Французький "слуга народу"

У 1981 році популярний комік Колюш став одним із найрейтинговіших кандидатів на посаду президента Франції. Інші топові претенденти бачили в ньому небезпечного конкурента і намагалися домовитися з артистом. Відданість шанувальників Колюша допомогла Міттеранові виграти вибори

Олег Шама

В кінці жовтня 1980-го сатиричний тижневик Charlie-Hebdo вийшов як завжди з провокаційною обкладинкою. Цього разу - Колюш-кандидат.

На ній був зображений знаменитий на ті часи комік, актор і сценарист Колюш, який своєю п'ятою точкою придавив Мішеля Рокара, другу людину в Соцпартії Франції.

Політична тема з'явилася на обкладинці журналу недаремно: країна готувалася до президентських виборів, призначених на весну 1981 року.

Фаворити тих змагань визначилися ще шість років тому, під час попередньої кампанії: в 1974-му за Єлисейський палац боролися Валері Жискар д'Естен, лідер помірно правого Союзу за французьку демократію, і Франсуа Міттеран, головний соціаліст. Тоді переміг перший, ставши президентом Французької Республіки.

В кінці 1980-го обидва знову опинилися на вершині передвиборних рейтингів. Як і шість років тому, більшу частину голосів Міттерану забезпечували комуністи. Їхній лідер Жорж Марше постійно бував на конгресах у Москві, отримував від СРСР звання і премії. І він був третім за рівнем електоральної підтримки.

Але навіть спільний рейтинг Міттерана і Марше ледь дотягував до рівня Жискара. До того ж обом лівакам на п'яти наступав Жак Ширак, тодішній мер Парижа, союзник Жискара, який подався у президенти.

Несподівано до цієї компанії приєднався — як ще один кандидат — комік Колюш. І 11% французів охоче купили квитки на його нове шоу: саме стільки виборців, за даними дослідження Інституту громадської думки (IFOP), готові були довірити Колюшеві президентське крісло.

Передвиборна кампанія артиста проходила бурхливо — з потоками в'їдливих жартів на адресу конкурентів, реальним шантажем і погрозами від них же і навіть з одним вбивством.

Але саме за місяць до першого туру Колюш зняв свою кандидатуру. Подякував усім за підтримку. І закликав прихильників підтримати іншого претендента.

У 1980-му Мішелю Колюччо було 36 років, і він буквально купався у променях слави. Його сценічний персонаж Колюш затьмарював навіть таких іменитих колег по цеху, як кіноактори Луї де Фюнес та П'єр Рішар: на відміну від консервативного за своєю суттю кінематографа, театр і радіо, де блищав Колюш, дозволяли імпровізувати і швидко реагувати на події в країні.

До 1980-го вистави Колюша в Théâtre du Gymnase відвідали вже 600 тис. глядачів. До того ж у театрі було лише 800 місць.

Того ж року французи купили 200 тис. дисків — ще вінілових — із шоу Колюша Моє прощання із мюзик-холом.

Усмішка на його круглому обличчі з такими ж круглими окулярами, комбінезон різнороба в смужку зверху футболки — тоді цей образ впізнавали навіть діти. Колюш був відомішим, ніж чинний президент Жискар.

Бог поділився: дав їжу багатим і апетит бідним
Колюш,
кандидат у президенти Франції, 1981 рік

Жартував Колюш вельми не по-дитячому — все більше про політику, додаючи гостроти сороміцькими каламбурами. Ось деякі з них: "Диктатура закриває рот, а винна завжди демократія", "Мені не подобаються бідні, вони думають тільки про гроші", "Бог поділився: він дав їжу багатим і апетит бідним", "Нема фригідної жінки. Є тільки погані язики", "Лютий — це пора року, коли політик повторює, що зараз найменше гемору [проблем]. Але лише тому, що в цьому місяці тільки 28 днів".

У січні 1980-го на радіо RMC стартувала програма Колюша Привіт. Ми суть від надр землі та повій. У ній головною мішенню коміка став чинний глава Франції.

Жискар ще до президентства, будучи міністром фінансів, завів дружбу з диктатором Центрально-Африканської Республіки (ЦАР) Жаном Бокасса. А зайнявши Єлисейський палац, якось сказав на публіці, що лідер ЦАР йому, як учасник сім'ї.

Париж отримав вигідні контракти з видобутку корисних копалин в імперії Бокасси. Передусім урану для французької ядерної програми.

Але в 1979 році світ дізнався про звірячі розправи Бокасси з опонентами. Поповзли чутки про те, що він практикує ритуальний канібалізм.

Одного разу, поки диктатор гостював у Лівії, французький спецназ висадився у Бангі, столиці ЦАР, і повернув на посаду глави держави колишнього президента — Давида Дако. Цей переворот відбувся із відома президента Жискара, і в очах французів політик дещо виправдався за ганебні зв'язки.

Проте після зміни влади в ЦАР журналісти дізналися про цілий список подарунків, які отримав господар Єлисейського палацу від диктатора-людожера. Серед них були діаманти, які коштували тоді $250 тис. Про них і розповідав у своїй програмі Колюш.

