Гірська хвороба

Щовесни сотні професійних альпіністів і закоханих в гори сміливців з готовністю викладають кругленькі суми за можливість з ризиком для життя підкорити Еверест. Кількість щорічних сходжень на найвищу вершину світу різко зростає, перетворюючись в багатомільйонну індустрію

Анна Павленко

13 травня 2018 року на Евересті видалося перше за сезон погодне вікно, і о 8-й вечора на штурм вершини з боку Непалу вийшли відразу близько 80 альпіністів. Але, діставшись до рівня Гілларі — скелястого схилу в десятках метрів від піку, вони потрапили в затор. Справа в тому, що саме тоді практично вертикальний 13-метровий підйом долав 69-річний китайський альпініст Ся Бойю, який 40 років тому втратив на Евересті обидві ноги через обмороження. Це була його п'ята спроба підкорити найвищу вершину — надзвичайно складна, але успішна.

"Він на годину зупинив рух, утворилася пробка, і ми змушені були чекати", — розповідає Дмитро Семеренко, 37-річний засновник науково-виробничого підприємства Річ з Дніпра, який в травні 2018-го піднявся на Еверест разом із ще двома українцями і трьома шерпами-провідниками.

Такі зупинки на підйомі до Евересту небезпечні, бо змушують учасників експедицій довше перебувати на холоді і витрачати дорогоцінний кисень. Хоча черги тут — вже не дивина: з року в рік число охочих підкорити легендарну вершину зростає.

За даними Himalayan Database, спеціалізованого непальського ресурсу, який регулярно оновлює група журналістів-ентузіастів, сьогодні вершини Евересту досягають вдвічі більше альпіністів, ніж десять років тому. Якщо в 2002 році хронікери зафіксували 155 завоювань, то в 2017-му — вже 648, а в 2018-му — рекордні 802.

Всього ж з моменту першого сходження на вершину в 1953 році побувати в найвищій точці планети вдалося більш як 5 тис. сміливців, в тому числі 25 українцям і трьом українкам. Останніми 23 травня 2019 року піднялися на вершину двоє українців під керівництвом триразового підкорювача Евересту харків'янина Валентина Сипавіна.

"Навіть ті, хто нічого не розуміє в горах і альпінізмі, знають про Еверест і сповнюються благоговінням до тих, хто побував на його вершині", — пояснює популярність гімалайського піку Стефан Нестлер, німецький журналіст і альпініст, який стежить за подіями на найвищих горах планети.

До того ж сходження на Еверест стало безпечнішим і доступнішеим завдяки використанню стандартних маршрутів і посиленого супроводу, уточнює Алан Арнетт, американський альпініст і письменник, який 2011 року підкорив головний пік світу. За його спостереженнями, саме це приваблює сюди все більше людей, особливо з Китаю та Індії.

Сьогодні кожен охочий, заплативши туроператору від $26 тис. до $130 тис., може спробувати свої сили в підкоренні гімалайського піку висотою 8.848 м над рівнем моря. І незважаючи на допомогу професійних гідів та місцевих провідників з народності шерпів, сходження на Еверест залишається серйозним випробуванням. Крім фінансової спроможності воно вимагає хорошої фізичної та психологічної підготовки, а також усвідомлення: на висоті розраховувати на сторонню допомогу не можна. "Якщо у тебе виникає проблема в зоні смерті [вище 8 тис. м], всі проходять повз, там кожен сам за себе", — підтверджує Семеренко.

Коефіцієнт смертності на Евересті перевищує 3%. Всього під час сходження загинуло більше 300 альпіністів, підраховують в Himalayan Database, і замерзлі тіла багатьох з них так і залишилися на вершині.

Проте, не дивлячись на смертельний ризик і значну вартість експедиції, бізнес з організації сходжень продовжує розвиватися. Для небагатого Непалу, де чверть населення живе за межею бідності, туризм став цінним джерелом іноземної валюти, забезпечуючи 7% ВВП і робочі місця. Особливо високий дохід приносить супровід експедицій на Еверест, і їхня вартість продовжує зростати, зазначає Арнетт.

"Експедиції з супроводом на Еверест, як і будь-який конкурентний ринок, регулюються попитом і пропозицією, а попит величезний", — підкреслює він.

