Дотик. Історія Інни та Ігоря
Портрети українських родин, де чоловіки повернулись з війни
Що саме відчуває людина, повертаючись з війни, і з якими викликами сьогодні стикаються родини ветеранів в Україні та світі
За п’ять років понад 361 000 українських військових взяли участь у протистоянні російській агресії на сході країни. Більшість з них повернулись до цивільного життя, хоча є й ті, хто продовжує службу за контрактом.
Ветерани говорять, що людина, яка повернулась з війни, має заново будувати стосунки з коханими, дітьми та власним оточенням. Їх новий досвід потребує осмислення та адаптації до цивільного життя.
В листопаді 2018 року у Києві розпочав роботу проект Veteran Hub, де ветерани, їх близькі та рідні загиблих можуть отримати психологічну і юридичну підтримку фахівців та побратимів з понад 12 громадських організацій.
НВ разом з Veteran Hub та фондами Олени та Віктора Пінчук зібрали історії повернення українських військових та поставили їм та їхнім близьким відверті запитання про те, як вибудовувались стосунки після розлуки, полону, поранень та довгих місяців військової служби, як той період позначився на стосунках з найближчими і як саме тепер живуть ці родини. Сім дуже різних історій повернення зібрані НВ у проект Дотик — портрети родин, які допоможуть зрозуміти, що саме відчуває людина, повертаючись додому і з якими викликами сьогодні стикаються родини ветеранів в Україні та світі.
Читайте також:
Інна, 52 роки; Ігор, 52 роки
Разом більше 30 років
Знайомство: «Пам'ятаю її блузку з бантом в стилі Коко Шанель»
Ігор згадує, що познайомилися під час виїзду студентів на колгоспні роботи. Це був біологічний факультет, де були переважно дівчата. Інна згадує, що Ігор приїхав в табір у джинсовому костюмі та з гітарою, саме це й засмутило Інну: «занадто яскравий». То була перша зустріч, після чого Ігор став заходити до дівчат у гуртожиток. Так і зустрічалися майже рік, а потім — все життя разом. Навіть робота спільна.
Війна: «За шкалою від 1 до 100 реальна війна відрізняється від війни, що ми бачимо у фільмах… на всі 100»
Ігор поставив Інну перед фактом, що йде на війну, сказав «не можу по іншому». Обіцяв невдовзі повернутися, але повернувшись, знов поїхав. Інна згадує, що не дуже розуміла, що саме відбувається, а Ігор каже, що людині, яка живе мирним життям, дуже складно пояснити, що саме відбувалося там. І згодом додає: «Для мене було дуже важко чути, що вона не розуміє, чому я там, бо я вважав, що вчинив правильно, як справжній чоловік».
Розмову з доньками щодо татового рішення переклали на Інну.
Його війна тривала майже півтора року у складі групи добровольців.
«Дуже складний період був з кінця 14 до початку 15-го, — згадує Ігор, — Багато поранених, багато вбитих. Єдине, за що я себе картаю — можна було б знайти інші слова»
Повертаючись у ті часи зараз, Інна каже, що для неї було незрозуміло, чому він не залучає її до своїх проблем.
Мовчать разом, тримаються за руки. Ігор говорить, що просив пробачення. На запитання, чи пробачила його, Інна поки що мовчить…
Повернення: «Я перестав мислити, як колись»
Ігор каже, що після повернення було таке відчуття, що він вперше зустрів Інну, ніби не знали одне одного. Згадує, що було дуже складно вибудовувати стосунки після, бо людина, яка повернулася з війни, та людина, що чекала, ззовні мають вигляд, як раніше, але насправді всередині все дуже змінилося. Саме через це багато друзів пішло саме в той період, бо закінчилися теми для спілкування, з’явилися нові люди.
В Ігоря було загострене сприйняття реальності, навіть приступи агресії. Інна стала більш тривожною, чутливою до деяких слів та дій Ігоря.
«Мій найбільший страх того періоду, — згадує Інна, — що Ігор загине. Страх за нього».
Майбутнє: «Хочу об'єднати знов родину»
Ігор та Інна розказують, що разом будують плани на майбутне. На запитання, чи планують розказати онукам всю правду про війну, відповідають, що для них найголовніше, щоб вони сприймали цю ситуацію правильно. Щоб знали, що ми вчинили правильно: «А потім можна вже і правду розказати».
Ігор говорить, що його плани на майбутнє сформував саме цей період: «Війна — це взагалі паскудна річ. Але я вважаю її плюсом. Якщо б треба було пройти цей шлях знов, я б вчинив так само».
Інна додає: «Війна для меня була плюсом. Єдине, що досі не можу вибачити, що мене з собою не взяв…»
Фото: Микита Завілінський
