Автопарк Ігоря Абрамовича

Успішний український арт-дилер розповідає свою автомобільну біографію

Роман Фещенко

З агалом за чверть століття у мене було 15 машин. У нашій родині вміння керувати автомобілем вважалося ознакою хорошого тону. Тому завдяки наставництву батька і дідуся кермувати я навчився у 16 років. А права отримав у день свого 18-річчя.

Перша машина мені дісталася у спадок від дідуся — червоний Москвич Іж-412 (1975 р. в.). Тож на навчання на третьому-четвертому курсі в Кіровський транспортний технікум я приїжджав на особистому автомобілі.

Хоча там були проблеми з коробкою передач і карбюратором, але мотор був витривалий. Той москвич мені дуже подобався і був у мене до 2003 року. А зараз із задоволенням викупив би його назад, як пам'ять про батька і дідуся.

Москвич Іж-412 *

У середині 1990-х я переїхав до Києва і близько року займався перегоном автомобілів із Німеччини. Тоді мені подобався BMW 3-ї серії — 316i/318i, і я мріяв, щоб у мене був такий самий. Незабаром знайшовся непоганий варіант.

Назбиравши $3 тис., я приїхав у Кельн за автомобілем. І тут приятель запропонував мені поглянути на Peugeot 309 (1993 р. в.). Спочатку я відмовлявся, але йому вдалося мене переконати.

Peugeot 309

В ангар я увійшов скептично налаштованим. А дарма. Переді мною був 5-дверний хетчбек, повністю тюнінгований під sport-style. Підвіси, низькі бампери, 15-дюймові низькопрофільні шини замість штатних 13-дюймових, спортивна підвіска, посилені амортизатори і розпірка передніх стійок. Червоного кольору! Таких машин я ще не бачив, і я купив цей автомобіль.

Він обійшовся мені майже на $1.000 дорожче, ніж BMW, тому довелося зайняти у хлопців грошей. Але я не шкодую.

З ангара я виїхав абсолютно щасливою людиною. На цьому тюнінгованому красені я ганяв ще років десять і продав у 2003-му.

Ford Taurus

Пригін машин із Німеччини відкрив для мене непогані фінансові можливості. Завдяки цьому я поповнив свій автопарк ще одним автомобілем — Ford Taurus (1992 р.). Це був чистокровний американець. Вишневий седан солідного розміру з просторим салоном, 3-літровим бензиновим двигуном, м'якою підвіскою й автоматичною коробкою передач. Перемикач передач у цій моделі — на кермі. Машина була потужною, ганяла добре, але і паливо жерла теж пристойно. Тому через рік я з нею розпрощався.

Мені хотілося мати німецький автомобіль, і саме з'явилася можливість взяти культове Audi 100, так зване зубило. Це був яскравий (жовтого кольору!) представник німецького автопрому з 5-циліндровим двигуном. Але тут виявилося, що це взагалі не моя машина. Не було того комфорту і відчуття, ніби ти з автомобілем одне ціле. Загалом рік я на ньому поїздив і за першої ж нагоди продав.

Audi 100

Лише після цього я нарешті взяв BMW 318i, про який давно мріяв. Порівнюючи з Audi різниця колосальна — баварець був бадьорим і вдало поєднував швидкість і комфорт. Він мене зачепив і припав до душі.

До цього часу я вже як приватний підприємець займався автоперевезеннями. Для цього знадобилися автомобілі іншого типу. За вісім років я купив для роботи кілька російських Газелей і Mercedes-Benz Sprinter. Ми надавали послуги не тільки в Україні, але і виїжджали до Польщі, Словаччини, Німеччини, Нідерландів та Бельгії.

BMW 318i

Разом із бізнесом росли і фінансові можливості. Через мої руки по черзі пройшли Toyota Camry, Mercedes E220, Chevrolet Aveo і Chevrolet Captiva. Остання виявилася на належному рівні робочою конячкою. Була містка і допомагала мені в бізнесі.

Завдяки автоперевезенням я потрапив у арт-бізнес. Одного разу мені в компанію подзвонив арт-куратор Олександр Соловйов, йому потрібен був автомобіль для перевезення картин. Відповідна машина у мене була. Так ми познайомилися, і з цього почалося моє входження у світ мистецтва та колекціонування.

BMW X3

Згодом я завів дружбу з багатьма сучасними українськими художниками: Анатолієм Криволапом, Олегом Тістолом, Василем Цаголовим і деякими іншими. Почав купувати їхні картини, ходити на виставки і розбиратися в мистецтві. Став літати на аукціони Sotheby's та Philips. І у 2008-му вирішив піти зі сфери автоперевезень і сконцентруватися на арт-консалтинзі та арт-бізнесі.

Галерейний бізнес ішов добре, і через два роки я купив новенький дизельний BMW X3. Я обирав між цією моделлю та X5. Але трійка мені здалася більш м'якою і комфортною. Це важливо у далеких поїздках, та ще й на наших дорогах.

Lexus NX Sport

А до 36 років я зміг дозволити собі автомобіль, який вважаю ідеальним, — Porsche Cayenne. Це була дизельна модель середньої руки, без особливих наворотів і надмірностей. Підігріву керма там точно не було. Зате машина була щойно з салону.

Відтоді я завів правило: міняти Porsche Cayenne, щойно виходить його нова версія. За сім років я по черзі змінив три покоління цього кросовера.

Porsche Panamera

У 2014-му в мене ще був гібридний Lexus NX Sport. Тоді ця модель тільки з'явилася на ринку. Думаю, це ідеальний міський автомобіль. Він досить компактний, тому на ньому простіше паркуватися. А крім комфорту той Lexus міг похвалитися ще й відчутною економією палива.

Але я все одно повернувся до Porsche. Адже крім престижу ці автомобілі високо цінуєш за їхню надійність, безпеку і комфорт. Ба більше, це дуже слухняна і чуйна у водінні машина.

Тож зараз у моєму гаражі два німця: Porsche Cayenne (2018 р. в.) і Porsche Panamera (2016 р. в.). Останній — повнопривідний, спортивний і дуже швидкісний. Все як я люблю.

* Автомобілі представлені у заводській комплектації

CV

Ігор Абрамович

Успішний вітчизняний арт-дилер. Свого часу займався бізнесом у сфері звукозапису та автоперевезень. Десять років працює у сфері мистецтва. Співпрацює з найдорожчими українськими художниками — Анатолієм Криволапом, Олегом Тістолом, Василем Цаголовим та іншими. Представник України на головних аукціонах світу — Sotheby's і Phillips.