Однак після кількох випусків керівництво RMC подякувало артисту за роботу і закрило проект. "Подай свою кандидатуру в президенти, — ненароком порадив Колюшеві його друг, режисер Ромен Гупіль. — Тоді ти обійдеш будь-яку цензуру".

Артист поставився до цих слів серйозно.

СЕРЙОЗНИЙ ВИКЛИК: Обкладинка сатиричного тижневика Charlie-Hebdo, якому Колюш уперше заявив про свої президентські амбіції

З а піар-кампанію Колюш із перших днів взявся тижневик Charlie-Hebdo, у якого на той момент була непроста історія.

Перший його номер вийшов у 1969-му під назвою L'Hebdo Hara-Kiri (Hebdo — тижневик), і карикатуристи видання одразу завоювали широку публіку. А все тому, що воно продовжило стару традицію публіцистики, що йде ще з часів Вольтера, яка брала під сатиричний мікроскоп все, незважаючи на етичні міркування.

У 1970-му видання виправдало свою самогубну назву. 1 листопада в нічному клубі містечка Сен-Лоран-дю-Пон під час дискотеки сталася пожежа, внаслідок якої загинули 146 відвідувачів. А 17 листопада у своєму маєтку в селі Коломбе помер національний лідер Шарль де Голль. Наступного дня Hara-Kiri вийшов з обкладинкою — на всю шпальту в чорній рамці слова Трагічний бал у Коломбе — одна смерть.

Міністр внутрішніх справ Раймон Марселлен назвав цю обкладинку крайнім блюзнірством і закрив видання. Але головний редактор Франсуа Кавані одразу ж перейменував своє дітище в Charlie-Hebdo, і медіамайданчик для французьких сатириків продовжив існувати в колишньому режимі.

У номері від 28 жовтня 1980-го тижневик вийшов із програмою Колюша. "Єдиний кандидат, у якого немає причин брехати вам", — так позиціонував у ній себе сам артист.

Далі кандидат окреслив свій електорат: "Я закликаю нероб, наркозалежних, алкоголіків, педиків, жінок, ледарів, молодих, старих, художників, каторжників, лесбійок, підмайстрів, негрів, пішоходів, арабів, французів, волохатих, божевільних, трансвеститів, старих комуністів, непитущих, всіх, хто розчарувався у політиках, закликаю голосувати за мене. Ми відтрахаємо їх у дупи разом із Колюшем!"

Ч ерез два дні артист зібрав прес-конференцію в Théâtre du Gymnase. Він був у своєму сценічному образі, тобто в смугастому комбінезоні. Але для солідності надів щось на зразок піджака, а на шию пов'язав хустку titi parisien (дитя Парижа).

Журналістів набилося досить багато. У залі — кілька телекамер: навіть якщо це і була чергова витівка коміка, будь-який матеріал про Колюша для ЗМІ не став би зайвим.

Але репортери почули не коміка, а інтелектуала.

"Я довго голосував за ніщо. Ви робили те ж саме, голосуючи, здавалося б, за розумних і компетентних людей. Тепер я пропоную проголосувати за дурня, який є політичним ніщо, тобто за мене", — закликав Колюш.

Зі сцени комік проголосив і основну тезу своєї програми: "Зараз Франція розділена надвоє, я складу її вчетверо!"

Брюно Фраппат, політичний оглядач Le Monde, тоді пояснював: "До Колюша французи вже збилися в чотири табори: соціалісти, комуністи, голлісти (послідовники ідеї де Голля про незалежну Францію) і жискарісти (прихильники чинного президента)". Улюбленець публіки таким чином мав намір стати об'єднальником, оскільки над його жартами сміються усі.

"Я не став би балотуватися, якби не зміг розсмішити Марше," — аргументував Колюш.

Артист поставив блазнів і професійних політиків на один щабель. Він казав, що промови і дії останніх часто відверто безглузді.

З а місяць після прес-конференції Колюша газета Le Journal du Dimanche провела дослідження електоральних настроїв. Виявилося, що за коміка готові проголосувати 16,1% виборців, схильні проголосувати — 22,6%. До того ж 37,1% респондентів вважають заклик Колюша веселим і доброзичливим, 13,8% — дуже корисним, 10,3% — хоробрим.

Хоробрим — можливо, через те, що 25 листопада, ще до опитування, поліцейські знайшли труп Рене Горлена, режисера Колюша, з двома кулями в потилиці. Правоохоронці вважали, що це був злочин на ґрунті пристрасті. Але людський поговір побачив у справі спробу залякати улюбленця публіки.

У грудні 1980-го вже Інститут громадської думки Франції провів найфаховіше дослідження. Кандидати на фінішній прямій вишикувалися у такому порядку: Жискар д 'Естен — 32%, Міттеран — 18%, Марше — 14,4%, Колюш — 11%, Ширак — 8%.