"Я кось вранці я прокинувся і подумав: мені вже 38 років, а я нічого цікавого в цьому житті не зробив", — розповідає про те, як прийняв рішення піднятися на Еверест, Роман Городечний, батько трьох дітей і співзасновник львівської будівельної компанії Універсал Інжиніринг. Рік тому він підкорив заповітну вершину разом з Семеренком.

У травні, коли на горі встановлюється відносно тепла і найменш вітряна погода, стартує сезон сходжень, і між розташованими на маршруті чотирма таборами починається інтенсивний рух. Хоча до вершини прокладено аж 17 маршрутів, більшість альпіністів користуються двома: одним з боку Непалу та другим з боку Китаю.

Прибувши до непальського Катманду або тибетської Лхаси, вони проходять обряд пуджа, звертаючись до богів з проханням пустити їх на гору, і прямують до базового табору. Тут на альпіністів чекає місяць тренувальних сходжень і акліматизації, і тільки потім штурм вершини.

"Дорогою до базового табору можна прийняти душ, випити натуральну каву: максимально комфортні умови", — згадує Семеренко свій підйом.

Не менш зручно облаштований побут в самому базовому таборі, де є навіть власна пекарня. У другому, куди ще можуть літати вертольоти, в раціон входить м'ясо, а туалет споряджений просто в наметі, розповідає альпініст. А от в першому і третьому таборах з їжі — лише продукти швидкого приготування і ніяких зручностей.

"У четвертому таборі близько 8 тис. м [над рівнем моря] все одно, яка їжа, тому що їсти не хочеться: гірська хвороба вбиває будь-який апетит", — згадує Семеренко.

Саме звідси о 8 вечора 13 травня він разом з Городечним і провідниками з шерпів вийшов на штурм Евересту. Близько десятої ранку наступного дня альпіністи досягли вершини, але затримуватися не стали: почалася буря. Пробувши на піку близько десяти хвилин, українці почали спускатися.

"Тут ми побачили людину, яка просила допомоги, у нього не було маски і рукавичок, очі були заліплені льодом, і не працював кисень", — згадує Семеренко. Коли той підтвердив, що зможе йти сам, українці дуже повільно провели його майже на кілометр вниз до четвертого табору, витративши на дорогу близько шести годин. Семеренко йшов попереду, підібраний ними Сабер — за ним, а Городечний замикав, раз у раз урухомлюючи знесиленого китайського альпініста.

Пізніше Сабер розповів, як опинився сам: рятуючись від негоди на вершині, він почав спускатися, не чекаючи свого шерпа. Сильний вітер зірвав з нього маску, намагаючись її зловити, він втратив рукавичку, а коли поправляв кисневу маску, та замерзла. Сабер сів чекати шерпа, який залишився на вершині молитися про поліпшення погоди. За цей час повз нього пройшли понад десять осіб, але ніхто не зупинився допомогти.

"Вище 8 тис. м організатори експедицій наполегливо радять нікому не допомагати, бо сам можеш залишитися на горі назавжди", — пояснює Городечний.

До того ж, він зазначає: сьогодні сходження на Еверест куди безпечніше, ніж раніше. Адже альпіністів супроводжують шерпи, обладнання стало легшим і більш технологічним, а вертольоти за необхідності евакуації піднімаються вище. Щоправда, займатися альпінізмом стало дорожче.

К омерціалізація сходжень на Еверест почалася в 1990 році, коли компанія Adventure Consultants провела на вершину перших чотирьох клієнтів. Сьогодні ціни на участь в експедиції коливаються від $26 тис. до $130 тис. залежно від набору сервісів у турпакеті.

Наприклад, американський туроператор Alpenglow Expeditions організовує сходження з тибетського боку Евересту вартістю $85 тис. У цю суму входить дев'ять балонів кисню, супровід шерпів у співвідношенні троє на кожних двох альпіністів і по одному гіду на трьох. Серед додаткових переваг — невелика команди, що збільшує мобільність в мінливих обставинах.

Більш преміальний пакет — індивідуальне сходження в супроводі шерпа і інструктора вартістю $118 тис. пропонує інша американська компанія — International Mountain Guides. А от непальська Seven Summit Treks організовує люксові сходження з трьома шерпами і інструктором за $130 тис.

Такі компанії конкурують не ціною, а рівнем обслуговування, зазначає Арнетт. У той час, коли середня ціна, за його даними, становить $42,5 тис. з непальського боку і $43,9 тис. — з тибетського.

