Анексія України

Заслання на вимирання до Сибіру, колонізація і рабовласницький лад, злидні та скотинячі умови існування — такими були повоєнні плани нацистів щодо українців

Андрій Руккас,
кандидат історичних наук,
доцент КНУ імені Т. Шевченка

У Майн кампф Гітлер маніакально раз у раз повторював тезу про те, що боротьба за "життєвий простір" є більш важливим завданням, ніж навіть відновлення довоєнних кордонів. Говорячи про "розширення життєвого простору", Гітлер вказував, що мова йде насамперед про "Росію та її васальні прикордонні держави".

Він поділяв людей на представників вищої та нижчої рас. Перших вартувало підтримувати, відновленню інших усіляко перешкоджати. Вищою расою, на думку нацистів, були арійці, до яких вони, звичайно, зараховували насамперед німців і сусідні "германські народи". До нижчої раси "неповноцінних" ( "унтерменшів") вони відносили євреїв, циган та слов'ян.

Майбутнє Східної Європи нацисти визначили в так званому генеральному плані Ост, який був розроблений в середині 1940 року. Він передбачав створення на окупованих землях імперських комісаріатів, переселення німецьких, голландських і датських колоністів на територію до межі Ленінград—Ладозьке озеро—Валдайська височина—Дніпро. На першому етапі планувалося переселити сюди до 10 млн представників "німецьких народів". Місцеве населення повинно було виконувати роль слуг. Різноманітними спланованими заходами (аборти, відсутність медичного обслуговування, важка праця, недоїдання тощо) пропонувалося різко зменшити кількість слов'ян.

Під час реалізації плану Ост передбачалося переселити залишки слов'янського населення на схід. Поляків і білорусів — виселити на Смоленщину і в Підмосков'я, українців переселити на землі між Дніпром і Волгою. До чверті жителів України збиралися "германізувати". За загальними підрахунками розробників плану, на першій стадії переселенню в загальному підлягали 31 млн східних слов'ян і ще 16-21 млн надалі.

Водночас 20-30 млн осіб передбачалося знищити заради очищення території. Повністю від місцевого населення повинен був бути звільнений Кримський півострів. Спираючись на факт проживання тут німецьких племен готів к II-IV ст. н. е., нацисти розглядали ці території як історично свої і планували розселити тут німців-колоністів із Південного Тіролю, аби в результаті утворити на півострові особливу Готську область (Готтенгау), яка згодом повинна стати інтегральною частиною Третього рейху. На фінальній стадії реалізації плану Ост у Східній Європі мали жити до 30 млн німецьких колоністів — німців, голландців, данців, шведів та інших, а також до 14 млн слов'ян.

Спираючись на "моральне право німців на отримання чужих територій і земель", із метою завоювання "життєвого простору", у вересні 1939 року Німеччина за підтримки Радянського Союзу почала Другу світову війну.

В літку-восени 1941 року західні регіони СРСР, зокрема велика частина України, були окуповані військами Німеччини та її союзників. Із перших днів окупації нацисти почали знищення єврейського населення і комуністів.

Місцями, де здійснювалися масові вбивства мирних громадян, стали концтабори. В Україні не було великих "фабрик смерті" на кшталт Освенцима, Треблінки, Майданека або Собібора. Більшість із 180 концтаборів на території України мали від 2 до 10 тис. ув'язнених. Унаслідок жахливих умов утримання та масових страт у таборах була велика "текучка" — коли контингент майже повністю оновлювався до декількох раз на місяць. Найбільшим на території України був Янівський табір у Львові, де було знищено понад 200 тис. людей.

Проти мирного населення гітлерівці застосували і випробувану на них більшовиками політику штучного голоду, за допомогою якої планувалося, з одного боку, отримати додаткові продукти для військ і населення Німеччини, а з іншого — знищити "непотрібних" місцевих жителів на захоплених територіях. Найбільшого розмаху реалізація Хунгерплану (Плану голоду) набула саме в Україні, де населення у містах за роки окупації скоротилося більш ніж удвічі.

Крім фізичного знищення населення України, нацисти та їхні союзники нещадно експлуатували людський потенціал. На примусові роботи до Німеччини з території України було вивезено 2,4 млн промислових і сільськогосподарських робітників, що складає майже 50% усіх "східних робітників" (остарбайтерів), які походили з території СРСР. Із них 400 тис. померли або загинули на роботах.

Україну нацисти перетворили на головну базу продовольчого постачання для Рейху. У 1942 році поставки з України забезпечували 80% німецьких потреб хліба, 83% — м'яса, 74% — тваринних і рослинних жирів. Стосовно цього у 1943 році Герман Герінг зазначив: "Схід вже сьогодні врятував Німеччину".

Пам'ятаючи про всі страждання, які випали на долю України в роки Другої світової війни, ми повинні пильно стежити за тим, щоб не відбулося відродження тоталітарних ідеологій, заснованих на ненависті і винятковості, коли б і де б вони не виникали. На жаль, це не порожні слова. Сьогодні ми є свідками зростання екстремізму, ксенофобії та расизму в світі. Повертаються часи ірраціональної поведінки та нетерпимості.

Знову ллється кров громадян України, людей різних національностей. Вони захищають свободу і незалежність нашої спільної батьківщини, відстоюють її демократичний, європейський вибір.

