Гостра страва Чилі

Громадяни Чилі, яка досі вважалася символом латиноамериканського добробуту, вийшли на вулиці. Країну, де якісні медичні послуги й освіта тепер доступні лише багатим, обурив цинізм влади

Анна Павленко

У листопадний вечір Йонатан Війяреаль, 27-річний музикант із Сантьяго, повертається додому з роботи під крики, свист і барабанний набат. Одразу посеред спального району неподалік від його будинку група протестувальників вистукує ритм, розмахуючи прапором Чилі.

Війяреаль до такого вже звик: масштабні протести в його місті й у всій 18-мільйонній країні не вщухають третій тиждень поспіль.

"Люди на вулицях днюють і ночують, вони сердиті, хочуть змін і підвищення якості життя", — розповідає Війяреаль. Його товариш Гектор Монкада, інженер і учасник демонстрацій, перераховує вимоги обурених чилійців: справедлива пенсійна система, гарантований державою доступ до якісної охорони здоров'я й освіти і, нарешті, нова конституція.

Масові заворушення сповіщають: суспільство незадоволене економічною моделлю й політичною системою Чилі, заглядає вглиб Стефано Палестіні, доцент Інституту політичних наук у Католицькому університеті Чилі.

"Створена в період диктатури Августо Піночета чилійська модель ринкової економіки розглядає освіту, охорону здоров'я, пенсії та базові комунальні послуги як товар, а не як суспільне благо", — пояснює експерт.

Від початку 1980-х приватизація цих галузей забезпечила Чилі високі темпи економічного зростання і допомогла подолати надмірну бідність: за минулі 30 років рівень бідності знизився з 40% до 9% і менше. Але тут з'явилися інші проблеми.

Щоб отримати доступ до приватної освіти й охорони здоров'я, представникам середнього класу доводиться брати кредити. Водночас бідні жителі країни, хоч і можуть навчатися і лікуватися за державний кошт, змушені миритися з невисокою якістю таких послуг через їх недофінансування, пояснює Палестіні. Натомість ринки споживчих товарів перетворилися на олігополію, де ціни встановлюють кілька гравців.

"Освіта й медицина в Чилі шалено дорогі, кредити на навчання деякі виплачують по 20 років, до того ж навіть за державну освіту потрібно платити", — описує ситуацію Війяреаль.

За даними Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР), середня зарплата чилійців перевищує 1 млн чилійських песо (понад $1,4 тис.) на місяць. Це більше за середній заробіток греків, угорців і мешканців країн Балтії. Тут стабільно невисока інфляція й привабливий інвестиційний клімат. Однак рівень економічної нерівності вкрай високий: за нерівномірностю розподілу доходів Чилі входить до топ-15 світового рейтингу, де більшість позицій посідають країни Африки та Центральної Америки.

"У світі й у своєму регіоні Чилі вважалася сильною економікою з хорошими автошляхами й інфраструктурою, прикладом для всієї Латинської Америки, але її зростання працювало на приватні інтереси", — нарікає Джованні, 29-річний юрист і соціолог із Сантьяго, який теж бере участь у протестах.

Чилійці довго мирилися із соціальною несправедливістю, але їхній терпець увірвався, коли 18 жовтня влада підвищила ціну на проїзд у столичному метро. Тоді на акції протесту, які швидко переросли в масові заворушення, вийшли тисячі — у столиці розлючений натовп розгромив 19 станцій метро, містами прокотилася хвиля підпалів і мародерства. За 10 днів протестів у зіткненнях із поліцією загинуло щонайменше 20 учасників протесту, ще 7 тис. затримали.

"Соціальний вибух стався через нерівний розподіл доходів і нещирості влади, яка нібито піклувавлася про суспільство", — дорікає політикам Джованні.

У відповідь на протести президент Себастьян Піньєра вже відправив у відставку вісьмох міністрів, пообіцяв збільшити пенсії та мінімальну зарплату, одночасно підвищивши податки для заможних чилійців.

Демонстрантів це не задовольнило. 25 жовтня мирний марш у Сантьяго зібрав 1 млн учасників і став наймасовішим від часу відновлення у країні демократії у 1990 році.

Протести триватимуть, прогнозують оглядачі. Через нестабільну ситуацію влада вже скасувала саміт Азійсько-Тихоокеанського економічного співробітництва, який мав відбутися у Сантьяго в листопаді, а також грудневу кліматичну конференцію ООН.

Палестіні побоюється: зараз у Чилі ідеальний момент для появи й тріумфу лідера-популіста. Щоб цього не сталося, політичні еліти мають відповісти на запитання учасників протесту, запустити економічні реформи, перетворити приватні блага на громадянські й замінити написану за Піночета конституцію новою, перераховує він.

"Поки люди не отримають належної відповіді від влади, вони не полишать вулиць", — погоджується Війяреаль.