Історія великого вибуху

Хімічна атака, в якій загинуло до сотні мирних сирійців, стала причиною найжорсткішого за час протистояння шквалу взаємних погроз між США та Росією. Передбачити майбутнє сьогодні не наважиться ніхто

Іван Яковина

Ситуація в Сирії та навколо неї весь останній тиждень стрімко деградувала в напрямку великого збройного конфлікту.

Президент США Дональд Трамп 3 квітня висловив бажання якнайшвидше вивести з Сирії приблизно 2.000 розквартированих там американських спецназівців. Цей намір викликав серйозні заперечення з боку його генералів та близькосхідних союзників США.

Виведення американських військ з центральної та північної Сирії розв'яже руки не найбільш дружнім до США країнам — Росії, Ірану та Туреччини. Анкара отримала б можливість знищити самоврядні курдські утворення уздовж свого південного кордону, Москва — позбулася б від потужного опонента в Сирії, а Тегеран отримав би можливість втілити свою мрію — замкнути "шиїтський півмісяць", що тягнеться від кордону Ірану з Пакистаном на сході, через Тегеран, Багдад та Дамаск в Бейрут — до Середземного моря.

Під впливом Саудівської Аравії, Ізраїлю, які не бажають посилення Туреччини та Ірану, а також власних генералів Трамп передумав, про що і повідомив 4 квітня. Але до цього часу в Анкарі вже почалася зустріч Володимира Путіна, Реджепа Таїпа Ердогана та Хасана Рухані. Лідери Росії, Туреччини та Ірану не приховували, що зібралися для визначення майбутнього Сирії, в якому США та їхнім союзникам жодної ролі не передбачено.

Судячи з усього, підсумок саміту був таким: Туреччина не заважає Ірану та Росії знищувати ворогів Башара Асада в центрі, на півдні та сході Сирії, а ті дозволяють Анкарі розібратися з курдами на півночі країни.

Відразу після зустрічі Туреччина відновила наступ проти залишків курдського ополчення в анклаві Афрін на північному заході Сирії та почала стягувати війська до курдського анклаву Манбідж на захід від Євфрату.

Одночасно сирійська урядова армія за підтримки загонів Хізбалли, іранських "радників" і російської авіації розпочала вирішальний штурм міста Дума — східного передмістя Дамаска, одного з головних оплотів ісламістів.

В результаті запеклих бомбардувань і артилерійських обстрілів стан збройної опозиції в Думі став дуже важким. Ісламісти, які захищали місто, висловили готовність залишити його в обмін на гарантії безпеки.

Ймовірно, за сприяння Туреччини була досягнута домовленість про те, що разом зі своїми сім'ями і навіть зброєю вони будуть автобусами доставлені на північний захід Сирії, до провінції Ідліб. Цю провінцію повністю контролюють повстанці та Туреччина, там захисники Думи будуть у безпеці.

Евакуація ісламістів та членів їхніх сімей вже йшла повним ходом, коли 7 квітня місто Дума зазнало хімічної атаки. За непідтвердженими поки даними, загинули понад 70 осіб, постраждали не менше 500. Відповідальність за застосування отруйних речовин ніхто на себе не взяв.

Втім, США та їхні союзники поклали провину за застосування хімічної зброї на режим Башара Асада та його союзників. Дональд Трамп написав у своєму Твіттері: "Багато людей загинули, в тому числі жінки й діти [...] Путін, Росія та Іран несуть відповідальність за підтримку тварини-Асада".

При цьому американський президент пообіцяв протягом 48 годин прийняти рішення про можливу відповідь режиму Асада за застосування хімічної зброї проти мирних громадян.

Кремль негайно виступив з протестами. За словами представників РФ, жодних доказів застосування хімічної зброї в Думі, не знайдено. Причому район ймовірного застосування хімічної зброї до цього моменту перейшов під контроль сирійської урядової армії.

