Арабське НАТО

Маленький Кувейт стає важливою ланкою анти-іранської коаліції як надійний союзник США. Водночас Ель-Кувейт намагається зберегти свій статус миротворця і острівця стабільності на нестабільному Близькому Сході

Олександр Пасховер

На початку вересня емір Кувейту Сабах аль-Ахмед аль-Джабер ас-Сабах прилетів до США на зустріч із главою Білого дому Дональдом Трампом. Старим знайомим було що обговорити. Близький Схід — больова точка США, а маленький Кувейт — чи не найнадійніший союзник у цьому регіоні. Для еміра Кувейту Трамп — третій президент США, з яким він наводить мости між Сходом і Заходом. У 2006-му Сабах аль-Ахмед аль-Джабер ас-Сабах вперше зустрівся із республіканцем Джорджем Бушем, у 2009-му з демократом Бараком Обамою. І тепер за столом переговорів республіканець Трамп.

Як солодку пігулку американському президенту піднесли нафтохімічний завод, який у поточному році запрацює в Техасі, регіоні США, де у Трампа майже максимальна підтримка. Це спільний проект американської Dow Chemical Company і кувейтської EQUATE Petrochemical. Усього маленький Кувейт розмістив у США вже більше $300 млрд інвестицій. Приблизно три своїх ВВП.

Торговий річний оборот між цими країнами перевищує $3 млрд. А в час-пік, коли Ель-Кувейт виходить на великий шопінг, купуючи американську військову техніку і літаки Boeing, сягає і $6 млрд.

"Ми цінуємо великі покупки, які ви робили, — каже Трамп своєму гостю. — Ми багато працюємо, щоб забезпечити стабільність на Близькому Сході". Тут Трамп натякає на свіжу ідею сформувати стратегічний альянс арабських країн. У новий союз вже готові увійти Кувейт, Саудівська Аравія, Об'єднані Арабські Емірати, Оман, Бахрейн, Катар, Єгипет і Йорданія. Його головна мета — протидія Ірану.

"Йдеться про створення проекту, який умовно має назву "арабське НАТО", — пояснює Олександр Мішин, старший аналітик у PRP Ukraine, — альянс, спрямований на стримування агресії Ірану". Крім того, в арабському НАТО Кувейту відводиться роль посередника для врегулювання катарської кризи, тобто протистояння Саудівській Аравії і Катару. У цьому контексті американців найбільше цікавить вихід Дохи, катарської столиці, з конфліктів у Сирії та Ємені.

Емір, гостюючи у Трампа, теж за словом до халату не лізе. Запрошує американський бізнес глибше поринати в економіку його країни, в якій не припиняються економічні реформи ліберального характеру. Одна з них пов'язана із законом про прямі іноземні інвестиції, що дозволяє іноземним компаніям мати повний контроль над своїм бізнесом у Кувейті. Як для країн Арабської затоки це більш ніж прогресивно.

У лютому США проведуть міжнародний саміт, присвячений миру і стабільності на Близькому Сході. Головна його мета — дати колективного прочухана Ірану. Сам захід пройде в Польщі, що вже викликало гнів із боку Тегерана. Мохаммад Джавад Заріф, глава міністерства закордонних справ Ірану, назвав цей саміт виявом політичної розгубленості. Він же зажадав, щоб Варшава відмовилася від його проведення. В іншому разі Польща відчує на собі всю силу дипломатичного гніву. Росія, ситуативний союзник Ірану, назвала саміт іранофобським.

Відносно лютневого з'їзду так званого арабського НАТО Москва стоїть приблизно на тих же позиціях, що і Тегеран, а от Ель-Кувейту ближча точка зору Вашингтона.

Ще в 2015 році Хамад аль-Харашані, глава комітету парламенту Кувейту із зовнішніх зв'язків, висловився стосовно Тегерана надзвичайно жорстко: "Абсолютно ясно, що саме Іран є ворогом, який виношує плани захопити наші держави і ресурси. Це справжній ворог всього нашого регіону". Досить смілива заява, зовсім не в стилі миролюбного Кувейту. Зазвичай дипломати цієї країни обережні. Вони частіше віддають перевагу поганому миру.

На цей факт вказує Андрій Бузаров, кандидат філософських наук, сходознавець, експерт KievStratPro, наводячи приклад свіжого гарячого конфлікту між Катаром і Саудівською Аравією. "Кувейт зміг зберегти добрі стосунки і з Катаром, і з Саудівською Аравією. Для цього він запропонував свій майданчик для перемовин щодо врегулювання, — каже експерт. — Це велика сім'я. Кувейт сприймає кризу між Катаром і Саудівською Аравією як сварку в родині".

Але в сім'ї не без виродка. За логікою цього прислів'я, у січні 2016 року Кувейт відкликав свого посла з Ірану після того, як на посольство Саудівської Аравії у Тегерані було скоєно напад.

Протестувальники-шиїти вночі увірвалися до будівлі дипмісії. Там вони трощили меблі, обладнання, потім усе підпалили. Ця ніч гніву була викликана смертю в Саудівській Аравії 47 засуджених за тероризм: серед нещасних опинився шейх і відомий проповідник шиїтів Німра аль-Німра.

