Знову наступаємо на граблі. Хто винен?

Знаєте, хто винен у постійному ходінні по граблях, дуже сильно винен? Пам'ятаєте хвилю свіжої крові після Майдану 2004, пам'ятаєте обличчя молодих і світлих, красномовних і принципових?

Де вони зараз? Ющенко згадувати якось не хочеться, як і "любих друзів"... Але де книги каяття, мемуари пройдених помилок, вдумливі рефлексії епохи 2004-2014, глибокий аналіз і неприємні висновки від Volodymyr Ariev і Andriy Shevchenko, наприклад.

У чому природа великого мовчання? Вони бачили цілу епоху, перебуваючи у самому епіцентрі. Колись прийшовши в коридори влади з ореолом чесних журналістів і народних революціонерів, багато застрягли в болоті кон'юнктури і кулуарщини на довгі роки. Чи вийдуть?

Описати і поділитися своїм досвідом - це обов'язок кожного лідера, кожного серйозного політика. Навіть якщо ви встигли охрестити підлогу Верховної Ради - ви зобов'язані. Не можна відмовчуватися. Вам довірилися ті, хто бачив революцію 2004 року і її причини вашими очима. А це сотні тисяч, мільйони.

До чого призвело мовчання вас і таких як ви, боягузливе мовчання? Подивіться навколо і зрозумієте...

Ще раз повторюся. Писати мемуари, спогади, гострі книги висновків - це обов'язок кожного відповідального лідера, кожного великого політика. На аналізі помилок навчається суспільство. Але визнавати помилки - це ваша відповідальність.

Шановне нове покоління 2014-2015, збирайте матеріали, пишіть відверті книги. Скоро настане епоха вчитися на своїх помилках.

Та й час починати працювати з новітньою історичною пам'яттю. Час вже виростати з мемуарів героїв УПА.

У добрий шлях. Сміливим і мудрим слава!