Гаряча або холодна

2019 коротко: Лондон розмістить в Україні багатоцільовий військовий корабель гідрографічної розвідки ВМС Великої Британії Echo з екіпажем у складі 72 осіб

Війна у стосунках Росії з Україною неминуча

Семен Новопрудський,
російський журналіст

Перш ніж щось прогнозувати, важливо прояснити дві базові позиції, на яких будує політику Володимир Путін. Тоді стане зрозумілішим, чому він розв'язав війну з Україною і чому ніколи не закінчить її з доброї волі, поки залишатиметься у владі в Росії. І чому Україна з Росією продовжать балансувати на тонкій межі між холодною та гарячою війною з постійною загрозою (з боку РФ) перейти цю межу.

Отже, перша базова позиція: Путін ніколи не визнавав і вже не визнає незалежність України. Він не вважає Україну окремою державою і взагалі іншою країною. Друга позиція: Путін принаймні останні п'ять років вважає себе не просто довічним президентом великої країни. Він на повному серйозі, не метафорично, вважає себе великою історичною особистістю. Вершителем доль світу. І головним своїм завданням бачить саме увійти в історію. Найкращим способом зробити це Путін вважає велику війну. Він сприймає себе як політика, рівновеликого Сталіну або Наполеону Бонапарту. І діє з огляду на це сприйняття.

Що випливає з цих двох координат, в яких змушена існувати Україна, що опинилася історичною заручницею політичного марнославства на межі божевілля російського президента, помноженого на політичну неприкаяність і ресентимент самої Росії після розпаду СРСР?

П о-перше, те, що Путін не боїться великої війни, зокрема гарячої. Україна для нього — близька географічно і зрозуміла мета. Якщо не зупиняти Росію санкціями і військовою допомогою Україні, Путін у будь-який момент може почати повномасштабну війну з Україною як частину великої війни із західним світом.

По-друге, відносини Росії з Україною в 2019-му визначатимуться підсумками президентських виборів в Україні меншою мірою, ніж здається. Хоча з умовно реальних кандидатів Юлія Тимошенко може вважатися більш промосковським президентом, ніж Петро Порошенко. Але те, як повелася Росія в Криму і потім на Донбасі після ганебної втечі Януковича, з граничною наочністю показало: за Путіна Росія не стане будувати жодних стосунків з Україною. Ні поганих, ні хороших. Вона готова руйнувати Україну всіма можливими способами.

Немає таких поступок, здатних змусити Кремль піти з Донбасу

По-третє, у жителів так званих народних республік Донбасу повинні зникнути останні ілюзії. Росія не буде в повній мірі утримувати і тим більше розвивати ці території, навіть якщо визнає їх незалежність. На це у Москви немає ані грошей, ані бажання — Путіну вигідніше тримати бандитський анклав і плацдарм для військових провокацій всередині України, ніж брати на себе відповідальність за долю цих територій.

По-четверте, у Росії немає жодної чіткої стратегії щодо українського питання. Жодного образу правильної або хорошої України. Це радше погано, тому що в такій ситуації збільшується ймовірність непередбачуваних спонтанних дій Москви.

Українським політикам критично важливо розуміти, що з Росією за Путіна домовитися неможливо. Немає таких проросійських дій будь-якої української влади, немає таких поступок Москві, які здатні змусити Кремль піти з Донбасу і тим більше віддати Крим.

Р оль мінських угод у 2019 році залишиться важливою. Хоча проведені Росією так звані вибори в "народних республіках" безпосередньо порушують ці угоди, їх головний сенс залишається непорушним. Мінськ-2 юридично залучає Німеччину і Францію хоча б у формальне спостереження за діями РФ в Україні. Водночас головною реальною противагою російській агресії щодо України у 2019-му залишатимуться американські санкції проти російських компаній, бізнесменів і низки чиновників. А от імпічмент президенту Трампу (ймовірність такого сценарію невелика, але зберігається) ризикує стати поганою новиною для України: Путін може скористатися тимчасовим міжвладдям у Штатах.

Проте стратегічно Путін своєю політикою продовжує відігравати важливу роль у становленні повноцінної української державності. Відштовхуючись від такої, імперської Росії, Україна отримує шанс вибудувати власну ідентичність і державність на саме протилежних путінським принципах. Нічого необоротно катастрофічного в українсько-російських відносинах немає. Але змінити їх на краще можливо лише після зміни влади в Росії.