Яблуко МЕН

Тарас Барщовський, що заробив статок на переробці яблук, розмірковує про ринок землі, констатує, що в Україні вести бізнес легше, ніж у Польщі, і пояснює, чому навчати дітей у Лондоні безглуздо

Олександра Некращук,
Олег Іванцов

П ояснити звичайному українському споживачеві, хто такий Тарас Барщовський, нескладно: досить сказати, що він випускає соки прямого віджиму під брендами Galicia і Світанок.

У світі вітчизняного бізнесу щось пояснювати про Барщовського й зовсім не потрібно: він № 1 за постачанням яблучного концентрату, сировини для виробництва більшості соків.

У 2019-му НВ та інвесткомпанія Dragon Capital оцінили статок бізнесмена в $105 млн, що відповідає 60-му рядку рейтингу Топ-100 найбагатших українців.

Барщовський не потребує особливих рекомендацій і на світовому ринку: до складу його групи T.B.Fruit входять сім заводів із виробництва яблучного концентрату й інших плодово-ягідних продуктів. Чотири з них розміщені в Україні, один — у Молдові та два — у Польщі. Ще один завод у Польщі компанія запустить у серпні: нове підприємство стане найбільшим у світі за своїм профілем.

ЕБІТДА T.B.Fruit у цьому фінансовому році складе 40 млн євро. За словами самого Барщовського, його компанія займає 9-12% світового ринку яблучного концентрату.

Хоча головний офіс T.B.Fruit знаходиться у Львівській області, НВ зустрівся з бізнесменом у Києві — в редакцію журналу він прибув спеціально заради інтерв'ю. Розмова почалася з головної теми для всіх аграріїв і політиків країни — з ринку землі.

— Як оцінюєте процес прийняття земельного закону? Чи потрібно обмежувати доступ іноземців до української ріллі?

— Я розвиваю бізнес у трьох країнах — Україні, Молдові та Польщі. Тому можу порівнювати. Штучно не пускати іноземців не вийде. Вони заходитимуть через різні схеми і законодавчі прогалини.

У нас ринок землі повинен бути. Земля є товаром, який має продаватися. Якщо цього не станеться, Україна залишиться у списку 5-6 незрозумілих країн, де ринок землі не працює.

Питання лише в тому, як прописати всі вимоги для стабільної роботи ринку. Мені здається, що основною умовою є обмеження кількості землі: не може бути 300 тис. га в одних руках.

Реформу потрібно скеровувати на малих фермерів із земельним банком до 1 тис. га. Тоді це дасть поштовх для розвитку українського села, невеликих регіонів. Вони стануть багатшими, створять робочі місця, заробітчани зможуть залишитися і працювати в Україні. На прикладі своїх компаній я бачу, як люди повертаються або зовсім відмовляються їхати на заробітки.

— Багато бізнесменів говорять про зниження корупції після зміни влади, принаймні на вищому рівні. Яке у вас враження? До вас приходять?

— До нас не приходять, бо ми не даємо хабарів. Хто б що не говорив, але Україна повільно рухається правильним шляхом. Хто міг уявити ще 10 років тому, що йому відшкодують ПДВ? Я веду бізнес із нуля вже 20 років. За президента Віктора Ющенка ПДВ відшкодовували лише тричі. Зараз ми отримуємо його автоматично. У Польщі ПДВ відшкодовують гірше, ніж у нас. В Україні немає санстанції або пожежної інспекції, які "доять" малий бізнес. Це величезні плюси: будь ласка, працюйте і розвивайтеся.

Крім того, знизилися процентні ставки за кредитами. Що стосується корупції, я її зараз не бачу. Нова влада викликає довіру, починаючи з Верховної Ради. Вони голосують. Ми не чуємо про скандали, які раніше відбувалися навколо Укроборонпрому або ще десь. Я вважаю, що це плюс. І ми крок за кроком йдемо до кращого життя.

— Але люди як і раніше їдуть з України...

— Я б цю еміграцію поділив на кілька частин. Є люди, які їдуть заробляти гроші. Хтось тікає від родини і від важкої домашньої роботи. Комусь важлива страхова медицина й умови роботи. Хтось тікав від війни. Але маємо розуміти, що там [за кордоном] ці люди завжди будуть емігрантами.

Якщо взяти Польщу, то всі керівники моїх заводів у цій країні — українці. На більш низьких посадах працюють і українці, і поляки. У всіх рівні умови і зарплати. Це стосується і заводів в Україні, й Молдові.

