Вдома у Андрія Іванчука - фото Вдома у Андрія Іванчука - фото
Спецпроект

Вдома у Андрія Іванчука

10 березня 2017, 00:00

Новое Время показує, де і як живуть найвпливовіші люди держави

Один з лідерів Народного Фронту і друг екс-прем’єра Яценюка Андрій Іванчук вперше показує житло і розповідає про особисте

Юлія Артамощенко

Нардеп Андрій Іванчук – впливова людина у вітчизняній політиці. Він – один з керівників другої за розміром парламентської фракції – Народного Фронту і близький друг екс-прем’єра Арсенія Яценюка. Він знає, які рішення справді приймаються, а які – лише розмови та конспірологія.

Після оприлюднення е-декларацій Іванчук виявився одним із лідерів зі зберігання коштів у готівці – він задекларував 750 тис. швейцарських франків, 600 тис. євро, 500 тис. доларів та 3,7 млн грн. Про їх джерела він вже розповідав в інтерв’ю НВ. Як втім, і про житло – заміський будинок площею 503,6 кв. м у селі Іванковичі біля Києва. У декларації нардепа власницею житла була зазначена його дружина Ірина Іванчук. Восени, коли НВ лише задумувало проект VIP-житло, Іванчук пообіцяв показати, де живе. І зробив це у лютому в рамках проекту VIP-помешкання перших осіб, хоча він з тих – хто не любить піддавати публічності приватне життя.

Втім привів журналістів він не у заміський будинок, а в квартиру у самісінькому центрі Києва – у Рильському провулку, біля Софії Київської, Міністерства юстиції і будівлі, в якій розміщується Комітет ВР з питань економічної політики, який очолює Іванчук.

Його квартира – простора, 174,3 кв. м, та світла – розташована на сьомому поверсі. Іванчук стверджує, що живе у цій квартирі вже кілька місяців – орендує за рекомендацією. Орендна плата становить 26 тис. грн на місяць.

– Cтаном на 1 січня 2016 року я був зареєстрований у будинку в селі Іванковичі, ми жили там із родиною. Будинок завжди був власністю дружини, я в ньому був зареєстрований. Тому у декларації вказано, що я ним користувався. У наступній декларації будуть відображені вже зміни у адресі проживання, - каже Іванчук.

Будинок, вказаний у декларації, після розлучення подружжя залишився у власності дружини, стверджує нардеп. Вона виставила його на продаж, оскільки проживає тепер закордоном.

Закордоном – це в Монако. Туди Ірина Іванчук з дочкою переїхала близько двох років тому, і оскільки це відбулося на тлі проблем у іншого впливового «фронтовика» Миколи Мартиненка (Антикорупційне бюро розпочало щодо нього розслідування) подейкували, що Іванчук передбачливо вивіз родину з України.

Розповідає про сімейний будинок Іванчук неохоче, відказуючи лише, що той був затишним та функціональним. Додає, що давно там не був, і взагалі не розуміє – через що такий надмірний інтерес до будинку, в якому проживала родина.

Доки ми знаходимось у політика вдома, він повсякчас тримає в руках телефони. Їх три, і вони не замовкають ні на секунду. Розриваються.

– Зараз, одну хвилину. Можете за той час дивитися все що хочете, а я вам потім все розкажу, - запрошує Іванчук розпочати оглядини.

Розглядаємось. Оскільки про людину багато говорить її книжкова шафа, починаємо з неї.

Книжки – різні. На нижній полиці – твори Бориса Акуніна. За Акуніним і застає нас господар помешкання, який вже завершив розмову. Питаю його, чи любить детективи.

– Так, люблю. В мене бувають періоди в житті, коли люблю бути один і читати. Читаю запоєм. У сімейному, близькому оточенні жартують, що той, хто дасть мені книжку, то його треба вбити, тому що поки не дочитаю – мене нема. Дійсно, поки не дочитаю, мене ніхто не бачить, не чує. Кажіть, що показувати?

