Ким не буде президент

Що насправді зможе зробити майбутній голова держави? Дуже небагато, але це важливі речі

Валерій Пекар,
підприємець, викладач
Києво-Могилянської бізнес-школи,
співзасновник проекту Нова країна

Справжня демократія — це коли невідомо, хто буде наступним президентом. З урахуванням похибки опитувань, високих антирейтингів, раптових злетів і падінь, великої кількості невизначених і вкрай високих ставок у передвиборчій гонці дійсно важко це передбачити. Однак хто б не зайняв крісло голови держави, існує безліч обмежень, про які мало хто замислюється.

По-перше, майбутній президент не стане тим, хто швидко змінить країну. Ми живемо в парламентсько-президентській республіці, де президент без парламенту майже нічого не може зробити (і таке вже бувало). Здатність нинішнього парламенту приймати значимі для модернізації країни закони нам відома, а значить, шансу на швидкі зміни немає. Новий парламент обіцяє бути ще більш мозаїчним і хаотичним, ще менш працездатним. Тому обіцянки швидко прийняти багато хороших законів — порожні.

По-друге, майбутній президент не стане тим, хто закінчить війну. Крайній варіант — капітуляція на умовах Кремля — зовсім не означає закінчення війни, але лише її ескалацію. Адже капітуляція неприйнятна для більшості українців, і значна їх частина продовжить боротьбу. Тим паче переговори на умовах не капітуляції, а компромісу будуть тривалими і складними. Цілком можливо, на це піде цілий президентський термін, а в разі успіху демілітаризація зони конфлікту розтягнеться ще мінімум на кілька років.

По-третє, майбутній президент не стане людиною, яка швидко пересаджає всіх корупціонерів і ворогів народу. Навіть якщо почати судову реформу заново, це забере декілька років. А ще ж треба реформувати прокуратуру й органи слідства. До речі, багато громадян досить позитивно ставляться до того, що Адміністрація президента командує суддями, але тільки якщо з АП буде команда посадити погану людину або відпустити хорошу, а не навпаки (хто поганий і хто хороший, всім давно зрозуміло). Вельми показовий симптом загальної правосвідомості громадян.

По-четверте, майбутній президент не стане тим, хто швидко розбереться з олігархами. Це тривалий і складний процес, пов'язаний зі зміною правил гри в економіці, політиці та медіа. Правила гри змінює парламент (дивись пункт перший). Навіть сильний тиск президента не зробить цей процес швидким.

Дитяча віра в диво, у всесильного героя — не найкращий порадник

Віра у всесилля президента заснована на уявленні про режим Януковича, який дійсно змінив Конституцію, ставши повновладним царем. У нинішній парламентсько-президентській республіці сила президента ґрунтується не на Конституції, а на численних союзах, до того ж союзниками зазвичай є ті, хто нам не подобається (олігархи, регіональні барони, силовики), але володіє реальними важелями влади. Президент, налаштований на рішучі зміни, повинен для цього вступати в союз із людьми, проти яких ці зміни спрямовані.

Віра у всесилля президента заснована на незнанні Конституції, хоча її зовсім нескладно знайти і прочитати.

Віра у всесилля президента заснована також на ірраціональних очікуваннях героя, який всіх врятує, — а значить, нам нічого не доведеться робити самим, можна покластися на нього. У нинішніх умовах будь-який кредит довіри герою буде швидко розтрачений, адже він не зможе виправдати очікувань, викладених вище в чотирьох пунктах. Дитяча віра в диво, у всесильного героя — не найкращий порадник.

Хто б не став наступним президентом, він або вона зможе мало, хоча б через те, що має високий антирейтинг, а значить, не буде президентом усіх українців.

Що ж дійсно зможе майбутній президент? Дуже небагато, але це важливі речі.

По-перше, відкрито і чесно вести комунікацію з суспільством. Без брехні, глузувань, порожніх обіцянок, пошуку ворогів. У дусі черчіллівської мови, з обіцянками довгого шляху, крові та поту. Мало кому сподобається, гарантую. Зате збере навколо президента активне громадянське суспільство.

По-друге, майбутній президент зможе прискорити реформу армії. Просувати чесних офіцерів із бойовим досвідом, прибрати паркетних генералів, прискорити впровадження стандартів НАТО, реформувати оборонний сектор і перетворити його на драйвера всіх інституційних змін у країні, продовжити і розширити співпрацю із західними партнерами у сфері безпеки.

По-третє, майбутній президент зможе продовжити дипломатичну війну, вибудовуючи відносини з ближчими і дальшими партнерами, просуваючи Україну та її інтереси, українську культуру на експорт.

Ці три пункти — вже чимало.

Кажуть, уміння будувати правильні очікування відрізняє дорослу людину від дитини. Дуже важливо обирати президента, базуючись не на тому, чого він або вона не зможе зробити, а на тому, що зможе і повинен.