Наведу приклад і щодо транспортних компаній. У Польщі за місяць водій фури проїжджає в середньому близько 15 тис. км, в Україні — 6-7 тис. км. Через що? Через розмитнення, через кордони. Де краще? Водіям у Польщі й Україні платять однаково.

Для бізнесу є нюанси з податковою політикою та процедурами. Три роки потрібно витратити, щоб розібратися у законах іншої країни. Тому я підкреслюю: зараз вести бізнес в Україні набагато простіше, ніж у Польщі. Я працюю там із 2009 року, і знаю, про що говорю. Скрізь є свої плюси і мінуси.

— І все-таки саме в Польщі ваша компанія будує найбільший завод. Чому?

— Будуємо завод там, де є сировина. Польща займає друге місце на світі після Китаю з виробництва сировини — полуниці, малини, яблук. Я неодноразово показував нашим чиновникам результати роботи в Польщі як приклад для порятунку українського села. Їм це нецікаво.

У Польщі 2 гектари землі дають можливість прожити сім'ї весь рік. Наприклад, 2 га пшениці дадуть маржу $300, але якщо вирощувати на цій землі полуницю, то можна заробити $20 тис.

Поляки завжди були власниками своєї землі, і вони завжди постачали в Європу продукти, тому простіше переживали кризи. Площа середнього наділу в Польщі становить 3 га. У Польщі вирощують овочі, фрукти, ягоди і немає зернових, їх використовують тільки для сівозміни.

В Україні дуже плодючі ґрунти і хороші фахівці. Якщо вони навчилися збирати полуницю, значить, можуть її вирощувати і продавати для заморозки великим компаніям. Це малий бізнес. Але він здатний створити велику кількість робочих місць.

— У вас великий бізнес. Чи зустрічалися ви з президентом або прем'єром?

— Ні з ким не зустрічався. Хоча ми передавали уряду багато пропозицій. Дайте людям можливість спокійно працювати на своїй землі, хоча б купити ті ж саджанці, посадити і виростити продукцію. Продати урожай є кому, але потрібно заплатити 18% податків на прибуток. Або 0% податків, але водночас надати сто довідок, які неможливо зібрати.

Для порівняння: у Польщі податок становить 5%, а в Молдові — 3% від обороту. Платить фермер або фірма, яка у нього приймає сировину. І ніяких довідок не потрібно, просто пред'явити паспорт. Тому мої пропозиції до кожного уряду одні й ті ж.

— Ваша основна діяльність — виробництво концентрату. Але в Україні ви розвиваєте два бренди для кінцевих споживачів — соки Galicia і Світанок. Конкуренція дуже жорстка. Ви бачите на цьому ринку перспективу? Цей бізнес прибутковий?

— Якщо бізнес не прибутковий, то це не бізнес, а збиткове хобі. Якщо говорити про сегмент B2B, нашу компанію мало знають як T.B.Fruit, одак всі знають, що таке Galicia. У мене була ідея створити масовий продукт, якого немає в Україні. Це чистий сік, який вичавили, пастеризували і поставили на полицю. Просто, смачно і зручно. І я гарантую, що там немає ні цукру, ні інших домішок, це чистий продукт.

Концентрований сік виробляється з фрешу, з якого забирається 50% води, і він виглядає як рідкий мед. Концентрат купують виробники, вони додають до нього таку ж кількість води і отримують 100% сік.

Крім концентрованих соків, ми робимо ще й заморозку. В процесі виробництва ми отримуємо ароматичні речовини, які з газоподібного стану перетворюємо в рідкий. Ви знаєте, що у кожного яблука є 0,5% запаху? Коли п'єте сік і відчуваєте запах яблука, то це і є цей натуральний аромат.

— Складно було вийти на ринок Японії?

— Японці — особливі люди. Щоб працювати з ними, потрібно довести свою надійність і якість продукту. Крім того, насамперед їх цікавить якість, а не ціна. І вони готові за неї доплачувати. Тому з ними треба 3-5 років "танцювати" і доводити якість свого продукту, і тільки потім вони купують продукцію на постійній основі.

— Торік ви запустили завод із виробництва пектину потужністю 3 тис. т на рік. А обсяг усього світового ринку цього продукту — 40-45 тис. т на рік. Чи є ринок збуту для продукції вашого нового заводу?

— Для прикладу: в складі джему або йогурту є 0,5% пектину, а споживання йогурту в світі щороку істотно збільшується.

