Чорно-біле кіно

Оскар за найкращий фільм дістався Зеленій книзі, стрічці про дружбу великого чорношкірого музиканта і брутального білого викилайла. Серед козирів стрічки — здатність зацікавити найширшу аудиторію та антирасистський настрій, знову актуальний в Америці Дональда Трампа

Валерій Мирний

У своїй промові під час отримання премії Оскар за найкращий фільм режисер Пітер Фарреллі подякував, здається, всім, зокрема Стівену Спілбергу, Керрі Фішер і Вігго Мортенсену. Без останнього, за словами постановника, нічого б не вийшло. Але двоє людей, без яких дійсно нічого б не вийшло, названо не було: це викидайло з італійськими коренями Тоні Валлелонга та чорношкірий піаніст і гей Дон Ширлі. Саме їхня історія лягла в основу фільму Зелена книга, який цього разу зібрав одразу кілька золотих статуеток від Американської кіноакадемії.

Картину вперше було показано на кінофестивалі в Торонто у вересні минулого року. Там вона завоювала свою першу і, напевно, найбільш показову нагороду — Народний вибір. Адже Фарреллі має реноме творця дуже глядацького кіно, тобто зрозумілого і цікавого найширшій аудиторії.

Услід за нагородою канадського кінофестивалю Зелена книга отримала одразу кілька Золотих глобусів, зокрема за найкращу комедію або мюзикл, найкращий сценарій і найкращого актора другого плану для Магершали Алі, який зіграв Дона Ширлі.

Фактично такий же набір нагород фільму Фарреллі передбачувано дістався від оскарівських академіків — не дарма Золотий глобус вважається свого роду репетицією Оскара. Зелену книгу було названо найкращим фільмом, також вона отримала золоту статуетку за найкращий оригінальний сценарій, а Магершалі Алі вручили премію за найкращу чоловічу роль другого плану.

До слова, для Алі, якого слава наздогнала вже після сорока, це другий Оскар у даній категорії. Перший він отримав у 2016 році за роботу над фільмом Місячне сяйво.

З моменту своєї прем'єри на кінофестивалі в Торонто і до церемонії вручення премії Оскар фільм Зелена книга загалом удостоївся 38 нагород і 99 номінацій. Його збори зростали в класичній для такої ситуації манері — поступово. Почалося все з більш ніж скромних цифр у $300 тис. за перший прокатний вікенд. Але поступово інформація про Зелену книгу поширювалася, і під час сезону нагород збори пішли в гору.

В підсумку стрічка за бюджету $23 млн зібрала в усьому світі $144 млн. А після Оскара за найкращий фільм точно добере ще, переконані аналітики.

Критики відзначають, що успіх Зеленої книги криється у своєчасності її появи. Зараз, коли багато американців незадоволені політикою адміністрації президента Дональда Трампа і звинувачують його в розпалюванні расової нетерпимості, картина Фарреллі, де йдеться про расизм Америки 1960-х, виявилася дуже актуальною.

Свою назву Зелена книга отримала в спадок: у середині минулого століття у США щорічно видавався путівник під назвою Зелена книга негритянського автомобіліста, свого роду артефакт расистського минулого Америки. У ньому були вказані готелі і ресторани, крамнички та магазини, куди чорним можна було відносно безпечно заходити, а також відповідні дороги та цілі міста.

Власне, весь фільм Зелена книга — це поїздка. На початку осені 1962 року грубуватому, але хитрому викидайлу Тоні Ліпу Валлелонзі надходить вигідна пропозиція: попрацювати водієм у концертному турі групи Тріо Дона Ширлі. Валлелонзі належить возити чорношкірого Ширлі, але для нього, який страждає швидше на поверхневу форму расизму, це не проблема. Головне — гроші. Для Ширлі ж головна умова для здобувача посади водія — вміння вирішувати питання, а тут Валлелонзі немає рівних у всьому Брукліні.

У перший же день спільної поїздки обидва розуміють, наскільки вони різні, і що це може зіпсувати їм наступні кілька місяців спільного турне. Але поступово компаньйони переймаються інтересом один до одного, потім розумінням і далі повагою. А після того, як Ширлі навчає свого водія писати проникливі та поетичні листи дружині, можна з упевненістю говорити про міцну дружбу.

Для ролі любителя перекусити Тоні Валлелонги американський актор із данськими корінням Вігго Мортенсен набрав близько 20 кг ваги. Взагалі в Зеленій книзі багато уваги приділено їжі, що, з одного боку, робить фільм привабливішим для глядача, з іншого — вимагає від акторів відповідати їхньому щоденному раціону.

Старання Мортенсена увінчалися номінацією за найкращу чоловічу роль, а на оскарівську церемонію він прийшов у своїй колишній вазі: все, що актор набрав, він успішно скинув.

Прокат картини супроводжувався кількома мікроскандалами. Спочатку про сюжет фільму негативно висловилися родичі одного з двох головних героїв стрічки — того самого музиканта Дона Ширлі, талановитого і дуже популярного свого часу піаніста, завсідника Карнегі-холу і друга президента Джона Кеннеді. Їм не сподобалася занадто вільна інтерпретація фактів із життя піаніста режисером і сценаристами стрічки.

Зокрема, у родичів були питання до створеного в фільмі образу Ширлі як самотньої, відірваної від сім'ї та суспільства людини. До того ж його брат Моріс заявив, що Ширлі і Валлелонга ніколи не були такими вже й великими друзями.

Все це могло зіграти злий жарт із творцями картини напередодні Оскара, зіпсувавши їхню репутацію і вплинути на голосування. Але не зіграло. Можливо, тому, що у Ніка Валлелонги, продюсера фільму і сина того самого Тоні Валлелонги, був шанс дати пояснення щодо сценарної творчості.

За його словами, Дон Ширлі свого часу, коли тільки з'явилася ідея створення фільму, попросив показати лише певну частину своєї історії. Якщо бути точнішим, то тільки спільну поїздку з Тоні, про яку в родичів музиканта докладної інформації не було.

Ба більше, Ширлі, знову ж таки за словами Ніка Валлелонги, схвалив усе, що останній заклав у сценарій, і погодився із тим, що залишилося за дужками.

В оскарівських перегонах Зелена книга обійшла серйозних конкурентів, Рому Альфонсо Куарона і Чорну пантеру Раяна Куглера.

Хоча стрічці мексиканця Куарона дісталося одразу три серйозних Оскари — за найкращу режисуру, найкращу операторську роботу і найкращий фільм іноземною мовою. Проте автобіографічний і тонкий Рома — фільм, створений рідною для режисера іспанською мовою. А в історії Оскара жодна картина іноземною мовою не отримувала премії за найкращий фільм.

Що ж стосується Чорної пантери, яка має вже практично культовий статус у США, це все-таки кінокомікс, тобто не дуже високий жанр. І, на думку кінокритиків, віддати головний приз стрічці про боротьбу двох чоловіків у костюмах котів академіки поки що не готові.

Водночас Зелена книга — це, на загальну думку, по-хорошому старомодне кіно, до того ж зачіпає важливі для сучасності теми. Сценарій стрічки є впевнено написаною історією, головне слово в оцінці якої — універсальність. Історія, розказана у фільмі, класична за своєю суттю і здатна переступити через кордон поколінь, тобто бути цікавою фактично будь-якій аудиторії.

"Вся ця історія про любов, про любов один до одного, — так просто охарактеризував фільм його режисер Фарреллі. — Незважаючи на всі наші відмінності та пошуки правди про те, хто ми є, ми всі насамперед люди".