Дискусія про те, чи була атака, а якщо була, то хто за нею стоїть, перейшла до Ради Безпеки ООН. Незважаючи на відсутність твердих доказів застосування хімзброї режимом Асада, більшість членів РБ ООН зійшлися на тому, що саме він винен у масовій загибелі людей. Цьому посприяла погана репутація сирійського диктатора та його російських покровителів.

Постійний представник США в РБ ООН Ніккі Хейлі заявила, що "кров сирійських дітей на руках Росії". Її колега з Москви Василій Небензя звинуватив Захід в цілому і США зокрема в "підтримці терористів та екстремістів".

Після такого обміну думками і американський, і російський проекти резолюції щодо Сирії були провалені, натрапивши на взаємне вето. 48 годин, відведених Трампом на прийняття рішення про удар, спливали. А в східній частині Середземного моря з'явилися американські есмінці Дональд Кук і Портер, озброєні десятками крилатих ракет.

У цих умовах Москва спробувала зробити все можливе, щоб відвести від свого союзника американський удар. Постійний представник РФ у Євросоюзі Володимир Чижов розповів, що на американців чекають "важкі наслідки", якщо під час бомбардувань в Сирії постраждають російські громадяни.

Ще відвертішим був посол РФ у Лівані Олександр Засипкін. Він пригрозив, що РФ "збиватиме американські ракети і завдаватиме ударів по джерелах вогню". Простіше кажучи, атакуватиме літаки і кораблі ВМС США.

Ці заяви, ймовірно, мали певну дію. Після 48 годин США не стали наносити удари по сирійських позиціях. Однак повністю небезпека для Асада не минула. Ба більше, вона стала ще відчутнішою: Пентагон направив у східне Середземномор'я ударну авіаносну групу на чолі з авіаносцем Гаррі Труман. Це значно серйозніше, ніж два есмінці.

Погрожувати такому морському з'єднанню надзвичайно небезпечно для кого-завгодно, не виключаючи весь Червонопрапорний Чорноморський флот РФ — в повному його складі. Повернувши собі статус безумовного господаря становища, Дональд Трамп знову взявся за Твіттер.

"Росія обіцяє збивати будь-які ракети, випущені по Сирії. Готуйся, Росіє, вони прилетять. Вони будуть хороші, нові і "розумні"! Не треба підтримувати тварину, яка вбиває газом своїх громадян і отримує задоволення!" — написав він вранці 11 квітня.

Ці слова американського лідера стривожили не тільки РФ, але й весь світ. Багато спостерігачів сприйняли їх як погрозу почати війну проти Росії. Наприклад, близькосхідний оглядач видання The Guardian Пітер Бомонд написав, що "рефлекторний" твіт Трампа був "не просто безрозсудним, а небезпечним" і міг привести до серйозної ескалації.

Втім, минула всього година, і Трамп написав ще один, значно спокійніший твіт, в якому запропонував зупинити гонку озброєнь і заявив, що причин для ворожнечі з Росією у нього немає. Разом з тим, авіаносець Гаррі Труман та кораблі його супроводу ніхто відкликати не збирається — вони будуть біля берегів Сирії приблизно за тиждень.

Що відбуватиметься далі, поки не наважуються говорити навіть найдосвідченіші експерти. Справа в тому, що Трамп з одного боку хоче якнайшвидше вивести війська з Сирії та забути про цю країну. З іншого — з політичних міркувань він не може відступити, відмовившись від бомбардувань.

Одним з можливих виходів з цієї ситуації стануть бомбардування заздалегідь обумовлених з РФ об'єктів, які не становлять стратегічної цінності, але мають якесь символічне значення. Американський удар по Сирії повинен бути яскравим, але не викликати відповідної реакції з боку РФ, щоб не допустити ескалації насильства. Прямого зіткнення із російськими військовими в Сирії або в небі над нею зараз не хочуть ні в Москві, ні у Вашингтоні.