Існує два види пектину — з яблучної шкірки і лимонної. Яблучного пектину на світі виробляють близько 10 тис. т на рік, решта — цитрусовий пектин. У нас є сировина для випуску пектину — це відходи від виробництва соку. І це наш обов'язок — робити максимальну кількість продукту з одного кілограма яблук. Ми вже виробляємо шість-сім продуктів з яблук, дотискаючи і роблячи додаткову маржу з яблука. В цьому і полягає наша мета — створити додатковий продукт, а не масово продавати тільки концентрований сік. Концентрований сік — тепер це найпростіше.

— Чи стало вам легше постачати товар до країн ЄС після підписання договору про асоціацію?

— Стало важче. Цей договір не працює. Розповідаю, як це виглядає на ділі. Україна щорічно виробляє близько 100 тис. т яблучного концентрату, а квоту дали на 10 тис. т і потім збільшили до 16 тис. т на рік. Це невеликі обсяги, з якими може впоратися один завод. Із 1 до 3 січня всі виробники хочуть [встигнути] потрапити під дію квоти і завезти ці 16 тис. т концентрату, водночас сплачуючи розмитнення 30% [раніше було 24,5% від максимальної ціни в Європі].

Скільки експортували — відразу невідомо, європейські чиновники рахують квоти ще пів року. Потім може виявитися, що з України було імпортовано не 16 тис. т, а 30 тис. т концентрату. І мита за ці 14 тис. т продукції ділять між усіма, хто завіз продукцію. І ти ще пів року чекаєш, поки повернуть гроші [30% розмитнення], сплачені перед завезенням.

— Ви нічого не возите в ЄС зі своїх українських заводів?

— Мало. Українські заводи експортують до країн, де немає ввізних мит: у США, наприклад. Із Молдови до Європи немає квот і податків.

— Раніше ви оцінювали частку Т.В.Fruit у розмірі 10-12% від світового ринку концентрату. Вона такою і залишилася?

— Світові виробники стверджують, що виробляють близько 1 млн т концентрату на рік. Якщо наша компанія випускає 100-120 тис. т, залежно від сезону, то наша частка ринку становить від 9 до 12%. Але хто може точно оцінити виробництво в Китаї? Хто дасть інформацію з Чилі? Та й хто по Україні дасть правдиву інформацію? Деякі трейдери купують сік, і потім декларують, що вони його зробили. Тому всі ці показники є умовними.

— НВ спільно з інвесткомпанією Dragon Capital оцінили ваш статок у $105 млн. Ви згодні з такою оцінкою?

— Я не рахую свої гроші. Мені не важливо, як і наскільки мене оцінили. Я отримую кайф від своєї роботи, а час покаже, скільки там тих доходів.

— У 2014 році компанія T.B.Fruit хотіла вийти на Варшавську фондову біржу, але не вийшла. Чи плануєте повернутися до цього питання?

— Це було ще в 2007 році. І тоді я не знав, що таке IPO. Мені розповів про це Ігор Мазепа [засновник інвесткомпанії Concorde Capital]. У 2006-2008 роках на IPO йшли багато українських компаній, всім дружно плескали. Скільки сьогодні українських компаній на цій біржі? Дві-три? Всіх кинули. Запитайте, що думають про Україну поляки? Вони навіть чути про це не хочуть, оскільки тоді сама польська біржа ледь не впала.

Ми себе асоціюємо як українська компанія, хоча більшість продукції продаємо за межами України. У країні йде війна, потрібен сильний маркетинг. І поки у нас не буде хоч якогось порядку, доти українські компанії будуть стикатися зі складнощами під час виходу на зарубіжні ринки.

— Залучаєте фінансування через свій польський офіс?

— Ми залучаємо його в кожній країні, де є виробництво. У Молдові отримуємо фінансування 4,5% річних у валюті, раніше нам надавали під 5,5% річних. У Польщі кошти залучаємо під 2,5% річних. В Україні ситуація теж покращилася: з 12% річних ставки знизилися до 7% річних у валюті. Деякі банки вже готові кредитувати під 4,5% річних у євро.

— Ваші діти отримали вищу освіту в Україні. Чому не Лондон?

— А чого в Лондоні, крім англійської мови, навчать мою дитину? Нічого. Мої діти [дочка і син працюють у компанії батька] з 12 років їздили на канікули в різні школи Лондона, щоб вивчити мову.

Якщо дитина буде вчитися у Лондоні, а потім працювати в Україні, то їй доведеться змінити свідомість і зрозуміти, що в Україні все влаштовано інакше. Теж саме стосується і Польщі. Якщо ти хочеш працювати в Україні, значить, вчитися потрібно в Україні. Теорія повинна перетинатися з практикою. Інакше це нуль ефекту.