Працею по голоду

У 1946 році Радянський Союз вразила посуха. А уряд ще й підвищив норми поборів із селян. Зерно вивозили як допомогу до країн Центральної Європи — створювався соціалістичний табір.

Аби уникнути ускладнень із хлібозаготівлями, влада Полтавської області, наприклад, у липні 1946-го заборонила "колгоспам, колгоспникам і одноосібним господарствам продаж та обмін зерна і печеного хліба до виконання плану здачі зерна державі врожаю 1946 року". У серпні газета Зоря Полтавщини опублікувала постанову: за самовільне порушення цієї заборони призначався штраф у розмірі 300 руб., а за повторного випадку — притягнення до суду.

Багато керівників колгоспів, пам'ятаючи великий голод 1933-го, намагалися зберегти хоча б трохи хліба для своїх селян. Одразу ж прокотилася хвиля судів над головами господарств, які "під виглядом посівного фонду ховали цілком товарне зерно".

Зрештою тільки з радянської України в 1946-му вивезли близько 2,5 млн т зернових. А до березня наступного року через голод УРСР втратила до 1 млн своїх жителів. Тоді дистрофія лідирувала в лікарняних звітах.

У Кремлі, як завжди, в катастрофі звинуватили погоду і якісь "перегини на місцях". А в середині літа 1948 року газета Правда вийшла з великою статтею, яка за суттю пояснювала, як підкорити цю саму погоду. Насамперед мова у ній йшла про лісосмуги, розсаджені зеленими квадратами в полях наукової станції Кам'яний Степ під Воронежем, створеної ще Докучаєвим.

Вчені та урядовці засіли за карти і розрахунки. Василь Колданов, заступник міністра сільського господарства СРСР, фахівець із лісництва, згадував: "Ми працювали дні і ночі".

Ще б пак, адже передбачалося посадити вісім великих лісових магістралей державного значення загальною протяжністю понад 5,3 тис. км. Колданов стверджував: "Для проекту заявлено на 1948-1950 рр. 1,481 млрд руб. капітальних вкладень, 1.940 тракторів, 15.336 вантажних автомашин і 2.550 легкових".

До 20 жовтня уже була готова відповідна постанова.