Гості з майбутнього

Кувейт затіяв грандіозну перебудову консервативного суспільства в державу зразка XXI, а то і XXII століття, в якому нафтодолари грають другорядну роль. Якщо вони взагалі залишаться

Олександр Пасховер

1 лютого вартість нафти сягнула позначки $55 за барель. Це вдвічі більше, ніж три роки тому, на піку її падіння — $28. Але все ще далеко від історичного піку квітня 2011-го, коли за барель платили $124. Будь-яку країну, що тотально залежить від світових цін на нафту, від постійних злетів і падінь на таких гойдалках може і знудити. Та й уже нудить.

Кувейт, карликова держава Арабської затоки, на третину менша за Кіровоградську область, володіє запасом нафти трохи більше 100 млрд барелів, приблизно 8% світового обсягу. За нинішніх темпів видобутку її вистачить на найближчі 200 років. Із року в рік Кувейт нарощує видобуток. І сьогодні на частку нафти припадає 95% усього експорту і стільки ж доходів до бюджету. Всі кувейтські яйця складено в один кошик.

Так жити не можна, вирішили в уряді емірату і прийняли план розвитку, диверсифікації економіки, подолання нафтової залежності.

У січні 2017-го кувейтські Національні збори, щось на кшталт парламенту, куди входять 50 депутатів, прийняли грандіозну програму з перетворення своєї країни — Kuwait Vision 2035. У ній зазначено 164 напрямки, за якими повинна розвиватися економіка. Звідси і робоча назва — Новий Кувейт. Уряд планує інвестувати у виконання програми понад $100 млрд. Сума співмірна з ВВП Кувейту.

Посеред Аравійської пустелі ось-ось виростуть високотехнологічні поліси, на островах — IT-парки, новими дорогами попрямують натовпи туристів, потягнуться сухопутні і морські гілки, які з'єднають Близький Схід із Далеким. Цей транспортний проект разом з інвестиціями прийшов із Китаю. Там же він отримав назву — Пояс і шлях.

Безрозмірний Китай — друга за величиною економіка планети. Крихітний Кувейт — володар п'ятого у світі за своїм розміром суверенного фонду Kuwait Investment Authority — $592 млрд. "Я б назвав Кувейт країною, яка намагається вскочити у вагон нової технологічної революції, — говорить Ілля Куса, експерт із міжнародної політики аналітичного центру Український інститут майбутнього. — У нього це виходить краще, ніж у інших сусідів".

Уся Арабська затока давно замислюється про роль нафти в майбутньому Сходу. І про необхідність диверсифікувати економічні ризики. Ще в 1970-х, у період світової енергетичної кризи, шейх Дубая Рашид ібн Саідаль-Мактум наказав провести роботи з поглиблення бухти і збудувати одну з найбільших на планеті рукотворних гаваней Джебель-Алі. Тепер дубайський порт — третій у світі (після Гонконга та Сінгапура) центр із реекспорту.

Пояснюючи тоді значення інфраструктурних перетворень і лібералізації економіки, Рашид сказав: "Мій дідусь їздив на верблюді, мій батько їздив на верблюді, я керую Mercedes, мій син керує LandRover, його син керуватиме LandRover, а його син буде знову їздити на верблюді". Іншими словами, нафтовидобуток, джерело багатства Сходу, в тому обсязі, що є зараз, рано чи пізно закінчиться. У Кувейті це зрозуміли раніше за всіх, практично ще задовго до здобуття незалежності від Великої Британії у 1961 році.

У 1952 році кувейтці заснували Національний банк — перший на Близькому Сході. Наступного року було створено фонд інвестиційного управління — Kuwait Investment Authority (KIA). Це найстаріший на планеті суверенний фонд, який керує пакетом у $592 млрд. П'ятий результат на планеті і перший, якщо перерахувати показник на душу населення. KIA управляє двома великими фондами. Один із них — Future Generations Fund. Його мета зазначена в назві — Фонд майбутніх поколінь, і він слугує для того, щоб забезпечити безбідне життя нащадкам, коли доходи від нафти вичерпаються. Всі роки існування Future Generations Fund у нього перераховується 10% від нафтових прибутків. "Майбутні покоління не повинні зникнути разом із нафтою і світовим порядком, — підкреслює Куса. — У них довготерміновий план — це м'яка подушка".

