Кисневе голодування

Повітря, яким дихають мешканці великих міст України, небезпечне для життя. Цілому букету захворювань сприяють рекордні викиди промислових підприємств, велика кількість старих автомобілів і будівництва. Найгірший стан справ у Дніпрі, на другому місці — Маріуполь

Ірина Крикуненко

Із громадським активістом Павлом Калюком НВ зустрічається на столичному Подолі. Від того, що дороги тут вузькі та бруковані, автомобілі тягнуться нескінченною загазованою вервечкою. "Отакої, вже 63. Це за норми 50", — зітхає Калюк, заклопотано поглядаючи на екран невеликого пристрою.

Це портативна система моніторингу якості повітря, пояснює Калюк. А цифра на екрані позначає загальний індекс забруднення повітря. У цьому випадку показник залежить від концентрації мікропилу — невидимих наслідків активного автомобільного трафіку, інтенсивного будівництва та неекологічного виробництва.

"Зараз уже все не так страшно, — визнає Калюк. — А коли був смог у жовтні, показники тиждень трималися вище 100. А в деякі дні вище 150".

Активіст розповідає, як кілька років тому під час чергової хвилі осіннього смогу почав відчувати нездужання і прискорене серцебиття: "Я навіть перевіряв серце. Думав, проблема в мені. Виявилося, ні".

Про те, що якість повітря в українській столиці, як і в багатьох інших містах країни, має бути кращою, в один голос говорять екологи й медики. Це підтверджує глобальна система Airvisual, яка збирає дані з супутника і датчиків у всьому світі: Україна за підсумками 2018-го за середньорічною концентрацією мікропилу в повітрі посіла 49-е місце в рейтингу з 73 країн. Однак бувають дні, коли українська столиця піднімається і на 15-у позицію, підкреслюють екологи. І тоді ситуація тут лише трохи краща, ніж у лідерських Делі або Кабулі, й у кілька разів гірша, ніж, наприклад, в Осло або Гельсінкі.

Хоча не тільки мікропил отруює життя в українських містах. Свою небезпечну лепту вносять хімічні викиди та шкідливі сполуки: за даними Укргідрометцентру, в першому півріччі 2019-го найгірша ситуація у країні була в промислових центрах — Дніпрі та Маріуполі. Тут стабільно перевищені показники з формальдегіду, діоксиду азоту, фенолу, фтористого водню, оксиду вуглецю і навіть з оксиду заліза. Ними щедро "обдаровують" містян підприємства-забруднювачі, рейтинг яких щорічно складає Міністерство енергетики та захисту навколишнього середовища. Лідер цього рейтингу — Маріупольський меткомбінат, який досі має ім'я Ілліча.

Цей повітряний коктейль катастрофічно позначається на здоров'ї співвітчизників, упевнені лікарі. "Погана якість повітря може призвести до цілої низки захворювань органів дихання: бронхіти, бронхіальна астма, хронічна обструктивна хвороба легень, — пояснює терапевт клініки Intosana Андрій Артеменко. — Також це посилює ішемічні хвороби серця й артеріальну гіпертензію". Через ті самі причини українці схильні до синдрому хронічної втоми, а також онкології.

За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я, щорічно у світі через забруднене повітря помирає 7 млн людей. Над цими сумними цифрами українці серйозно задумалися лише кілька місяців тому, коли країну накрив аномальний смог.

Першими запанікували кияни. Поки чиновники пояснювали аномалію звичайною осінньою інверсією (природне явище, коли через перепад температур в атмосфері продукти життєдіяльності міста не можуть піднятися і розсіятися), користувачі соцмереж скаржилися на проблеми з диханням і загострення алергій.