– Гроші, - відповідаю я, жартуючи, що хочеться потримати в руках великі гроші, хай і чужі – і додаю, що не уявляю, скільки місця можуть займати 750 тис. швейцарських франків, 600 тис. євро, 500 тис. доларів і 3,7 млн грн готівкою.

Втім, я запізнилась.

– Я поміняв усе на гривню і поклав на особистий рахунок, - каже нардеп. - Усі мої заощадження зберігаються в Укргазбанку, який є державним.

Загалом, цей проект – Вдома у перших осіб – ми задумали після гучного скандалу, який супроводжував оприлюднення політиками і чиновниками майнових декларацій. Ми вирішили на власні очі побачити і показати вам, де і як живуть люди, які приймають рішення в державі. Андрій Іванчук став четвертим політиком, який погодився на це.

Отож я продовжую розпитувати його про майно з декларації, яку вивчала, збираючись до нього.

Не вдома, як виявилось, зберігає Іванчук і три дорогих годинника з е-декларації – Breguet, Vacheron Constantin та Rolex. Два з них він купив сам, а один – подарований. Всі три разом з документами зберігаються у банківській скриньці.

– Якщо треба, можу їх привезти, показати, - пропонує він. - Десь пилюкою припали вже, з 2012 року практично ними не користуюся.

Коли Іванчук став депутатом, хтось з колег звернув увагу на його дорогий годинник і сказав, мовляв, публічному політику весь час доводиться бути під об'єктивом, і носити такий дорогий аксесуар на руці не годиться. Тому зараз на зап’ястку Іванчука можна побачити тільки спортивні годинники – «недорогі, але практичні», каже він.

Наступним пунктом у декларації Іванчука стоять цілих три рушниці – Blaser R93, Blaser D99BB Super та B&T SPR300 .300 Whisper. Виявляється, це зовсім не весь арсенал нардепа: це лише та зброя, вартість якої передбачає декларування – дорожча за 3 тис. доларів. Одну з трьох рушниць він вже продав, тож у наступній декларації будуть зміни.

– Я дуже люблю зброю. Я все життя полюю. Перший раз у шостому класі пішов на полювання і здобув свій перший трофей – вполював зайця з батькової рушниці, - розповідає Іванчук, який родом з Коломиї.

Вітчим нардепа працював вчителем – воєнруком, тому зі зброєю Іванчук був знайомий з дитинства і гарно в ній розбирався. Тепер в нього – цілий арсенал, проте показати його на камеру він не хоче.

– Коли подорослішав, маючи будь-який шанс щось собі придбати, робив це. В мене кожна зброя різна для різних ситуацій, індивідуальна. Це ціла філософія. Щодо зберігання – є правила, вимоги закону, яких я дотримуюся. Показувати навіть не просіть. Категорично – ні.

Я питаю, чи носить Іванчук зброю при собі та, зокрема, чи має ту саму нагородну, через яку нещодавно спалахнув скандал: з’ясувалося, що за два роки міністр внутрішніх справ Арсен Аваков роздав 1.322 одиниць зброї, з яких 122 – нардепам.

– Так, ношу. У мене є нагородний пістолет, - відповідає Іванчук. - Були певні обставини, події в 2014 році, потім керівництво Булату, спецпідрозділу УДО нагородило мене за мій вклад, за мою допомогу їм. Тоді прийшли хлопці всім колективом і у мій день народження передали мені пістолет. Я був дуже гордий. Цей пістолет коштує небагато, але він мені дорогий. Нагадує, що то таке, коли на тебе дивляться в приціл через пристрій нічного бачення. Більше ніяких подробиць. Питайте далі.

Я питаю про його ставлення до холодної зброї, і він відказує, що любить нові предмети, без історії. Має кілька улюблених ножів, але загалом – то «не його стихія».

– Ось взяти шаблю чи ніж, клинок – бачу в них божевільну енергетику. Ці шматки металу обірвали багато життів. Це комусь горе приносить. Те, що людини не стало, це горе для живих, тих, хто втратив тата, брата.

