Його планета

Дмитро Комаров, автор і ведучий популярної програми про подорожі на телеканалі 1+1, щойно повернувшись із Бразилії, розповідає, як його ледь не вбили у фавелах Ріо, і називає місцеві ціни на кокаїн, а потім перераховує країни, до яких він би ніколи не повернувся, і ті, що вразили його найбільше

Віталій Сич

П онад вісім років Дмитро Комаров, відомий телеведучий і автор проекту Світ навиворіт на 1+1, подорожує найдивовижнішими країнами світу. І все заради того, щоб українські глядачі побачили, як насправді живуть люди на іншому кінці світу.

За ці роки він встиг перехворіти безліччю тропічних хвороб і навіть кілька разів прощався із життям — в офісах японської якудзи і джунглях Папуа - Новій Гвінеї. А все тому, що Комарова цікавлять не стільки туристичні пам'ятки, скільки життя місцевого населення у найнеймовірніших її проявах.

Телеглядачі зусилля Комарова оцінюють гідно. Програма Світ навиворіт має стабільно високі рейтинги, а сам Комаров із декількома мільйонами підписників у соціальних мережах і поготів перетворився на одного з найвідоміших телеведучих країни.

Днями мандрівник повернувся із чергового чотиримісячного відрядження, тепер до Бразилії. Відпочивши після перельоту, він фактично вбігає до редакції НВ і з порогу починає розповідати про свою поїздку.

За кілька хвилин, випивши кілька ковтків кави, він зручно влаштовується у кріслі радіостудії НВ, щоб поділитися своїми враженнями від життя в одній із найсуперечливіших країн Південної Америки.
— Бразилія — країна з величезним соціальним розшаруванням, де живуть дуже бідні та дуже багаті люди. Скажіть, наскільки правильним є таке уявлення про Бразилію, і чи зруйнувала ця країна ваші стереотипи?
— Вона зруйнувала всі мої стереотипи. Хоча я вісім років знімаю, а подорожую набагато довше, з таким режимом життя перестаєш дивуватися і звикаєш до багатьох шокуючих речех. Бразилія — ​​це три країни в одній. Перша країна, як ви і сказали, дуже багата, там багато мільйонерів. Друга Бразилія — ​​злиденна, але на відміну від інших країн, де також є бідні райони, тут є ще третя, кримінальна Бразилія. Бідні люди дуже часто живуть у так званих фавелах — це райони, які не контролюються урядом, поліцією, вони контролюються наркомафією — закони і правила життя там встановлює наркомафія. Поліція вже 40 років не може з цим впоратися і витравити все це, ці виразки, які вражають країну. Дійсно дуже важко повірити в масштаби того, що я бачив.
— Друга і третя Бразилії значно більші за першу, я маю на увазі, бідну і кримінальну?
— Так, але я ще не сказав про четверту — це дика Бразилія, Амазонія. Це місто Манаус і тисячі кілометрів незайманого лісу навколо. Його називають легенями планети, він допомагає 20% кисню з'являтися на світ.
Хочеться сказати, що їм дійсно вдалося зробити диво. Якщо порівнювати з іншими частинами планети, де є джунглі, там зберегли недоторканими і ліси, і племена, тому що є така державна організація FUNAI, вона дуже жорстко стежить за збереженням лісів і первісного способу життя окремих племен.
— Що таке організація FUNAI?
— Це державна організація, яка захищає природу Амазонії та племена, які живуть там, відстежує їх, вивчає. Їхнє завдання передусім не допустити, щоб ці племена якимось чином постраждали. Є безліч племен, які ніколи не бачили білу людину, до них не можна поїхати і фотографуватися.