"Суб'єктивно повітря здавалося важким", — згадує киянка Олена Лівінська. Вона, як і багато киян цієї осені, встановила вдома станцію моніторингу якості повітря вітчизняного виробництва і тепер щодня стежить за її показниками. Цей невеликий прилад відстежує концентрацію в повітрі дрібнодисперсних частинок, які найчастіше є продуктом спалювання — результатом спалювання листя, роботи автомобільних двигунів і промислових виробництв. До того ж, на відміну від звичайного пилу, ці частинки настільки дрібні, що не помітні для людського ока і часто осідають в осінньому тумані.

Такий мікропил легко потрапляє в легені, де він одразу всмоктується у кров. "Організм не в змозі вивести таку кількість "сміття", воно відкладається на стінках судин і в сполучній тканині, — попереджає Артеменко. — Результат — звуження просвіту судин і утруднення потоку крові".

До того ж сажа є відмінним сорбентом, на неї легко "осідають" хімікати на кшталт оксидів азоту та сірки. "Потім ці сполуки розчиняються у крові, пошкоджуючи стінки судин, призводячи до артеріальної гіпертензії та гіпотензії, ішемічної хвороби серця", — невесело підсумовує лікар.

Тим часом Держстат публікує невтішні дані: від хвороб дихальних органів українці страждають частіше, ніж від інших недуг, їх фіксують приблизно 12 млн випадків на рік. І ця цифра зростає: у 2014-му від таких захворювань страждали понад 11 млн співвітчизників.

Проти Маріуполю Київ — просто Мальдіви
Максим Бородін,
екоактивіст

Загалом фахівці вважають будь-яку кількість мікропилу в повітрі небезпечною. Хоча, за європейськими й американськими нормами, із показником до 50 повітря для людей ще є прийнятним, до 100 — помірно забрудненим, а ось уже з показником від 100 до 150 одиниць варто хвилюватися людям із хворобами дихальних шляхів, а коли прилади показують більше 150 — таке повітря небезпечне для всіх.

Ці цифри — сумарний індекс мікропилу — показують прилади як вітчизняного, так і іноземного виробництва. Деякі з них є частиною системи громадського моніторингу Saveecobot, який передає дані в єдину мережу і генеруючу екокарту країни. За змінами показників у режимі онлайн може стежити кожен охочий із будь-якого гаджета.

Ініціаторами цієї ідеї виступили екоактивісти з Дніпра, які роками билися з викидами на локальному рівні та зібрали для замірів стану повітря власний прилад. "У таких випадках кажуть: одного ранку вони прокинулися знаменитими, — жартує один із його творців Артем Романюков. — Кількість користувачів [порталу Saveecobot] за тиждень смогу в жовтні зросло з 10 тис. майже до 40 тис.".

Дізнавшись реальну картину стану повітря рідного міста, киянин Віталій Онопрієнко два роки тому почав носити спеціальну багатошарову маску-респіратор, що фільтрує мікропил і мікроби. Тоді багато хто сміявся з нього, однак цієї осені все змінилося: під час великого смогу Онопрієнка завалили питаннями охочі купити такий самий засіб захисту.

Внаслідок ажіотаж допоміг йому знайти інвесторів для запуску бізнесу із продажу масок. "Партію вже отримали, — усміхається Онопрієнко. — 50 масок викупили за передоплатою".

"Проти нас Київ — просто Мальдіви", — не приховує емоцій Максим Бородін, екоактивіст і мешканець Маріуполя. Саме це місто стабільно потрапляє в топ найзабрудненіших у країні. Тут на кожному квадратному метрі пихтять заводи — Маріупольський меткомбінат імені Ілліча, меткомбінат Азовсталь і Маріупольський коксохім. Перший, за даними Міністерства енергетики та захисту навколишнього середовища, у 2018-му викинув у атмосферу рекордні 226 тис. т відходів, перевищивши свої ж торішні "досягнення". Азовсталь також увійшов у десятку лідерів із викидами 88 тис. т.

Маріупольські активісти обізнані про екологічні антирекорди свого міста, навіть більше, вони запевняють, що реальні цифри набагато більші, оскільки дані про викиди підприємства в держоргани надають самі.