Другий фонд, який перебуває під управлінням KIA й утворений ще в 1976-му, — General Reserve Fund. Це головна скарбниця для всіх масштабних програм уряду. Нинішній великий ремонт Кувейту, перший етап якого завершиться до 2035 року, підживлюється із цього резерву. Крім того, коли необхідно, KIA приносить кошти до державної скарбниці.

Зайві кошти, зароблені від продажу нафти, KIA прагне розкласти в різні кошики по всьому світу. Наприклад, в акції Daimler AG, де у кувейтського уряду частка майже 7%. Цей пакет довго був найбільшим, поки інвестори AabarInvestments з Абу-Дабі з тих самих міркувань не викупили тут частку в 9%.

Основну частину своїх резервів кувейтці вкладають у нерухомість, цінні папери, об'єкти інфраструктури США, країн ЄС, Південно-Східної Азії. Дедалі активніше придивляються до економік, що розвиваються, країн колишнього Радянського Союзу. Україна ледь-ледь потрапляє в орбіту інтересів кувейтських державних і приватних інвесторів.

Минулого літа в Києві відбулася зустріч першого заступника міністра економічного розвитку і торгівлі України Максима Нефьодова і першого інвестиційного директора KIA Абдалли Абдулвахаба Аль-Рамадана. Поки що не йшлося про готовність кувейтських фондів закупитися на відкритому українському ринку.

Нефьодов розповідає НВ, що завдання гостей — дипломатична розвідка. Зрозуміти, який реальний потенціал у країни Східної Європи розміром із 33 Кувейти. "Якісь країни взагалі не на радарі, — каже Нефьодов. — Україна починає з'являтися у них на інвестиційній карті. І це чудово".

Після сказаного першого заступника міністра економічного розвитку і торгівлі немов прорвало. Він розповідає, що головна проблема України за столом переговорів із такого роду консервативними інвесторами — дефіцит вартісних проектів. "Це наша біда, — зазначає він. — Якщо зараз прийде інвестор і скаже, у мене є $1 млрд, то і Dragon, і Horizont, й інші, швидше за все, чесно скажуть: їх просто нікуди вкласти".

Нефьодов наводить як приклад українських гігантів Миронівський хлібопродукт і Кернел, які, за його оцінкою, мають готові інвестиційні проекти максимум до $200 млн. Але навіть цього мало, так як інвестиційний фонд повинен розкласти, диверсифікувати вклади в різні кошики. А кошиків немає.

Як окремий проект, який може зацікавити інвесторів кувейтського калібру, а Україна в змозі потягнути, — будівництво окремої гілки метро, наприклад на київську Троєщину. Вкладення окупляться приблизно за 40 років. "Це для них зрозуміла, логічна історія. У нас такого дуже мало, — резюмує Нефьодов. — Але хороший початок".

Щоб зрозуміти, в які небеса мітить Кувейт, досить поглянути на один із проектів із далекосяжними наслідками. Йдеться про китайську ініціативу відродити колись реальний Шовковий шлях, що з'єднував Схід і Захід, а також прокласти ще один подібний коридор, але новим азимутом. Ось що про його маршрути розповідає Ілля Куса. У 2013 році Пекін представив проект планетарного масштабу з модернізації інфраструктури вздовж морських комунікацій через Малаккську протоку, Індійський океан, Арабську протоку, потім через Червоне море на Європу. Усі держави, які дотичні до цього маршруту, запрошені до участі. "На цьому проекті будується глобальна політика Китаю, і Кувейт бере участь у ньому", — підсумував Куса.