Він починає розповідати мені, як колись у парламенті відзначали День Криму, і на трибуну зійшла дівчинка років восьми прочитати вірш.

– Та так потужно, - розповідає нардеп. - Мега-крута дівчинка. Коли став виступати Чубаров, дивлюся – в неї губи трусяться, міміка міняється. Напружилась вона, сльоза починає текти. Плаче дитина! Я взяв серветку, підійшов до неї, погладив, кажу: «Перестань, що ти там собі надумала?». Виявляється, що її батько на фронті. Почала дитина реально плакати, такий стрес у неї. Вразила мене ця дівчинка. Досі про неї думаю. У мене теж дочка.

Є у електронній декларації Іванчука і твори мистецтва – це три ікони, і дві з них – у цій квартирі.

– В мене нема колекцій ікон, - каже нардеп. - Ці образи, що є – не знаю скільки вони коштують. На мій погляд, це може бути більше, аніж ті 3 тисячі доларів. Щоб не порушувати закон, я їх задекларував.

Іванчук демонструє ікони.

– Це Микола Чудотворець. Подарували малій. Ось, дивіться, написано: «алмаз білий, алмаз чорний, алмаз зелений, алмаз темно-зелений, алмаз жовтий, сусальне золото». Тому задекларував.

Ще одна ікона – у спальні. Вона стара, і господар каже: дуже дорога йому.

На столику – м’яка іграшка доньки.

У квартирі багато її світлин. Її ім’я – Віталіна. Вона дуже схожа на батька і вочевидь «татова гордість». Іванчук повсякчас примовляє: «мала презентувала проект», «її обрали в раду школи», «молодець, така спортивна, легкою атлетикою займається, плаває гарно, і розумна дуже, любить хімію, шахи».

– Я тільки з нею граю у шахи, коли приїжджає. Мала грає в мене непогано. Ще коли в будинку жили, ми з Віталіною зробили шахи з хліба. Не можу знайти їх. Не знаю куди ділися.

Зараз дочка живе з тепер уже офіційно екс-дружиною Іванчука у Монако.

– Ми стараємося якомога частіше зустрічатися. Не пропускаю ні одну можливість, яка мені випадає, щоб зустрітися.

У квартирі є камін, та Іванчук його не розпалює.

Є тут і гардеробні кімнати. Іванчук одягається гарно і недешево. Втім, коли я питаю про це, відповідає, що обирає одяг та взуття за зручністю, а не брендом чи іменем дизайнера.

– Взагалі ніколи такого в житті не було в мене, щоб я думав про якийсь дизайн. Плюс я з другого курсу медучилища в одному розмірі. Ні нога в мене не стає довшою, ні плечі ширшими – нічого. І я в своєму розмірі, тому в мене так дуже багато одягу, який я навіть не пам'ятаю, коли купив. Хіба я схожий на закомплексовану людину, яка може думати, що дорогі туфлі можуть вплинути на ставлення до мене? - питає він і сміється.

Нардеп розповідає, що костюми і краватки не любить ще зі студентських років і називає це вбрання «зручною уніформою» для бізнесменів і політиків. Та улюблені речі в нього є, і це – сорочки. Одну з них вишила бабуся.

– У Чернівцях є фабрика Трембіта. Хто мав її костюми – вони були дуже круті. В нас там «блат» – знайомі, які допомагали купити ті модні штуки, які називалися костюмом, краваткою, - ділиться Іванчук спогадами.

Зачіпляючись за згадку про Чернівці, я питаю його про знайомство з Арсенієм Яценюком, з яким вони вчилися в Чернівецькому університеті, потім створювали разом перший бізнес – юридичну фірму, і загалом знайомі понад 30 років.