В підсумку зіткнень Саудівська Аравія, Бахрейн, Судан, а потім і Кувейт відкликали з Тегерана своїх послів. Через півроку парламент країни зробив жорстку заяву: мовляв, Іран створює перешкоди для відновлення із Кувейтом будь-яких форм співпраці і не робить спроб налагодити відносини між країнами. А влітку 2017-го Кувейт вислав із країни 15 іранських дипломатів, серед яких був і посол Ірану Аліреза Енаяті. МЗС країни пояснив цей крок очевидною причетністю іранських дипломатів до терористичної діяльності. Іншими словами, Кувейт вміє показати зуби, хоча і робить це з великим небажанням. Про що свідчить досить оригінальна стаття 68 Конституції держави: "Емір оголошує оборонну війну. Загарбницька війна заборонена".

Що стосується Ірану, то, як каже Мішин, його підривна діяльність у сунітських країнах арабського світу веде до їх саморуйнування. "Це можна побачити на прикладі Лівану, де частина території захоплена шиїтською організацією Хезболла, яка фінансується із Тегерана", — пояснює експерт.

Для Кувейту потенційні зіткнення консервативніших шиїтів з їхніми братами по вірі сунітами — питання надзвичайно чутливе. Оскільки в країні між цими, як правило, непримиренними гілками ісламу, де суніти становлять тотальну більшість, досягнутий майже безпрецедентний мир. "Усередині країни є і шиїти, і сунніти, і вони завжди дуже мирно жили, — каже Бузаров. — Навіть єврейська громада відчуває себе в Кувейті досить спокійно".

П риблизно така ж єдність протилежностей формується і навколо іранської проблеми. І проблема ця от-от покаже зуби. У дослідженні аналітичної компанії Stratford йдеться, що в найближчі роки Тегеран вдасться до кібератак і таємних операцій, щоб здійснювати дипломатичні удари по США, Ізраїлю та країнах Арабської затоки, куди входить і Кувейт.

Зважаючи на це, США реалізують нову стратегію, в основі якої лежить стримування Ірану.

Мішин роз'яснює, що Кувейт, ймовірно, забезпечить США плацдарм для оперативних дій в регіоні і надасть частину своїх збройних сил — переважно авіацію. ВВС Кувейту укомплектовані американськими штурмовиками F/A-18A Xopнет. Нині це основний бойовий винищувач Військово-морських сил США.

Крім того, цьогоріч на озброєння Кувейту надійдуть винищувачі EF-2000 — вершина європейського авіабудування.

До того ж американці своєю присутністю в Кувейті гарантують спокій вздовж його державних кордонів. На чотирьох військових базах США перебувають близько 16,6 тис. військових, і це найбільший американський гарнізон Близького Сходу.

"США дуже сподіваються, що кувейтське посередництво допоможе подолати нинішній внутрішній арабський розкол", — пояснює Мішин, насамперед маючи на увазі розкол, до якого призвела війна в Сирії — найбільше випробування регіону. Тут Іран буде чимдуж роздмухувати згарище, відстоюючи режим Башара Асада й утримуючи збройний конфлікт у точці кипіння.

У цій великій бійці Україна стоїть осторонь, але її геополітичні інтереси очевидні. Вони збігаються з інтересами Кувейту, Ізраїлю, США, іншими словами, як колись любили казати радянські теледиктори, з інтересами "всього прогресивного людства".

"Ізраїль і араби опинилися по один бік барикад у зіткненні з Іраном, — робить висновок Мішин. —Таким чином, кількість конфліктів гібридного типу по лінії протистояння Ірану, з одного боку, Ізраїлю й арабського світу з другого, наростатиме".

Щ об убезпечитися від османського вторгнення, шейх Мубарак ібн Сабах ас-Сабах у 1899 році підписав союзну угоду з Великою Британією. Уже в жовтні 1913-го був укладений англо-кувейтський договір, за яким Лондон отримував виняткові права на розвідку і видобуток нафти. У листопаді 1914-го Велика Британія визнала Кувейт незалежним князівством під своїм протекторатом. Незалежність ця була доволі умовною.

Але так тривало аж до 1961-го, коли 19 червня Лондон відмовився від своїх фактично колоніальних прав, і Кувейт вільно зітхнув. Але не на повні груди. Вже через шість днів після проголошення незалежності Ірак заявив про свої територіальні претензії. Втім, акція КувейтНаш провалилася відносно швидко. Військові Саудівської Аравії та Великої Британії стали на бік маленької, але гордої держави. Конфлікт був заморожений на 30 років, до наступної його гарячої стадії в 1990-му.

У проміжку між першим і другим конфліктами Кувейт розвивався як конституційна монархія і перша держава Арабської затоки з відносно ліберальним, демократичним політичним устроєм. У найближчі 10 років країна збагатилася за рахунок експорту нафти, спрямувавши отримані кошти на підйом економіки і рівня життя населення. Але 2 серпня 1990-го на територію Кувейту вторглася іракська армія. Ті, кому сьогодні за 35, пам'ятають страшні телекартинки затягнутого чорним димом неба Кувейту. Це результат підпалу іракською армією 700 нафтових кувейтських свердловин.

17 січня 1991-го почалася міжнародна акція із звільнення цієї держави силами коаліції 29 країн на чолі зі США. Операція була завершена 26 лютого. Сьогодні весь Кувейт відзначає цей день як свято здобуття незалежності доволі оригінально. На вулицях і площах місцеві поливають одне одного пінною водою з відер і водяних пістолетів. Дістається машинам і людям, своїм і гостям. Вуличні бої в Ель-Кувейті проходять надзвичайно весело і яскраво.