Навесні 2018-го емір Кувейту шейх Сабахаль-Ахмед аль-Джабер ас-Сабах зустрічався зі спецпредставником китайської сторони Ян Цзечі. І той зазначив, що Кувейт — одна з перших країн, які підписали з КНР документ про співпрацю в рамках ініціативи Пояс і шлях. А тому Китай розглядає Кувейт як важливого партнера в реалізації всієї ініціативи.

У рамках стратегії-2035 Кувейт вже будує найбільший порт на Близькому Сході — Мубарак-ель-Кабір, новий пасажирський термінал у міжнародному аеропорті Кувейту, нафтохімічний комплекс, нафтопереробні заводи і комплекси поновлюваних джерел енергії. "Наш підхід є очевидним, — каже Наїф Аль-Хаджраф, міністр фінансів Кувейту, — відповідно до бачення Його Високості еміра Нового Кувейту до 2035 року, де він прагне бути лідером серед виробників відновлюваної та сталої енергії".

Китайці добре знають, яким важливим є для шейха Кувейту проект із повного переоснащення його спадкового емірату. Згідно з планом, у найближчі 15 років Кувейт повинен стати великим регіональним транспортним хабом, технологічним парком Арабської затоки і туристичним центром регіону. "Це у них така ідея фікс", — пояснює Куса.

Рашид Хаммад Аль-Адвані, посол Кувейту в Україні, серед найпомітніших проектів називає будівництво нафтопереробного заводу, який виробляє паливо з низьким вмістом сірки, а також будівництво смарт-міста, розрахованого на 400 тис. осіб, зі 116 школами і 12 лікарнями. Для порівняння: в самій столиці Ель-Кувейті проживає 150 тис. осіб.

ВІН ОЧЕВИДЕЦЬ: Максим Нефьодов, перший заступник міністра економічного розвитку і торгівлі України, знає кувейтських інвесторів в обличчя. Вони його теж

У рамках програми оновлення країни заплановано будівництво моста Шейха Джабера. Це один із найбільших інфраструктурних проектів планети, найдовший міст-дамба. Кошторис гіганта — $3 млрд. Конструкція складається із двох окремих елементів: головного мосту, який проходить через затоку Кувейт і зв'язує столицю з районом Сабія, — 36 км, і мосту Доха. Він пройде через південь затоки Кувейт і зв'яже порт Шавейх з автострадою Дохи.

У самій концепції Kuwait-2035 сказано, що держава збирається заохочувати приватний сектор брати участь у проектах будівництва, і що особливу цінність становлять компетенція і технологічний досвід, отримані на подібних проектах у різних країнах світу.

Одним із найнезвичайніших проектів у столиці держави Ель-Кувейті стає будівництво метрополітену. Його орієнтовна вартість — $11,4 млрд. Також у Кувейті з'явиться перша розгорнута мережа залізничного сполучення. Бюджет проекту — $3 млрд. Вона забезпечить зв'язок із Саудівською Аравією та Іраком. Розрахунок — на збільшення товарообігу між сусідами і сусідами сусідів.

Для жителів далекого зарубіжжя розширюються повітряні ворота. Будівництво фактично нового аеропорту обійдеться інвесторам приблизно в $4,3 млрд. Сучасна будівля пасажирського терміналу Міжнародного аеропорту Кувейту замінить старий термінал і забезпечить до 2025 року пропускну здатність у 25–26 млн пасажирів. Це надзвичайно висока планка для маленької країни на краю Аравійського півострова. Сьогодні міжнародний аеропорт Ель-Кувейту пропускає в рік близько 5 млн пасажирів.

"У них є спільний з китайцями проект із повного перетворення кувейтських островів на футуристичні міста, де будуть технологічні хаби", — розповідає Куса. Тож, крім близькосхідного колориту, вираженого в специфічній кухні, музиці, одязі, фасон якої не змінюється ось уже кілька століть, гості навіть із найпросунутіших країн зможуть зазирнути в майбутнє — світле і сонячне, як і сам Кувейт.