Знову Олімпіада, серпень і війна
Вісім років. Дідько, вже майже десятиліття. А ніби вчора. І цей запах горілих людських тіл у спеку. Я досі відчуваю його. І цю спрагу. Розбите місто. Жирний дим палаючих танків. Палаючі люди в цих гарячих танках. Накрита плащ-наметом жарина з білими-білими зубами. Залишки двох тіл у двох наволочках від подушок. Мізки грузинського танкіста в касці. Грузинський солдат на узбіччі в позі іграшкового солдатика - зовсім ще молодий хлопчина. Берці, які колишуться на броні з-під плащ-намета. Олімпіада по телевізору в зруйнованому місті.
І знову Олімпіада. І знову серпень. І знову війна. І знову смерть. Знову підбиті танки і спалені люди в спеку. Чортове дежавю. Коли ж ви вже награєтеся? Горіти в пеклі. Горіти вам всім у пеклі. Всім, хто це розв'язує. Хто підтримує. Хто пропагує. Хто засмічує мізки. Хто дозволяє їх собі засмітити. З усіма вашими лайняними величами, геополітикою, стратегічним впливом, імперством, шовінізмом, скрепами та новоросами.
Пам'ятати це треба. І, дідько забирай, як потрібно робити, щоб ця погань вже закінчувалася у світі і не повторювалася більше. Ніде. І ніколи.
Текст публікується з дозволу автора.
