Битва за врожай

Українські аграрії вигризають пристойні частки на продовольчому ринку Азії та Євросоюзу, але втрачають позиції в Африці і на Близькому Сході. Головний конкурент у цій частині світу — Росія

Олександр Пасховер

В Україні проживає не 42 млн, як бачиться Національному інституту демографії та соціальних досліджень, а 33 млн осіб. Цю неблагу звістку 22 серпня повідомив Микола Горбачов, президент Української зернової асоціації, виступаючи в Миколаєві на Аграрно-логістичному форумі, підкріпивши свої відчуття статистикою скорочення внутрішнього споживання. У залі ніхто не здригнувся, не розплакався. Досвідчені сільгоспвиробники, зернотрейдери і без цих знятих зі стелі цифр помітили український тренд — їсти стали менше, вивозити стали веселіше. "Я певен, що внутрішнє споживання і далі скорочуватиметься, — нагнітав Горбачов. — І це зменшення автоматично перейде на експорт".

На щастя, звуження внутрішнього ринку — явище тимчасове, а от розвиток зовнішніх ринків — вічне. Населення планети зростає, додаючи кожні 10-15 років приблизно 1 млрд нових ротів. Тобто протягом життя одного тінейджера з'являється ще одна Індія, ну або ще два Євросоюзи. Країни від першого до третього світу не впораються із викликами демографічного вибуху і рік від року нарощуватимуть закупівлі врожаю.

Україна як основний гравець топ-5 світових експортерів зерна поспішає до розподілу нових хлібних місць у Південній Азії, Північній Африці, Західній Європі та на Середньому Сході. Найпотужнішим конкурентом для українських аграріїв залишаються аграрії з Росії — №2 у п'ятірці світових експортерів зерна, які змагається на рівних із країнами Північної та Латинської Америки, ЄС.

Тим паче цим країнам у нинішньому сезоні доводиться несолодко. Повсюдна посуха завдала великої шкоди виробникам від Австралії до Бразилії. В одній лише Німеччині втрати врожаю перевищують 20%. "Німецькі аграрії попросили €1 млрд компенсацій, — розповідає Андрій Купченко, аналітик АПК-Інформ.— Ця компенсація вплине на ціноутворення, що безпосередньо позначиться на українському ринку".

Я к зауважив Горбачов, в Україні залишилося не більше 33 млн їдців. Решта 9-10 млн у найкращому разі виїхали — хто на заробітки, хто назовсім. "Нацбанк заявляє, що найбільший інвестор в економіку України це наші заробітчани — $7-9 млрд на рік. Яка ж це кількість людей?"— дивується Горбачов. Точну відповідь на це питання ніхто не знає.

Друга причина звуження внутрішнього ринку сільгосппродукції — стагнація у тваринництві. Худоба, звичайно, нікуди не емігрувала і на заробітки не виїхала, але поголів'я стрімко скорочується: у 1991 році — 24,6 млн голів великої рогатої худоби; в 2001-му — майже 9,9 млн, в серпні 2014-го — 4,9 млн, у серпні цьогоріч — на 1 млн менше.

Ми втрачаємо їх природним і неприродним шляхами. Це натомість завдає шкоди виробникам кормових культур — кукурудзи, шроту, висівок. Тоді, як обсяги їхньго виробництва зростають, та й світовий попит на них теж, що зміцнює позиції українців у транснаціональній торгівлі. От висновок зі звіту Сільськогосподарський прогноз на 2018-2027 роки, підготовленого FAO спільно з Організацією економічного співробітництва: "До помітних змін можна віднести зростання присутності Російської Федерації й України на світових ринках зернових, до того ж очікується збереження цієї тенденції".

Згадане зростання підняло Україну на 3-е місце серед найбільших зерноекспортерів світу. Крім того, найближчі конкуренти — це країни-гіганти: Росія більша за Україну в 28 разів, США — у 15, Бразилія — ​​в 13, Аргентина — в 5. Україна на тлі цих велетнів виглядає як відважний герой дуже маленького зросту. Найбільший, він же найнеспокійніший, конкурент розташувався під боком.

За останні п'ять років Росія практично подвоїла виробництво зернових культур і вийшла на рекордний урожай в 135,4 млн т. Тобто з 2013 року росіяни зросли в обсягах на 65 млн т, що можна порівняти з усім українським виробництвом, яке теж зростає, але скромнішими темпами. Минулий маркетинговий рік приніс Росії $23 млрд від експорту врожаю. Україні — $18 млрд. До 2024-го російський АПК планує вийти на цифру $45 млрд. Але ринок споживання так швидко не зростає. Відсутній шматок в експортному пирозі доведеться у когось відкусити. У кого і де — питання практично риторичне.

"Головні ринки українського агроекспорту на 80% збігаються із російським", — каже Андрій Купченко, експерт Агро-Інформ. І наводить як приклад Єгипет, який росіяни завалили пшеницею і кукурудзою.

Головні ринки українського агроекспорту на 80% збігаються з російським
Андрій Купченко,
експерт Агро-Інформ

Єгипет — це стратегічно важливий об'єкт і для України. Другий за значимістю для виробників української пшениці (перший — Індонезія). У сезоні, що минає Україна забезпечила 18%, а Росія — 54% єгипетського імпорту пшениці, і разом це три четвертих усього завезеного в країну фараонів. Але якщо порівнювати сезон із сезоном, то в Єгипті українці знизили свої продажі пшениці більш ніж на 0,5 млн т.

