Хрестовий перехід

Украдений зошит із підписами, масова бійка перед храмом і піп, який захопив будинок і церковне начиння, — так коротко виглядає історія про те, як жителі невеликого села Ворсівка першими в Житомирській області перейшли з Московського патріархату в Православну церкву України

Максим Бутченко
(Київ — Ворсівка — Київ)

Щоб потрапити в епіцентр справжнього релігійного конфлікту, варто від'їхати від Києва на 113 км у напрямку північного заходу, діставшись райцентру Малин на Житомирщині. Потім звернути на південь, потрястися битою дорогою ще кілометрів десять, побачити на горизонті дахи сільських будинків і маківку невеликого православного храму, що стирчить над ними.

Це і буде Ворсівка — типове українське село, яке взимку і розглядати якось особливо не цікаво: поля, посірілі хати, сніг та голі дерева.

Богом забуті місця. П'ять сотень жителів, основне заняття яких — фермерство, з визначних пам'яток — та сама Свято-Миколаївська церква.

Храм, дерев'яні стіни якого пофарбовані в біле та синє, перебуває під юрисдикцією Московського патріархату, хоч і належить місцевій громаді. Нічого дивного: в районі безліч таких же московських церков. Але в цій історії фактор релігійної прописки зіграв вирішальну роль.

Після тривалих новорічно-різдвяних канікул якісь вищі сили згадали про Ворсівку. І в тихий вир місцевого життя проникли хвилі, породжені далекою подією, — отриманням 6 січня цьогоріч томосу про автокефалію для Православної церкви України (ПЦУ).

Прониклі хвилі несподівано увійшли в резонанс зі сподіваннями місцевих жителів, розбудили їхні душі і повели під біло-сині церковні стіни, за якими вже 10 років мирно опікувався паствою отець Василь.

Втім, спочатку селом пішла староста. Опитувала місцевих: переходимо в ПЦУ або залишаємося у МП, — заносячи підсумок цього референдуму до зошита під підпис кожного респондента.

За цією роботою начальницю і застав отець Василь.

Подальші події описала 38-річна працівниця місцевої сільради Анжела Данильченко — чи не єдина з ворсівчан, хто погодився говорити з НВ про релігійний конфлікт.

За її словами, піп перехопив старосту на вулиці: "Він підійшов до неї зі словами: "Я тут ще не ставив підпис", — схопив зошит і хутко втік".

Розлініяний документ із підписами зник, але 11 січня парафіяни все одно зібралися біля церкви і майже одноголосно вирішили: громада переходить у ПЦУ.

Однак тут знову з'явився отець Василь. За словами Данильченка, він почав агітувати за те, щоб залишитися під крилом Москви. А коли обурені селяни відмовилися його слухати, звернувся до схвильованої пастви з погрозами: "Завтра привезу людей у балаклавах, і вони розберуться із вами".

І дійсно, 13 січня у Ворсівку з Малина прибула група міцних чоловіків, а з ними священик із міської церкви, теж московської.

Місцеві оточили храм, і новоприбулий піп узявся вести службу прямо на вулиці, намагаючись пройти до церкви силою.

Але в цей день у село прибули й інші чоловіки — покликані громадою ветерани АТО. Вони відтіснили релігійних агресорів і відстояли периметр церкви.

Поки зовні кипіли пристрасті, отець Василь, який опинився усередині храму, розповідає Данильченко, забрав усі гроші, ризи та інші релігійні атрибути, проскочив у будинок неподалік, виділений йому для проживання громадою, і забарикадувався у ньому. А прибулим селянам пояснив, що саме тут він тепер і має намір правити службу.

"Знаєте, що він кричав звідти? "Турецькому хану поклонятися не буду", — розповіла Данильченко. — Так і сидить у будинку, хоч викурюй його звідти".

Тим часом повідомлення про ворсівський релігійний конфлікт потрапив у соцмережі, потім вихором пронеслося у ЗМІ. Так історія маленького села в Житомирській області перетворилася на частину глобального процесу переходу під крило самостійної церкви громад, які раніше належали московським.

