Говорять діти

НВ запитав дітей відомих українців, про що вони мріють, і які їхні рецепти знаходження мрії, а також про те, чи потрібно мріяти взагалі

Катя Соболєва, 8 років

Мати: Марічка Падалко, телеведуча, ведуча ТСН на каналі 1+1

Батько: Єгор Соболєв, депутат Верховної ради України

Мріє про власного живого єдинорога, щоб гратися із ним

Мирослава Оністрат, 5 років

Мати: Валентина Хомайко, телеведуча ранкового шоу Сніданок. Вихідний на каналі 1+1

Батько: Андрій Оністрат, віце-президент Федерації тріатлону України

Мріє стати балериною і виступати в красивій пачці

Тарас Вичік, 6 років

Мати: Людмила Барбір, актриса і телеведуча, ведуча ранкового шоу Сніданок на каналі 1+1

Батько: Ігор Вичік, вчитель бойових мистецтв

Мріє про братика і сестричку

Андрій Потапенко, 10 років

Мати: Ірина Горова, співпродюсер продюсерського центру MOZGI Entertainment

Батько: Олексій Потапенко (Потап), український продюсер, автор пісень і виконавець, співпродюсер продюсерського центру MOZGI Entertainment

Д ля мене важливо мріяти, тому що це мотивує щось робити. Якщо я мрію про щось, то знаю, що повинен зробити все, щоб цього досягти. Наприклад, зараз моя мета — стати кіберспортсменом. Я вже на шляху до цієї мети й активно беру участь у міні-турнірах.

А знайшов я свою мрію, коли вперше пограв у Counter Strike, — це було нереально захопливо! Після цього я загорівся і подивився матч із кіберспорту за участю легендарної команди Na'Vi у складі Єгора markeloff Маркелова, Данила Zeus Тесленка, Іоанна Edward Сухарева, Сергія Starix Іщука, Арсенія ceh9 Триноженка. Спостерігаючи за цією грою, зрозумів, що хочу бути таким же крутим і професійним.

Сьогодні я багато тренуюся, щоб один з ігрових майданчиків мене помітив і допоміг вийти у великий кіберспорт. Надихає приклад кіберспортсменів, які стали сучасними легендами.

Соня Рашкован, 14 років

Учениця 8-го класу американської школи, лідерка шкільного самоврядування Montgomery county, Mariland, США

Мати: Вікторія Троцька, банкір, учасниця правління IMF Family association

Батько: Владислав Рашкован, заступник виконавчого директора МВФ

К оли мені поставили запитання про мрію, я одразу ж подумала, що чомусь багато дорослих вважають мрію даністю, як ніби всі повинні її мати. У більшості благополучних сімей, які живуть щасливим і повним життям у всіх його аспектах, мрія може бути і не таким вже очевидним атрибутом, не тільки у дітей. Коли всі життєво необхідні речі вже є, про що мріяти підлітку? Цим питанням я теж переймалася багато разів і раніше, але відповіді не знаходила.

Для початку розпитала своїх друзів у Києві та Вашингтоні, щоб зрозуміти, чи є у них мрія. Після дискусій схиляюся до того, що в Києві у підлітків набагато більше проблем зі знаходженням мрії, ніж у Вашингтоні. У моїй школі всі друзі мріють про університет або якусь форму Американської мрії і роблять кроки до цього, але українські друзі про мрію особливо не замислювалися, як і про якусь майбутню мету. Це здалося мені дивним, але я не можу судити або тиснути на київських друзів, адже я теж була у схожій ситуації.

Я давно і довго думала над своєю мрією, і на думку ніяк не спадало щось особливе, чого я б дійсно хотіла досягти. Тому я щодня виділяла кілька хвилин, щоб записувати всі ідеї для мрій, які спадали на думку.

Але одного разу Пулітцер із журналістики потрапив до цього списку, і він одразу запалив у мені іскру. Я дуже детально підходжу до здійснення цієї мети-мрії, й у мене є список дій, які можуть мене до неї привести. Там є все: похвала вчителя з англійської за найкраще есе в її класах, постійна практика писання — як ця, наприклад, і так — університет, найкращий у журналістиці. Я планую літні табори з журналістики, намагаюся спілкуватися із відомими журналістами, зокрема з батьками дітей у нашій школі, які, наприклад, працювали з президентами США. Щоб конкретизувати і конвертувати мрію на мету, я хочу стати наймолодшим Пулітцерівським лауреатом і вже думаю над темами можливих розслідувань.

Мій тато каже, що мрія має бути великою, такою, щоб її неможливо було досягти за життя. Оскільки я живу в Америці та беру участь у різних лідерських активностях, ця мета прийшла до мене набагато швидше. Я мрію, щоб та основа, яку дають мені лідерські організації, а в майбутньому і журналістика допомагали зменшити opportunity gap. Це величезна проблема неблагополучних міських районів, коли твоє майбутнє багато в чому залежить від того, на якій вулиці ти живеш. Дуже нечесно мати різні стартові точки і не мати можливості на них впливати.

Тепер я розумію, чому підліткам складно визначити свою мрію: ми вже у віці, коли мрія зустріти єдинорога або стати одним із супергероїв вичерпала себе, але ще недостатньо сил і розуміння, щоб знайти сильну мрію, яка мотивуватиме нас все життя. Над мрією треба працювати, і її усвідомлення і здійснення вимагають чималих зусиль. Втім, наявність мрії — дуже персональна і делікатна справа. Я б не мучила дітей запитаннями, чи є у тебе мрія, а залучала б їх до реалізації цілей — спочатку своєї сім'ї, потім — школи, свого району, потім країни. Там, дивись, і свої цілі з'являться, а від них і до мрії недалеко.

Андрій Магалецький, 14 років

Учень 8-го класу Науково-природничого ліцею №145, мандрівник, роботоконструктор, випускник проекту Обрії майбутнього Українського Аспен Інституту

Мати: Владислава Магалецька, учасниця Національної ради реформ, віце-президент Інвестиційного фонду Sigma Bleyzer (США)

Д ля мене мрія — це не щось абстрактне. Мрія — це те, чого я досягну за певний проміжок часу. Щоб людина не нудьгувала, вона має обрати для себе якусь натхненну ідею і реалізувати її.

Я поділяю свої мрії на найближчі, й ті, які я хочу здійснити в майбутньому. Втілення кожної наближує мене до глобальних цілей. Ланцюжкова реакція!

Моя мрія сьогодні — створити власний проект. Наприклад, нещодавно я вигадав настільну гру в середньовічній стилістиці. У неї можна грати як всією сім'єю, так і самому. Зараз я працюю з художником, ми разом розробляємо її макет.

На створення цієї гри мене надихнула легендарна Монополія, а ще атмосфера роману Гри престолів і те, що ми сім'єю часто граємо в "настолки" разом. У майбутньому я також планую створити комп'ютерну версію цієї гри, і, сподіваюся, вона багатьом сподобається.

Ще одна моя мрія, і вона дуже велика, — зацікавити якомога більше людей в альтернативних джерелах енергії, закликати свідомо не використовувати пластик і ресурси Землі, адже вони закінчуються. Мені дуже подобається проект моїх дядька та старшого брата. Їхня компанія випускає зовнішні алюмінієві жалюзі з сонячними батареями, які виробляють електрику. Це дає можливість зробити будь-яке приміщення автономним від зовнішніх електричних мереж і це також дуже екологічно.

Мені здається, важливо мріяти глобально і не боятися помилятися. Не вдалося — продовжувати або пробувати нове. Головне — не засмучуватися і не втрачати надії.