— Чому?
— Контакт із білою людиною їх може вбити. У них немає імунітету взагалі. Ці люди тисячі років живуть у лісі, й нині таких неконтактних племен, які не бачили білих людей, багато. Це не гумор, не жарт і не перебільшення. Але якщо вони контактують із білою людиною, то, як мені казали експерти, до 60-70% племені вмирає протягом тижня від банального грипу.
— Повернемося до бідної і кримінальної Бразилії. Багато хто говорить про те, що такої бідності, як у Бразилії, немає ніде. Побачити жінку з мертвою дитиною на руках, яка просить милостиню, щоб її поховати, — мало не норма.
— У нашій програмі бували місця і бідніші. Наприклад, нетрі індійського Мумбаї, де знімався фільм Мільйонер із нетрів.
— Ви відвідали колишню столицю каучуку Манаус, де щоночі вбивають по п'ять людей, і це нікому не цікаво, і більшість цих вбивств пов'язана з наркотиками. Справді наркомафія і високий рівень злочинності є величезною проблемою для Бразилії? У нашій свідомості країна асоціюється більше з футболом.
— Для мене це було головним відкриттям, я сам не очікував того, що побачив. Наркотики до Європи потрапляють переважно з Південної Америки. У Колумбії, Болівії та Перу дозволено вирощувати коку. У джунглях розташовані нарколабораторії, які виробляють порошок кокаїн. Далі цей кокаїн через кордон потрапляє до Бразилії — головний транзитний пункт. Річка Амазонка — це величезний автобан для транспортування наркотиків. До того ж можна йти не за основним руслом, а притоками, там добре розвинена мережа таких шляхів. І от починаючи від кордону я б назвав основною точкою місто Табатінга. Це унікальне місце, де кордони Перу, Колумбії та Бразилії сходяться в одній точці, і прохід тут абсолютно вільний. Не перевіряють документи, не перевіряють речі, ти перетинаєш кордон пішки, на автомобілі. Ми проводили там експеримент, я імітував, що провозитиму кокаїн.
— Це досить небезпечний експеримент.
— Так, серце калатало, у мене була повна сумка фейкового кокаїну, і я перетинав цей кордон різними шляхами. Ніхто мене не перевірив. Ми навіть зухвало наривалися, щоб перевірили, — не вийшло. $1,5 тис. за 1 кг коштує кокаїн там, у відправній точці.

— Це недорого, я так розумію.
— Це дуже дешево. У Києві, наскільки мені відомо з джерел серед правоохоронців, платять десь $200 за 1 г.
— Тобто $200 тис. за 1 кг.
— Я спілкувався із людьми зсередини, які в цьому працюють, нам вдалося їх знайти. Іноді партії накривають, але переважно закривають очі. Ось ці всі кур'єри, які до Бориспіля привозять, наприклад, у животі по 5 кг у гумових кульках, — дитячий садок насправді. Серйозні партії вимірюються тоннами.
— Часто кажуть, що туристів у Ріо-де-Жанейро грабують одразу на вулиці. Наскільки насправді небезпечною є Бразилія для звичайного туриста? Що можна, а чого не варто робити?
— Мене теж лякали, що "тобі руку відірвуть разом із телефоном", і коли я ходив вулицями з оператором, до нас увесь час підходили люди і попереджали: не ходіть із телефоном, не ходіть із фотоапаратом. Інформаційне поле насичене дійсно жорсткими розповідями. Може, нам пощастило, але в туристичних районах не було навіть натяку на якісь проблеми, а в кримінальних районах — туристу туди нічого сунутися, там смертельно небезпечно.

Звісно, якщо ви залишите на столі в кафе пачку грошей і відійдете, її, найімовірніше, вкрадуть. І залишений на пляжі рюкзак, якщо ви пішли купатися, можуть вкрасти. Але в Україні приблизно ті ж ризики.

Їздити у фавели, друзі, не рекомендую. Ми там для вас побували і все для вас зняли. У мене був епізод, коли мені в фавелах приставили пістолет до голови (ми знімали інтерв'ю з наркобароном), і я думав, що мене зараз просто вб'ють. Нам пощастило, що все обійшлося, але вони не жартують, вони дійсно, щойно щось йде не так, пересмикують затвор і ставлять пістолет тобі до скроні. Далі від твоєї поведінки залежить, чи залишишся ти живим.