Поява ПЦУ, вибори її предстоятелем митрополита Епіфанія, дарування Вселенським патріархом Варфоломієм зі Стамбула (це його ворсівський піп назвав "турецьким ханом") новій церкві томосу — всі ці процеси перевернули релігійне життя країни.

Крім того, якщо та частина українського православ'я, яка належала до Київського патріархату, влилася у ПЦУ природно, то з представництвами МП стали виникати очікувані проблеми.

Москва і Російська православна церква (РПЦ) не визнали української автокефалії, й тому московські священнослужителі, за рідкісним винятком, у лоно ПЦУ не поспішають, всіляко утримуючи від цього і паству. Або хоча б храми. Або хоча б ризи.

"Дзвонять мені селяни: приїжджай, допоможи, батюшка збунтувався!" — із цієї фрази 47-річний Микола Полиновський, керівник малинського осередку націоналістичної партії ВО Свобода, почав екскурсію місцями бойової слави: вулицями і закутками Ворсівки, де проходили окремі епізоди релігійної війни.

Активіст крокував селом і розмахував руками: ось тут зупинився автобус із тітушками, сюди батюшка підігнав три бусики з вірними йому прихожанами з сусідніх сіл, на цьому місці штовхалися стінка на стінку, звідси вийшли воїни АТО. Останніх Полиновський сам і привіз у Ворсівку — підтримати автокефальні прагнення місцевих жителів.

"Цей батюшка і раніше верз нісенітницю, — на ходу примовляв Полиновський, маючи на увазі отця Василя. — Закінчить проповідь і починає блищати інтелектом про братство з Росією й американського диявола".

У цьому місці бесіди свободівець показово і голосно сплюнув на брудний сніг. І впевнено попрямував до будинку, де забарикадувався той самий батюшка.

Підвівши до хати журналіста НВ, Полиновський відійшов трохи вбік — дав можливість пресі самій переконатися у неадекватності цього персонажа.

Спроби поговорити з отцем Василем закінчилися на тому ж місці, де вони і почалися, — на порозі хати.

Тривалий стукіт у двері дав лише один результат — десь із глибин будинку долинув чоловічий крик: "Я коментарів не даю і двері відчиняти не буду".

Втім, із коментарями у Ворсівці взагалі туго: якщо не брати до уваги Поліновського, який приїжджий, і Данильченко, яка певним чином представляє владу, говорити тут нема з ким. Селяни, кого б вони не підтримували у релігійному конфлікті, що звалився їм на голову, немов у рот води набрали, — розмовляти зі сторонніми відмовлялися.

"Життя у нас сільське, просте, — пояснила Данильченко. — І розмовляти про нього з чужими наші люди соромляться".

Зате сама вона розповіла, що отець Василь з'явився у селі несподівано — прибув сам і заявив, що буде тут служити. "Хоча невідомо, чи є у нього сан", — уточнила ворсівчанка.

"Коли я його запитала: "Батюшко, як ви прийшли до Бога?", — він відповідав:" Працював будівельником, руки, ноги захворіли, ось я і вирішив піти попрацювати в церкві", — додала інформації Данильченко.

Після цієї фрази представниця сільради задумалася, а потім рішуче заявила, що більшість місцевих — за ПЦУ. А якщо хто і підтримує збунтованого батюшку, то лише кілька людей.

Висловивши потаємну думку і морально знищивши московського попа, Данильченко почала прощатися — мовляв, багато роботи.

А Полиновський, що стояв поруч, додав, що з Житомирської єпархії ПЦУ у Ворсівку вже приїздив новий батюшка, провів у церкві з біло-синіми стінами службу й обіцяв навідуватися частіше.

Схоже, отцю Василю незабаром доведеться шукати собі новий храм — процес ворсівського переходу став незворотним.

Не одному ворсівському попу знадобиться нове місце: менш ніж за два місяці, що минули від об'єднавчого собору і виникнення ПЦУ, до помісної церкви приєдналися, за різними даними, від 202 до 270 громад із тих 12 тис. парафій, якими володів МП.