"Смог — звичайна річ для Маріуполя", — продовжує Бородін. Якщо у столиці показник із мікропилу коливається у межах 50-70 одиниць, то в тутешніх промзонах ця цифра може стрибати до 300. Та й склад частинок, що забруднюють повітря, містить усю таблицю Менделєєва.

"У нас це здебільшого частки металу, оксиди заліза, цинк, кадмій", — перераховує Бородін.

Майже такими ж складовими насичене повітря Дніпра.

"У Дніпрі немає такого району, де поблизу не було б промзони або куди б не потрапляли викиди найближчого підприємства", — розповідає мешканець міста Геннадій Кириченко. За його словами, помаранчевим дощем і пилом кольору апельсин тут уже нікого не здивуєш.

А останнім часом місцеві жителі стурбовані жовтуватим кольором повітря, що подразнює слизові оболонки очей і носоглотки. Відомі активістам і головні винуватці — Придніпровська ТЕС, а також Дніпровський металургійний завод.

Утім, на підприємствах кажуть, що про проблему знають і навіть готові інвестувати в її рішення чималі суми. Наприклад, у Метінвесті, у структуру якого входять маріупольські меткомбінати імені Ілліча й Азовсталь, озвучують цифру $670 млн. Саме стільки там готові вкласти в екологічні проекти до 2025 року.

Так само предметно оперують цифрами і в Кривому Розі. Парамжит Калон, гендиректор тутешнього найбільшого підприємства АрселорМіттал Кривий Ріг, який опинився на другому місці в рейтинзі брудних промислових об'єктів, на запитання НВ про викиди відповідає, що підприємство вже почало реалізовувати три екологічні проекти загальною вартістю $250 млн.

"Порівнюючи з 2007 роком, [тепер] на 48% скоротилися викиди в атмосферу, — розповідає Калон. — А через чотири-п'ять років ми плануємо досягти за рівнем викидів таких же показників, як у підприємств у Франції та Бельгії".

Офіційна статистика підтверджує слова топ-менеджера: за останній рік підприємство знизило викиди майже на 55 тис. т і тому опустилося на другу позицію в рейтинзі забруднювачів.

У світовій гонці за чистим повітрям Україні, на жаль, похвалитися нічим. За версією глобальної бази даних Numbeo, до списку зі 288 найзабрудненіших міст планети потрапили чотири українські міста — Дніпро (40-е місце), Київ (108-е), Харків (140-е) і Львів (154-е).

А все тому, що іноземні туристи низько оцінили якість тутешнього повітря, передусім через високу загазованість.

Фахівці вважають таку оцінку справедливою та підкреслюють: українські міста заповнені великою кількістю старих автомобілів із двигунами, які нещадно отруюють атмосферу. Саме вони зараз особливо популярні у небагатих автолюбителів: обсяг продажів уживаних авто цьогоріч зріс у чотири з половиною рази. І хоча багато в чому такому стрибку сприяла легалізація "євроблях", завезених протягом майже трьох років, тенденція очевидна, підкреслюють фахівці.

Екоактивістів така динаміка жахає. "Євробляхи, які не допускають на дороги навіть у Польщі, бо вони не проходять сертифікацію Євро-5 і Євро-6, завозять сюди, — констатує Онопрієнко. — А вони коптять більше". Підвищений рівень вуглекислого та чадного газів у повітрі, за словами лікарів, призводить до хронічної слабкості, сонливості та головного болю.

Ця проблема невідома жителям Рейк'явіка, що має статус міста з повітрям, одним із найчистіших на планеті: щільний трафік на тутешніх автомагістралях — велика рідкість. Окрім того, Ісландія є лідером із нарощування темпів купівлі електрокарів із річним приростом у цьому сегменті у 248%.

Колосальна різниця в якості повітря відчувається навіть "неозброєним носом" одразу після прильоту, запевняє українка Марина Філонова, яка нещодавно їздила відпочивати у країну вулканів і гейзерів. За її словами, майже вся енергія в Ісландії відновлювальна завдяки річкам, водоспадам і гейзерам, тому викиди СО2 мінімальні.