Є на ринку і бюджетні пропозиції — наприклад, український туроператор Клуб Тропа заявляє базовий пакет вартістю $17 тис., що передбачає максимально автономне сходження для професіоналів: без допомоги шерпів під час підйому продуктів, кисню, спорядження і в готуванні.

Втім, самостійне сходження з боку Непалу заборонено законом. Це вкрай небезпечно.

Городечний згадує, як загинув російський альпініст, який одночасно з їхнім сходженням піднімався на сусідню вершину Лхоцзе без намету, кисню і супроводу. "Він був професійним гідом, але зайва самовпевненість в горах може призвести до смерті", — визнає Городечний.

Самі українські альпіністи заплатили непальскому туроператору по $33 тис., отримавши за це дозвіл на сходження від влади, супровід до базового табору, проживання та харчування в таборах на Евересті, по одному провіднику-шерпу, кисневу маску і шість балонів кисню, перераховує Семеренко. Загалом свої витрати на сходження він оцінює в $40 тис., додаючи до послуг туроператора вартість перельоту до Катманду, страховки і якісну екіпіровку.

У 2018 році ціна сходжень виросла, зазначає Арнетт. Причому більше подорожчання відбулося з непальської боку, хоча підніматися з боку Тибету і раніше було дорожчим. Серед причин зростання вартості експедицій на Еверест американець називає збільшення зарплат шерпів і іноземних гідів, подорожчання кисню, їжі та інших послуг.

"З одного боку, зросли вимоги іноземних клієнтів до комфорту і харчування, з другого — гіди, шерпи-альпіністи та інші співробітники експедицій набралися впевненості і більше не задовольняються низькими зарплатами", — доповнює колегу Нестлер.

За один сезон шерп-провідник може заробити від $2 тис. до $10 тис., що у багато разів перевищує середній заробіток непальців. Наприклад, простий робітник, за даними неурядової організації з боротьби з бідністю Oxfam, отримує близько 500 непальських рупій (менше $5) в день.

"Попит [на обслуговування експедицій] колосальний, і відмовлятися від грошей ніхто не хоче", — каже Семеренко, нарікаючи на дефіцит професійних шерпів-провідників.

Г енетично адаптовані до високогір'я шерпи відіграють важливу роль у будь-який експедиції на Еверест. Вони несуть вантажі альпіністів, забезпечують їм побут і прокладають шлях до вершини, закріплюючи сходи і перила.

В останні два десятки років все більше шерпів фіксують мотузки на всьому маршруті, що полегшує сходження для іноземних альпіністів, підкреслює Мінгма Гяльджа Шерпа, сертифікований гід, який п'ять разів піднімався на Еверест і сьогодні очолює непальскую туристичну компанію Imagine Nepal. "Шерпи підвищують шанси альпіністів на успіх, зменшуючи їхній ризик і задовольняючи інші запити", — констатує він.

Згідно зі статистикою Himalayan Database, за останні 15 років до туристичних сходжень долучилося чимало шерпів: якщо в 1992-му на Еверест піднялося 65 альпіністів і 22 шерпа, то в 2017-му співвідношення склало вже 212 до 199. Таку динаміку Арнетт пов'язує зі зростанням кількості недосвідчених альпіністів і маркетингом люксових турів з боку туркомпаній.

Втім, самі підкорювачі вершини незадоволені: рівень професіоналізму шерпів відчутно впав. Якщо раніше всі вони проходили школу альпінізму і були навченими гідами, то зараз кваліфікованих кадрів не вистачає.

Наприклад, Семеренко супроводжував шерп, який, виявилося, був на вершині лише одного разу, а не п'ять разів, як заявляв. Він не говорив англійською і не виконував положення контракту про заборону відходити від клієнта під час сходження більш як на 5 м. З вершини Евересту він не спустився. "Якби ми з Дімою [Семеренком] не підстраховували один одного, невідомо, як би закінчилося сходження", — зізнається Городечний.

У свою чергу, Мінгма Гяльджа Шерпа акцентує увагу на іншу проблему: непідготовленість іноземних альпіністів. Організаторів експедицій стає все більше, і дехто з них знижують ціни, щоб зацікавити якомога більше клієнтів. Це привертає все більше любителів і недосвідчених альпіністів.

Та в майбутньому кількість охочих підкорити Еверест ростиме, прогнозують експерти. "Еверест стане ще багатолюднішим з боку Непалу і ще дорожчим з боку Тибету, — припускає Арнетт. — І щороку тут будуть втрачати життя від шести до восьми альпіністів".