— Ми поговорили про другу Бразилію, а є перша Бразилія — країна, де живуть дуже багаті люди. Часто обговорюється, що Сан-Паулу — місто з найбільшою кількістю вертольотів на 1 тис. населення. Ви бачили бразильську розкіш?
— Звісно, в Сан-Паулу компанія Airbus реалізує модель майбутнього. Ми спілкувалися із представником Airbus. Вони запустили вертолітний Uber, за суттю, це мобільний додаток, який ти використовуєш, щоб кудись дістатися. У Сан-Паулу живуть 20 млн осіб, затори нереальні, тому ділові люди економлять час. Ти відкриваєш сайт, обираєш один із сотень майданчиків, найближчий до тебе, натискаєш кнопку замовлення, і до тебе протягом години прибуває вертоліт.
— Скільки може коштувати така поїздка містом?
— Найдешевша поїздка коштує приблизно $50. Не так вже й дорого. Але це і не прибутковий на сьогодні проект. Так в Airbus тестують модель майбутнього, і вони гарантують, що протягом п'яти років буде розроблено і випущено як мінімум тестовий безпілотний вертоліт, таксі-дрон. Максимум за десять років у Сан-Паулу літатимуть вертольоти-дрони. Пілот не потрібен, все автоматизують: обираєш точку призначення, сідаєш у вертоліт, летиш. І вони кажуть про це як про реальний факт, це не фантастика.
— Відволікаючись від Бразилії, які ще країни вас вразили, куди ви хотіли б повернутися?
— Я люблю Азію, обожнюю Індію. Незважаючи на те що всі знають, який там хаос, який там бруд і як там специфічно для тих, хто звик до європейського комфорту. Знаю, що залишитися до неї байдужим просто неможливо, я навіть після зйомок повертався туди разів п'ять або шість просто у відпустку.

— Чи є країни, куди ви не хотіли б повернутися?
— Дуже часто після повернення мені не хочеться їхати в країну, яку знімав. Потім минає час і емоції згладжуються. Наприклад, Японія. Зараз хочу в неї повернутися, хоча, коли я приїхав після зйомок, здавалося, що не захочу більше туди ніколи. Я був там як журналіст, а не як турист. А журналісту там важче, все ж відрізняється менталітет, і організаційно це не просто. Але зараз я кажу, що люблю її і повернувся б із задоволенням. Але є для мене і країни одноразові. Ефіопія, наприклад. Це фантастика, долина річки Омо, племена з тарілками в губі, але вдруге я не приїду.

Найкорумпованіша країна світу — це Камбоджа. Якщо ти збив там людину, то віддаєш $10 тис., і тебе відпускають — Актуальне для України питання. Яка, на ваш погляд, найкорумпованіша країна, де можна купити практично все або будь-кого?
— Камбоджа, там навіть є вартість вбивства. Якщо ти збив людину, то віддаєш $10 тис., і тебе відпускають.
— Є країни, в яких ви є небажаним гостем після виходу ваших матеріалів?
— Я не можу повернутися на Кубу. Я в'їхав як турист, щоб працювати журналістом і показати правду. Вони через мою техніку розпізнали, що я не турист, тому що техніка специфічна. Нас затримали, заарештували, ми добу просиділи під арештом в аеропорту, це окрема велика історія. Якимось дивом ми все-таки вмовили нас депортувати, не конфіскувавши матеріали, які були у нас із собою. Нас депортували, але я шалений, і ми повернулися туди рівно через добу. Звісно, ми потрапили під спостереження спецслужб. Зрештою виїхати допомогло українське посольство, але попередили, що повертатися мені туди не треба.
— Іноземці, які приїжджають в Україну, часто кажуть, що тут живуть дуже гарні дівчата. А що думає досвідчений мандрівник Дмитро Комаров? Де ще живуть гарні дівчата?
— Бразильський сезон показав, що Україна — номер один, Бразилія, напевно, номер два за своїми формами, якщо брати іншу частину планети. Ми покажемо в цьому сезоні знамениту танцювальну школу Портела — це багаторазовий чемпіон карнавалів у Ріо-де-Жанейро, ми разом із ними танцювали на пляжі, і ви подивіться, оцініть усе самі.
— До гарних дівчат залицялися?
— У нас, якщо чесно, такий графік роботи, що я в цій експедиції за три з половиною місяці в Бразилії не скупався в океані жодного разу. Я встаю о четвертій ранку, починаю готуватися, із першими променями сонця ми починаємо знімати, потім у нас відбій. Ми просто працюємо, як роботи. Тому, чесно кажучи, не до того.
— Дехто каже, що чим більше подорожуєш, тим більше розумієш, що Україна — непогана країна. Ви як думаєте? У наших соціальних мережах існує песимізм, мовляв, Україна — найгірша країна на землі.
— Чим більше я подорожую, тим із більшою впевненістю відповідаю на це питання. Ні, я Україну ні на що не проміняю, особливо якщо казати про ті країни, в які ми їздимо, ніколи в житті, ви що! Там, по-перше, інша культура, інший світ, інша планета, там стільки проблем, що, йолки-палки, насправді не так у нас все і погано.

Інтерв'ю з мандрівником і телеведучим Дмитром Комаровим прозвучало в ефірі радіо НВ 19 жовтня. Його повну версію можна знайти на сайті nv.ua