Зовсім інакше дихається у Китаї, чиї мегаполіси відомі постійним смогом. "Не таким смішним, як був у Києві", — уточнює українка Марія Уманець, яка вже кілька років живе в Шанхаї.

За її словами, тут найнебезпечніша пора — зима, коли починають дути північні вітри. Вони ж і приносять "бруд" від розташованих неподалік заводів електроніки. Із показником забруднення повітря 150, каже Уманець, люди живуть тут цілий рік, а взимку ця цифра сягає 500-600.

Тому маски продають у Шанхаї на кожному кроці, чи то в сувенірній крамницій або аптеці. "Але китайці — дивні люди, 80% їх не надівають, — розповідає Уманець. — Ходять, курять, їздять на мопедах. Ніби нічого й не сталося".

Сама вона зазвичай тримає вікна своєї квартири зачиненими.

"Я народила минулої осені, — каже українка, — і дуже хотіла, щоб дочка свою першу зиму провела в Києві, де екологія набагато краща".

Єдина державна система моніторингу українського повітря базується на мережі спостережень Укргідрометцентру зі 129 постів у 36 містах. Проби повітря збирають кілька разів на добу шість днів на тиждень. Щоправда, в репрезентативності зібраних даних сумніваються самі чиновники.

"Результати вимірювань порівнюють із гранично допустимими концентраціями, які розробили за часів Радянського Союзу", — розповідає заступниця міністра енергетики та захисту навколишнього середовища Ірина Ставчук.

За її словами, недостатнє фінансування галузі протягом багатьох років призвело до спрацювання устаткування. І це теж не найкращим чином впливає на точність результатів.

Активіст Максим Бородін, натомість, наводить як приклад європейську систему моніторингу, що має сучасне обладнання і тому одержує максимально точні дані. Кожне місто в ЄС має по одній такій станції, обладнаній, наприклад, хроматографом, для оцінювання хімічних забруднень повітря. До того ж усі станції підключені до загальної відкритої системи моніторингу.

В Україні вже є кілька схожих установок у другому за забрудненням повітря місті України Маріуполі. Однак проблеми вони не вирішують. "Питання у тому, що їм необхідне професійне обслуговування, — пояснює Бородін. — Їх придбали за обласні гроші, і вони не входять у систему Гідрометцентру".

Тим часом у Міністерстві енергетики та захисту навколишнього середовища збираються провести інвентаризацію й оновити обладнання, аби воно фіксувало весь спектр складників повітря українських міст, а також створити нові пости для його моніторингу.

"За прогнозними оцінками, модернізація системи коштуватиме приблизно 25 млн євро", — прикидає вартість задоволення Ставчук.

Оновлені станції допоможуть українським експертам точніше визначити проблемні території й особливості їх забруднення, аби предметно розробити заходи щодо покращення ситуації. Як, наприклад, у країнах ЄС, де в пікові дні в деяких містах обмежують в'їзд автомобілів у найзабрудненіші райони або скорочують виробничі потужності в певні години.

"Також потрібно на законодавчому рівні зобов'язати підприємства встановлювати системи моніторингу викидів безпосередньо на трубах із обов'язковою публікацією даних онлайн", — пропонує варіанти Бородін.

Він упевнений: унаслідок цього екологічний порядок денний призведе до того, що громадськість контролюватиме процес ефективніше, ніж держава. Звичайні датчики почнуть дешевшати і якісно покращуватися, а отже, рано чи пізно прийдуть до кожної оселі.

У будь-якому разі, на думку екоактивістів, ця проблема потребує набагато більшої уваги, ніж українці звикли їй приділяти. "За все потрібно платити, — вважає Калюк. — Зараз ми обираємо м'які рішення й ігнорування, але в довгостроковій перспективі заплатимо за це високу ціну".