Трейдери ще поборються за велику частку на цьому ринку, але загалом зробити це буде дуже важко. Позиції Росії тут навряд чи щось може похитнути.

Дмитро Приходько, економіст інвестиційного центру Food and Agriculture Organization, (FAO), рекомендує звернути увагу на Азію, насамперед на вже згадану Індонезію. Ця країна за останні п'ять років подвоїла обсяги закупівель зерна, діставшись до обсягу, який можна порівняти з єгипетським.

У сезоні-2017/2018 Індонезія закупила 2,3 млн т української пшениці, що майже на 700 тис. т більше, ніж роком раніше. Цей ривок компенсував українські втрати в Єгипті. Значимість азіатського ринку стає все більш очевидною для всіх. Частка українського агроекспорту в першому півріччі 2018-го в Азії вийшла за 43%. Найбільшим покупцем тут традиційно залишається Індія, наш найбільший у грошовому вимірі споживач олійних культур. У першому півріччі ця країна закупила в Україні продовольства на суму трохи більше $1 млрд. На третьому місці йде Китай ($525 млн), а між ними Єгипет ($576 млн), де українцям стає душно, але все ще грошовито.

Купченко звертає увагу виробників кукурудзи на зростаючі китайські апетити. У маркетинговому році, що минає Піднебесна закупила 2,7 млн ​​т української кукурудзи, що на 80% більше, ніж за рік до цього. У підсумку в кожних 100 т китайського імпорту цього зерна — 68 т Мade in Ukraine.

КНР також перспективний ринок для збуту українського ячменю. Посушлива погода в Австралії, головний постачальник зерна в регіоні, дає українцям шанс відвоювати ще одну частину як китайського ринку, так і прилеглих до КНР сусідів.

Всього в Азії проживає чи не половина населення планети. Три азійські країни (Китай, Японія, Індія) входять до десятки найбільших економік планети. А ще одна країна, Південна Корея, відкриває другу десятку найгрошовитіших економік. У цій частині глобуса виробляється третина світового ВВП.

Основні експортери продовольства тут: Австралія, Україна, США, Канада. Росія відносно слабко представлена ​​в цій частині світу, але, як показує практика останніх років, між "нас там немає" і "дивіться, хто прийшов" минає не так вже й багато часу.

Р инок ЄС — №2 для українських агроекспортерів. Його частка в сільськогосподарському бізнесі України в першому півріччі 2018 року сягнула 30,4%. Незвичайний приклад — Іспанія. За один сезон ця піренейська республіка практично потроїла поставки української пшениці. Уже в першому півріччі 2018-го іспанці отоварилися українськими продуктами на суму $470 млн. Пристойну виручку в той же період вітчизняні експортери витягли з Нідерландів — $525 млн. Точнісінько як китайський результат. Туреччина закупилась на $458 млн, Італія — ​​$449 млн. Заступник директора Національного наукового центру Інститут аграрної економіки Микола Пугачов підрахував, що сім вищезгаданих країн (чотири з ЄС плюс Індія, Єгипет, Китай) уже в першому півріччі 2018-го забезпечили майже половину зернового агроекспорту України. Приблизно до кінця сезону статистика істотно підкорегується.

У нинішнім сезоні Північна Європа і частково Центральна з Південною втратили колосальні обсяги врожаю через безпрецедентну посуху. Літо в нинішньому році мало надзвичайно різкі температурні перепади. Спека в липні стояла нестерпна. Як зіронізував один з аналітиків: "Соняшник із полів Німеччини йде одразу смажений". Купченко розводить руками: "Як би смішно це не звучало, але це сумно". Сумно насамперед для фермерів Німеччини, що зібрали всього 35,6 млн т зернових культур, найгірший результат останніх 25 років. "У найближчі дні мала розпочатися сівба ріпаку під урожай 2019 року, — резюмує Йоахим Руквід, президент Союзу фермерів Німеччини.— Однак сіяти в курний ґрунт безглуздо". У підсумку Німеччина перетворюється на нетто-імпортера пшениці.

Регіоном №3 для України залишається Африка. Частка українських агроімпортерів — 14,6%, що вдвічі нижче, ніж в ЄС, і втричі скромніше, ніж в Азії. "Північна Африка, Близький Схід були втрачені, — пояснює Купченко.— Але, найімовірніше, ці напрямки в поточному сезоні будуть відновлені за рахунок зниження конкуренції з боку Росії".

Втім, ніхто не списує Росію з рахунків. Вона не стоїть на місці. Україна — теж. Сьогодні мало хто згадає, що всього вісім років тому українські агрокомпанії збирали річний урожай у 39,3 млн т, але от уже п'ять останніх сезонів обсяг українського врожаю не опускається нижче 60 млн т. Фахівці Української зернової асоціації підрахували, що до 2022 року сільгоспвиробники здатні вийти на обсяг у 100 млн т агропродукції на рік, із них близько 70 млн т (сьогодні близько 40 млн т) піде на експорт.

І от від цих прогнозів у присутніх у залі на Аграрно-логістичному форумі засмоктало під лопаткою. В Україні немає інфраструктурних можливостей для перевантаження такого обсягу врожаю. Технологічний ресурс Укрзалізниці вичерпаний, автотранспорт вигризає останні кілометри доріг. Залишилися річки, наприклад Дніпро, який до 1991 року брав на себе перевалку 60 млн т усіх товарних вантажів, а тепер вдесятеро менше. Що ж заважає увійти в річку вдруге? Про це — наступний матеріал.