Лідирує Вінницька область (понад чотири десятки переходів), а Житомирська перебуває у списку ближче до середини — тут на початок лютого 16 парафіяльних храмів розлучилися із московською церквою.

Одеська, Дніпропетровська, Запорізька, Кіровоградська та Миколаївська області плетуться у хвості — один-два переходи на регіон.

Подібний перекос владика Євстратій Зоря з ПЦУ пояснює тим, що на сході і півдні не лише консервативніші парафіяни, а й храмів там менше.

Водночас зміна прописки незалежно від регіону проходить, як правило, за сценарієм Ворсівки: громада йде в помісну церкву, а священик — ні.

За ті ж неповних два місяці до лав ПЦУ влилися лише дванадцять священиків МП. Серед них Володимир Маглена з села Веселе Луганської області: сам він у помісну церкву пішов, а громада робити це не погодилася.

Внаслідок його храм Казанської ікони Божої матері опечатали, а Маглена буде облаштовувати нову громаду на півночі Луганщини — у Старобільську.

Про це священик розповів НВ телефоном, додавши під кінець розмови: "В Євангелії шлях до Бога відкритий усім, особливо приниженим, ображеним і гнаним".

До появи помісної церкви у країні приблизно 8,7 млн осіб зараховували себе до парафіян українських конфесій. До таких цифр можна дійти, якщо перевести в абсолютні величини дані соціологів про частку прихильників КП і УАПЦ серед загальної кількості православних у країні (близько 20 млн осіб). Представництво вірян, які відносять себе до МП, розраховане за тією ж методикою, становило 3,8 млн осіб. До того ж парафій у патріархату було вдвічі більше — 12 тис. проти 5,8 тис.

Тож саме люди, а не храми стали головним активом нової церкви. І цих людей у ПЦУ з кожним днем ставатиме дедалі більше, впевнені експерти.

Релігієзнавець Юрій Чорноморець пояснює, що всі роки після здобуття країною світської незалежності прихильники МП наполягають на тому, що українські автокефалісти неканонічні, що не визнані світовим православ'ям.

Але тепер із легкої руки Вселенського патріарха ПЦУ стала законною і визнаною церквою, а ось МП перетворився на неканонічну.

"Відповідно значна кількість вірян розумітиме, що вони обирають не просто українську церкву, а саме канонічну і правильну юрисдикцію", — говорить Чорноморець.

Це вже усвідомлюють віряни, до того ж навіть на сході країни.

Щоб переконатися у цьому, НВ зв'язався з отцем Олександром Солдатенком, який служив і продовжує служити в храмі УПЦ КП, розташованому в місті Покровському (колишньому Красноармійську) на заході Донецької області.

Батюшка розповів, що парафії МП в їхньому регіоні завжди мали привілейоване становище. І місцева влада на урочисті заходи запрошувала винятково московських попів. "Дуже багато людей нам казали: ви — розкольники, — пояснив Солдатенко. — Але коли дали томос, люди повернулися до нас, навіть почали допомагати будувати новий храм".

Митрополит Епіфаній, глава ПЦУ, бачить й інші причини, через які процес переходу громад наростатиме. По-перше, кілька тижнів тому нова церква зареєструвала свій юридичний статус. По-друге, 17 січня Верховна рада змінила закон про свободу совісті та релігійних організацій, спростивши механізм зміни релігійною громадою своєї прописки.

Зіграє свою роль і ще один акт, прийнятий парламентом, впевнений Чорноморець. Йдеться про закон, який зобов'язує УПЦ МП перереєструватися: замість нинішнього статусу незалежної церкви визнати себе частиною РПЦ. На думку експерта, подібна зміна вивісок відверне від МП безліч парафіян.

"Соцопитування минулих років показували: частка принципово проросійських прихожан становить близько 9% від загальної кількості православних. Решта хочуть бути або хотіли б називатися українськими православними, — впевнений Чорноморець. — І більшість із них поступово перейде до ПЦУ".

Схоже, отцю Василю з Ворсівки доведеться не просто шукати собі новий храм, а повертатися на будівництво.