Коли Яценюк почав злітати по політичних сходах і займати високі пости – міністра економіки, а пізніше спікера, у держсекторі почав робити кар'єру і Іванчук. А в 2009-му він зайнявся створенням партії Яценюка Фронт змін. Коли в 2014-му Яценюк очолив уряд, перед Іванчуком відкрилися нові кар’єрні перспективи, але з легкої руки деяких політиків його регулярно почали звинувачувати в причетності до корупційних схем на держпідприємствах. Тоді, у 2015-му, НВ навіть винесло соратника Яценюка на обкладинку, як одного з трьох сірих кардиналів нинішньої влади – в компанії з колишнім однопартійцем Миколою Мартиненком і представником Блоку Петра Порошенка Ігорем Кононенком. Також Іванчуку приписували контроль над одним з найбільших державних підприємств, Укрспиртом.

Отже, питаю, як познайомились Арсеній і Андрій.

– Я почав жити в Чернівцях, коли вчився на юридичному факультеті. Я вже тоді закінчив третій курс медучилища. Це десь мені було 18 років. А з Яценюком я познайомився, коли мені було років одинадцять. Наші батьки товаришували. Мама його з Княждвора родом, це село на кордоні з Коломиєю. Там його дідусь жив з бабусею.

Я питаю, про що говорять друзі Андрій та Арсеній – не весь же час про державні справи, бюджет і політичні розклади.

– Про що говоримо? Про те, що й усі прості люди – де був, що робив, які плани. Спілкуємося регулярно. Коли був прем'єр-міністром, я його рідко бачив, а зараз фактично щодня спілкуємося. І по телефону, і так.

Ми завершуємо «екскурсію» житлом нардепа на балконі. Вид звідти – неймовірний, прямо на Софію Київську.

– Гарно, скажіть? - каже Іванчук. - Люблю дивитися.

На останок, прощаючись, я згадую Іванчуку, як він жартував, що готовий піти на будь-яку роботу, аби лише не в Верховній Раді, і питаю, чи справді дозрів покинути політику.

– Жартувати – це ж не значить взяти все покинути, - відповідає він. - Іноді думаєш, що добре було б усе покинути. Ні, я не збираюся йти з політики. Погодьтеся, не дуже люблять депутатів Верховної Ради. Ні сьогоднішнього скликання, ні минулого, і не будуть любити наступне. І коли ти розумієш, що та робота, яку ти робиш, навіть якщо стараєшся і щось виходить, але в загальному відношенні до влади ставлення до тебе все одно негативне – це трохи напружує.

5 запитань Андрію Іванчуку

Ваш прожитковий мінімум на місяць?
Дуже диверсифікується. Кожен місяць є постійні витрати, є незаплановані якісь, важко сказати. Я можу сказати тільки той мінімум, який квартира, оренда, бензин, проживання, харчування, це без якихось покупок, поїздок чи ще чогось. Це десь в районі 50 тис грн.

На чому ви пересуваєтесь містом?
Як голова комітету, маю службовий автомобіль. Але ним користується апарат Комітету з питань економічної політики. Я – ні. Пересуваюся на своєму автомобілі Toyota Sequoia 2013 року випуску.

Ваше улюблене заняття?
Як хобі? Мало вільного часу. Я люблю полювання, риболовлю. Люблю на природі проводити час. Просто так можу декілька годин гуляти у лісі.

Остання книга, яка вас вразила?
Кінець влади Мойзеса Наїма – цікава книжка. Там йдеться про те, як розвивається прірва між людьми, які йдуть до влади, обіцяють щось, і – між тими можливостями, які вони отримують, коли стають прем'єрами, президентами. Світ дуже змінився. Це відчувається не тільки в Україні. Це і в Америці, і у всіх розвинутих країнах. Зараз диктатурі, лідерам авторитарним більше дається можливостей реалізовувати свої якісь ідеї.

Що ви вважаєте головною перевагою України і що – її головною бідою?
Багато є переваг в України. Це наша Батьківщина – вона найкраща. Ось її основна перевага. Україна дає нам усі шанси: в нас є земля, корисні копалини, річки, моря, чотири чудові пори року. Україна нас народила, а ми так бездарно перевагами розпоряджаємося. Не бережемо країну.

А біда?.. Це те, що вона нас народила таких: або не хочемо працювати, або не хочемо думати, або не хочемо ще щось робити, або шукаємо собі Месію з іншої країни.