І знову триває бій

Здається, світу отримав шанс завершити революцію 1989 року — без терору, але з появою нових смислів

Ярослав Грицак, історик,
професор Українського
католицького університету,
учасник Несторівської групи

Г оловний ювілей місяця — 30 років від дня падіння Берлінської стіни. Події, що ознаменували закінчення найстрашнішого століття у людській історії. Близько 200 млн загиблих у двох світових війнах, комуністичний і нацистський терор, локальні конфлікти та геноциди. Проти такої кривавої статистики листопад 1989-го виявився на подив безкровним: стіна впала без єдиного пострілу.

Через що виникає запитання: чи можна вважати те, що сталося у 1989-му революцією? Адже революції пов'язані з насильством і терором. Згадаймо французьку 1789-го та російську 1917 року. У 1989-му за винятком румунських подій нічого подібного не відбулося.

Тімоті Гартон-Еш, свідок тих подій у Берліні, Варшаві та Празі, дає елегантну відповідь: у 1989-му відбулася революція нового типу. І головним її символом була не гільйотина, а круглий стіл, за яким комуністична еліта мирно передала владу лідерам масової антикомуністичної опозиції.

Стівен Коткін вніс істотну поправку: такий опис дійсний для Польщі та країн Балтії, де опозиція була масовою й організованою. У Берліні, Будапешті та Празі в 1989-му більшість населення перекинулася на бік дисидентів лише тоді, коли стало зрозуміло, куди дме вітер змін. А в Румунії та більшості республік СРСР, зокрема в Україні, не відбулося навіть цього. Тут комуністи передали владу самі собі.

Ось чому революція 1989-го вважається оксамитовою. М'якою, незавершеною. І тут постає інше питання: якби все було навпаки — стало б краще? Революційний терор починається з розправи над старою елітою, а закінчується терором проти всіх. Революції, доведені до кінця, стартують із боротьби за свободу, а фінішують деспотією Кромвеля, Наполеона, Сталіна та Хомейні.

Я нікому не бажав би такої ціни

У випадку з 1989-м все було інакше. Услід за оксамитовою революцією прийшла така ж контрреволюція. Замість Кромвеля, Сталіна й Хомейні отримали Земана, Орбана та Путіна. Так, всі вони авторитарні, але жоден із них не є справжнім деспотом. І не тому що немає такого бажання. А тому, що після 1989-го запущені нові механізми, які дозволяють перекреслити революційну спадщину того року.

Йдеться про нову об'єднану Європу на чолі з верховенством права. Кожен із цих лідерів бунтує проти неї, Путін навіть намагається відкрито зламати. Але вона, нехай і ослаблена, тримається і не падає.

І тут ми підібралися до ще одного важливого моменту. Про нього найкраще сказав історик Франсуа Фюре: "Попри всю метушню й галас Східна Європа в 1989-му не згенерувала жодної нової ідеї".

Комуністична й нацистська ідеології були злочинними. Але мали велику перевагу: зводили всю складність світу до простих формул, які міг зрозуміти навіть останній ідіот. Вони давали сенс життя мільйонним масам. Революціонери 1989-1991 років нічого такого не запропонували.

За відсутності нових "ізмів" у 1989-му "ізмом" за замовчуванням став консюмеризм. Коли спав революційний запал 1917-го й загоїлися рани 1945 року, стало очевидно, що комунізм не може гарантувати тієї якості життя, яка було навіть у простих працівників капіталістичного Заходу. Тому працівники Східної Європи в 1989-му (неважливо — у Польщі або на українському Донбасі) мали одну спільну мрію: зарплату, як у США, соціальний захист, як у Швеції, але водночас працювати так само, як під час соціалізму.

Постреволюційна реальність виявилася іншою. Вона обернулася невеселою драмою і навіть трагедією для мільйонів, навіть у тих країнах, де, як у Польщі, посткомуністична трансформація відбулася вдало. Завжди є і будуть ті, хто програв від змін. Нехай холодильники не пустують і не потрібно стояти в чергах за взуттям, все одно перемагає заздрість, коли дивишся на тих, хто багатший, — на колишнього комуніста, а нині власника банку або нового політика, якого впіймали на черговому скандалі.

Нестерпною є не просто несправедливість, а той факт, що ніхто не може її пояснити. Все втрачає сенс. Доки не з'являється популіст, який за допомогою простих формул обіцяє виправити ситуацію. До того ж так, що тобі й пальцем ворушити не потрібно. Просто дивись, як це роблять у телевізорі замість тебе. І все одно, що пропонують: лібертаріанство чи соціалізм.

Іен Ренкін якось сказав: "Якщо на людину після смерті не чекає воскресіння для вічності, значить, життя — наймерзенніший винахід усіх часів". Герої 1989-го добре це зрозуміли. Вацлав Гавел говорив про необхідність екзистенціальної революції, а Адам Міхнік писав, що наша цивілізація вимагає політичної метафізики.

І це саме те, чого не може запропонувати об'єднана Європа. Екзистенційна революція неможлива без екзистенційної кризи. Той, хто був на Майдані, підтвердить. Я нікому не бажав би такої ціни. Але революційні кризи не обирають. Вони просто відбуваються. Тому я не журюся щодо брексіту або глобального потепління. Я бачу в них шанс — шанс завершити революцію 1989 року без терору, але з появою нових смислів.