щодо Криму залишається незмінною: ніякої води і ніяких поступок до деокупації півострова. "Ми в представництві президента в Криму вважаємо, що вода в Крим по Північно-Кримському каналу піде тільки тоді, коли відбудеться деокупація, - підкреслює Кориневич. - Держава-окупант із міжнародного права зобов'язана забезпечити територію питною водою".

"Можна було б зібрати гумконвой і відправити до Сімферополя 20-30 машин із мінералкою Моршинська для пиття, навіть якщо б на кордоні їх не пропустили, - каже Лієв. - Це була б гарна спроба комунікації з Сімферополем, де багато громадян сподіваються на повернення під контроль України".