У 1942 році до посади головного радника німецького уряду приступив 30-річний юрист Генрі Піккер. Його служба почалася у ставці Гітлера. Крім безпосередніх обов'язків, Піккер зайнявся протоколюванням застільних бесід фюрера.

Ініціатором записів виступив Мартін Борман, начальник партійної канцелярії НСДАП, особистий секретар фюрера. Першим стенографувати неформальні промови Гітлера став міністерський радник Генріх Гейм (липень 1941 — березень 1942). Потім естафету перехопив Піккер (21 березня — 2 серпня 1942). На заключному етапі, до 1944 року, записи робили поперемінно Гейм і Борман.

Після закінчення війни, у 1951 році, колишній юрист Третього рейху Генрі Піккер опублікував книгу Hitlers Tischgespräche (Застільні розмови Гітлера). До неї увійшли не всі, але досить яскраві висловлювання Гітлера. Ця праця миттєво стала бестселером, важливим джерелом для дослідників історії націонал-соціалізму. НВ публікує деякі з них, що стосуються поглядів Гітлера на Україну. А також кілька висловлювань самого Бормана, що не увійшли в книгу, але без швів уписані в ідеологію Третього рейху.

1. "Якщо росіяни, українці, киргизи та інші навчаться читати і писати, нам це тільки зашкодить. Бо таким чином більш здатні тубільці зможуть долучитися до деяких історичних знань, а значить, засвоять політичні ідеї, які в будь-якому випадку хоч якось будуть спрямовані проти нас. Набагато краще встановити в кожному селі репродуктор і таким чином повідомляти людям новини та розважати їх, ніж надавати їм можливість самостійно засвоювати політичні, наукові та інші знання. Тільки, щоб нікому на думку не спало розповідати на радіо підкореним народам про їхню історію; музика, музика, нічого, крім музики", — Гітлер.

2. "У жодному разі не можна надавати місцевому населенню права на здобуття вищої освіти. Якщо ми зробимо цю помилку, то самі виростимо тих, хто буде боротися проти нашої влади. Нехай у них будуть школи, і якщо вони захочуть до них ходити, то нехай платять за це. Але максимум, чого варто їх навчити, — це розрізняти дорожні знаки. Уроки географії повинні зводитися до того, щоб змусити їх запам'ятати: столиця Рейху — Берлін, і кожен із них хоч раз у житті повинен там побувати. Крім цього, цілком достатньо буде навчити тубільців, наприклад, українців, трохи читати і писати по-німецьки; такі предмети, як арифметика тощо, в цих школах зовсім ні до чого", — Гітлер.

РАБИ ХХ СТОЛІТТЯ: Тисячі українок були депортовані з країни для примусових робіт у Німеччині

3. "Генерал Йодль цілком правий, висловлюючи невдоволення стосовно плакату українською мовою, в якому говорилося про заборону ходити по шляхах. Якщо один або навіть кілька тубільців потраплять під поїзд, нас це абсолютно не повинно хвилювати", — Гітлер.

4. "За будь-яких обставин не можна допустити, щоб німці жили в українських містах. Хай вже краще німці живуть у бараках за межами міста, ніж у самих українських містах. Інакше в цих містах незабаром почнеться чистка та прибирання вулиць і таке інше. Ні в якому разі не варто забудовувати російські чи українські міста або намагатися зробити красивішим їх вигляд. Тому що в наше завдання не входить покращувати життя місцевого населення. У перспективі для німців будуть збудовані нові міста і селища, і вони не будуть зіштовхуватись із російським або українським населенням", — Гітлер.

5. "З огляду на те, скільки там у кожній родині дітей, нам тільки на руку, якщо їх дівчата і жінки будуть якомога більше вживати протизаплідних засобів. Потрібно не тільки дозволити необмежену торгівлю ними, але і всіляко заохочувати її, ми найменше зацікавлені в зростанні кількості місцевого населення", — Мартін Борман.

6. "Така велика кількість дітей [в Україні] одного разу може принести нам багато клопоту: адже ці діти належать до раси, яка вихована так, що може винести набагато більш суворі випробування, ніж наш народ. Ми змушені щовечора ковтати атебрін, щоб не захворіти на малярію, а цих росіян або так званих українців не бере ні малярія, ні висипний тиф, хоча їхні будинки просто кишать вошами. І якщо під управлінням німецької адміністрації цей народ буде жити в цілковитій безпеці і стане ще більш невразливий, то це не тільки не в наших інтересах, а й навпаки, зростання кількості цих росіян або так званих українців у не настільки віддалені часи представлятиме для нас загрозу. Ми зацікавлені в тому, щоб ці росіяни або так звані українці не надто сильно розмножилися: адже ми маємо намір домогтися того, щоб в один прекрасний день всі ці землі, що вважалися раніше російськими, були повністю заселені німцями", — Мартін Борман.

7. "Слов'яни повинні працювати на нас. Коли ми перестанемо відчувати в них потребу, тоді вони можуть померти. Обов'язкова вакцинація і німецька санітарно-медична допомога, отже, зайві. Розмноження слов'ян небажане. Вони можуть використовувати презервативи або робити аборти, чим більше — тим краще. Освіта небезпечна. Досить того, що вони будуть рахувати до 100", — Мартін Борман.