Комік-кандидат опинився на мінному полі. Йому часто телефонували і надсилали записки з погрозами. В одній із них йшлося: "Не забувай про смерть і будь обачним на своєму байку". (Колюш пересувався містом на мотоциклі.)

Газети детально висвітлювали цей бік кампанії артиста.

Дійшло до того, що до Колюша стали по черзі навідуватися партійні бонзи як правих, так і лівих.

Соціаліст Жан Главані, майбутній перший прем'єр-міністр за Міттерана, кілька годин умовляв коміка знятися із виборів.

Ти був блазнем, але не був маріонеткою
Рено Сешан,
співак-бард із нагоди загибелі Колюша

Жискар послав на подібні переговори свого друга — міністра молоді і спорту Жана-П'єра Суассона.

Колюш відмовив і тому й іншому. Та ще й злив газетярам деталі цієї незграбної дипломатії.

У грудні 1980-го газета L'Express повідомила, що кілька років тому артист заплатив штраф у 3 тис. франків за образу поліцейського. А журналісти з Minute дали замітку про ще одну помилку Колюша: у 19 років його затримували за дрібну крадіжку.

Лише через багато років стало відомо, що тодішній міністр внутрішніх справ Крістіан Бонні наказав спецпідрозділу Генеральної розвідки (RG) зібрати найдокладніше досьє на Колюша. Його деталі й передали пресі.

Але, схоже, компромати лише потішили шанувальників артиста: рейтинг коміка непорушно тримався на позначці 11%.

Спецслужби чомусь пропустили інше — у Колюша не було реальних юридичних підстав брати участь у виборах.

За французьким законодавством до виборів президента допускається будь-який кандидат, який зібрав 500 підписів підтримки обраних чиновників різних рівнів. Це можуть бути парламентарі, мери міст, голови комун. Подати список цих гарантів потрібно не пізніше, ніж за місяць до першого туру голосування.

У лютому Колюш заявив британським журналістам, що він зібрав уже 623 підписи. Але комік блефував: пізніше його друг Гупіль зізнався, що в артиста була лише одна рекомендація.

Тому 16 березня Колюш оголосив про свій вихід із президентських перегонів. "Я хочу, щоб історія моєї кандидатури закінчилася. Я вже опух від неї, - сказав комік пресі. І ненароком додав: — Голосуйте за Міттерана!" Головний соціаліст країни зайняв Єлисейський палац.

Д ва роки потому Колюш отримав Сезара — національну кінопремію — за головну роль у фільмі Бертрана Бліє Дружина мого друга.

Ще за рік письменник і філософ Жорж Атталі, друг Колюша, запросив артиста до себе на незвичайну вечерю.

Атталі в той момент був першим радником президента Міттерана, співпрацював із ним вже десять років, зокрема допоміг йому виграти вибори. Тепер Атталі хотів, щоб Колюш і Міттеран нарешті зустрілися.

Тодішня супутниця артиста Фред Романо згадувала: "Мішель [Колюш] сказав, що я одягнена для цієї вечері занадто сексуально".

"Давай спробуємо хоч якось вмити цього виродка Міттерана. Я знаю, чого він хоче. Він хоче нічого мені не дати", — сказав їй Колюш.

Гості пройшли кілька кордонів охорони, поки дісталися до вітальні Атталі. Міттеран запізнювався. "Напевно, для того, щоб не здалося, ніби це він нас запросив. Удасть, що просто забіг на десерт", — зауважив Колюш.

Міттеран дійсно забіг, але розумної бесіди не вийшло. Артист тоді виношував ідею створити пересувну кухню для безхатьків і в цьому контексті спробував нагадати політику про свої слова "голосуйте за Міттерана". "Мішель хотів допомоги не обов'язково для цього [для кухні]. Просто для будь-якого іншого громадського проекту, — згадувала Романо. — Але Міттеран у розмові уперся, мовляв, нічого він йому не винен і виграв тільки завдяки собі та своїй партії".

Тоді Романо дістала косяк і запалила. Президент дещо розгубився, але потім, усміхаючись, сказав: "О, я знаю, в Алжирі [колонія Франції до 1962 року] мої товариші теж палили, — ми називали це кіф".

Знайомство з Міттераном для Колюша нічим не закінчилося. Комік своїми зусиллями відкрив для безхатьків мережу Ресторан серця. А в липні 1986-го артиста, який їхав на мотоциклі, на смерть збила вантажівка.

До похорону Рено Сешан, молодий культовий бард, склав пісню зі словами: "Ти був блазнем, але не був маріонеткою".

Атталі написав некролог: "Вони ніколи не забудуть тебе, ті, кому показав твій геній, що потрібно бути скандалом, щоб боротися зі скандалами, і що елегантність полягає в здатності проявляти ніжність, а не амбіції".

Зірка Атталі тоді лише сходила: в 2009 році він увійшов до топ-100 світових мислителів за версією американського тижневика Foreign Policy.

А чотири роки до того Атталі написав книгу Це був Франсуа Міттеран, в якій зізнався, що виборна кампанія Колюша була його "військовою хитрістю". Хоча сам артист навряд чи це розумів.