Зворотна тяга

27 травня 2018, 20:13
4234
Вы также можете прочесть этот материал на русском языке

В Україні я не раз чув історії про тих, хто їде на Захід. Це поширений сюжет. Але є й інші історії, їх розповідають не так часто — про українців, які повертаються назад

Попередню частину історії Пітера читайте тут

Коли хтось залишає країну і переїжджає, то, як правило, не планує повертатися. Це класична історія міграції — переміщення туди, де є можливості. Світ завжди був так влаштований.

Коли мої прадідусі та прабабусі залишили Італію, Україну і Німеччину на початку ХХ століття, то переїхали до США, щоб будувати нове життя і забути минуле. Американцями стали їхні діти, потім онуки, а потім і правнуки — я і мої брати.

За короткий час, проведений в Україні, я почув чимало історій про українців, які виїжджають на Захід. Це реальність і поширений сюжет. Але є й інші історії, їх розповідають не так часто — про українців, які повертаються назад.

Наприклад, Катя.

У перший раз Катя залишила Україну в 1990-му, тоді їй було два роки. Її батьки, які вижили за Радянського Союзу, таємно зустрічалися у підпільних церквах. За ними стежили, вони десятиліттями отримували погрози від КДБ.

Тому як тільки її батько отримав можливість повчитися в американському університеті, вся сім'я стала першою, хто виїхав з України за релігійною візою. Втім, вони завжди хотіли повернутися і використовувати отриману освіту, щоб стати в нагоді рідній країні.

Повернулися. Катя провела в Україні шість років і знову поїхала до США, щоб закінчити середню школу і здобути вищу освіту. Отримала диплом і відмінну посаду в міжнародній компанії Education First із 46 тис. співробітників у 116 країнах.

Спочатку вона працювала в бостонському відділенні, а потім їй надійшла пропозиція обійняти посаду директора з маркетингу в Москві. Через два роки в "махині" Москви з її нескінченними вечірками і трафіком, де завжди було важко, вона з радістю погодилася на вакансію, яка відкрилася у головному офісі компанії в Швейцарії.

Мрійлива Швейцарія зі свіжим повітрям, стабільністю і первозданною красою. В житті Катерини водоспади змінили олігархів, а бездоганні вулиці — бабусь-мафіозі, що сидять на лавках біля кожного під'їзду. Перші два роки їй там подобалося.

Але у раю є свої недоліки. Недоліки, яких не побачиш на красивих картинках, але з якими доводиться миритися. Швейцарці створили рафіновану культуру соціальних правил з нав'язливою пунктуальністю і відсутністю спонтанності. Це почало її втомлювати. Компанія подарувала Каті світ, і у неї була можливість переїхати на будь-який континент.

Але голос, який вона пригнічувала протягом двох років, ставав усе голоснішим. Цей голос шепотів: "Навіщо починати в черговий країні, якщо можна просто повернутися додому?" Голос, який вона придушувала, кидав виклик культурі, що оточувала її. Як можна повертатися в Україну, якщо у неї є доступ до Америки, і весь світ — коло її ніг.

Катя переїхала з США назад до Києва

Свідомість і підсвідомість зважували це рішення. Схоже на дзижчання холодильника, яке завжди є, хоч і не завжди його чутно. Битви розуму можуть бути жорсткими. Образно кажучи, голова Каті стала Сталінградом.

Education First — це як Google або Facebook. Це не просто робота — це мережа, сім'я і, що особливо важливо, — ідентичність. Одна справа — кинути роботу, але зовсім інше — залишити плем'я. Для цього необхідна грандіозна мужність. Практично всі вважали, що, приймаючи таке рішення, Катя збожеволіла.

Кілька місяців тому вона звільнилася з роботи і життя в Education First і переїхала назад до Києва. Вона покірно живе з батьками (але ясно дала зрозуміти, що це не назавжди). І хоча вона перебуває в колі сім'ї, її ніби виштовхнули із зони комфорту.

Нещодавно вона сказала мені: "Я повернулася в ту точку, з якої починала, хоча так довго пробивалася вперед".

Рішення, подібні до Катиного, зустрічають культурний опір. Багато українців сприймають їх як невдачу, ніби людина відмовляється від тих можливостей, що відкривалися закордоном, і повертається.

До речі, Катя зазначає, що в Києві набагато частіше зустрічаєшся із жестами простої доброти, які вона не зустрічала в Бостоні, Москві або Цюріху: "Днями я потрапила під дощ, і жінка помахала мені рукою, покликавши до себе під парасольку. Ми майже не говорили, вона лише провела мене під дощем".

Дія — це все. Жодна людина при здоровому ґлузді не повернеться до чогось жахливого. Катя щаслива у своїй зворотній імміграції. Вона вирушила туди, де бачить для себе можливості.

"Україна — це країна, яка мене приймає. Навіщо шукати щось ще, якщо тут і так все добре? — сказала Катя.— У мене є відчуття, що тут я можу зробити набагато більше, ніж у будь-якій іншій країні".

Колонка опублікована в журналі Новое Время за 24 травня 2018 року. Републікація повної версії тексту заборонена

Тепер Пітер живе в Києві і продюсує відео про Україну. Один з найвідоміших роликів Fish out of water про його життя в українській родині в селі Осипенко. Більше про життя Пітера можна читати в Facebook або на його сайті petersantenello.com і стежити за ним в Instagram.

Наступна частина історії Пітера буде опублікована в розділі Думки . Слідкуйте за оновленнями.

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени

Журнал НВ (№10)

Момент істини

Шість головних претендентів на президентське крісло відповіли НВ на сім запитань — політичних, світоглядних і особистих

Читати журнал українською

Стань автором

Якщо Ви хочете вести свій блог на сайті Новое Время, напишіть, будь ласка, листа на адресу:

nv-opinion@nv.ua

Вибір редакції

Країни

Сьогодні, 01:41

thumb img
Терезу Мей скоро очікує відставка - The Times
Країни

Сьогодні, 11:27

thumb img
Повітряна тривога. Наймасштабніші авіакатастрофи останніх років - інфографіка
Політика

Вчора, 20:03

thumb img
Дружина Зеленського розповіла, якою уявляє себе в ролі першої леді