Іди і дивись

United States Holocaust Memorial Museum — один із найвідвідуваніших історичних музеїв світу. Коли ми до нього завітали, одразу ж стало очевидно чому

Анна Павлова,
менеджер із комунікацій Меморіального
центру Голокосту Бабин Яр

Х ол, основний зал United States Holocaust Memorial Museum і Меморіальний музей Голокосту (США), немов машина часу, забирає тебе в атмосферу епохи, коли поняття Голокост ще не було, а сам Голокост уже був у розпалі, — тобто в середину XX століття.

Стіни з червоної цегли, високі арки перетинаються балками, елементи металу та рейки імітують дизайн залізничних станцій, багато з яких служили пунктами депортації мільйонів людей.

Унікальний дах, створений з багатьох різних за формою і розміром шматків скла, створює ефект дезорієнтації в просторі. Один із керівників музею розповідав нам, що цей дах був украй складним архітектурним рішенням. І він дуже клопіткий в обслуговуванні. Але враження того варте.

В цей антураж гармонійно вписуються обличчя з тієї епохи. Фотографії оточують вас усюди. Також перед очима відвідувачів — чиїсь долі у вигляді опису зворушливих, щемливих, жахливих, переможних і трагічних історій.

Окремо від основної експозиції — кімната Даніеля. В її лабіринтах переказані сторінки з життя маленького єврейського хлопчика. Історія ця збірна, зіткана з реальних історій дітей, які пережили Голокост.

Більше 41 млн осіб відвідали United States Holocaust Memorial Museum. Серед них — 99 глав держав і 3,5 тис. чиновників із понад 130 країн

Кімната була протестована психологами, і тепер є вкрай рекомендованою для відвідування дівчаткам і хлопчикам молодшої та середньої вікової категорії. Але навіть серце дорослої людини здригається через вигляд жовтої лавки з написом "Тільки для жидів" і дитячим голосом на тлі: "Коли вони прийшли, жити нам стало зовсім важко".

Перед початком перегляду експозиції в холі біля ліфта вам запропонують взяти маленьку брошуру, виконану в стилі документів часів Другої світової. У ній буде розказана одна з сотень історій тих, що вижили. Це допомагає перейнятися, підготувати себе до того, що належить побачити.

Проходячи спіральні витки експозиції, відчуваєш увесь спектр емоцій від результатів нацистської пропаганди, що змогла просочити ненавистю мізки німців, а пізніше і населення окупованих територій. Та так, що люди охоче, з доброї волі, за гроші або за покликом серця були спільниками у всіх цих звірствах.

Але навіть серед цього пекла відведено місце перемозі людського духу, втіленню хоробрості Давида перед Голіафом. Це історії Праведників народів світу, людей, які під загрозою тортур та смерті продовжували протистояти людожерському режиму.

Такі історії тремтіння в колінах змінюють на інші відчуття — відчуття окриленості. Окрилює також той факт, що і сьогодні кількість волонтерів, добровольців, які працюють у музеї, перевищує кількість штатних співробітників.

Багато з них працюють тут від дня заснування меморіалу — тобто з квітня 1993-го. Раніше мені здавалося практично неможливим працювати на одному місці 25 років. Значить, для них це більше, ніж просто робота.

Катарсис настає, коли входиш до Зали пам'яті, де горить вічний вогонь, а на стіні висічені слова лауреата Нобелівської премії миру, американського і французького письменника, колишнього в'язня нацистських таборів смерті Елі Візеля: "For the dead and the living, we must bear witness" (Ми повинні стати свідками і для мертвих, і для живих).

Щоразу, коли я говорю про необхідність, доцільність зведення в Києві Меморіального центру Голокосту Бабин Яр, то маю на увазі, що ми хочемо сформувати тут унікальне середовище, яке розвиватиме, виховуватиме найкращі людські якості та відвертатиме від гірших проявів людського фактору. Якщо у кого і вчитися цьому — так у найкращих і передових. Як на мене, United States Holocaust Memorial Museum — саме такий.