З почутої розмови двох студенток:

— О, і президент вже здав аналізи. Чого тільки не зробиш, щоб лишитися президентом.

— Чого тільки не зробиш, щоб стати президентом!

Справді, таких виборів ще не було. І не тільки тому, що вся країна спостерігає за жорсткою битвою технологів. А й є безпосереднім учасником цього соціального експерименту наяву, воістину, сценаристам серіалу «Чорне дзеркало» є чого кусати лікті.

На цьому буремному тлі журналістів, як і 5 років тому, знову уносить громадянськими та емоційними хвилями — і знову доводиться опиратися і шукати ваги для рівновіддаленості і зваженого сприйняття. Судячи з моєї пекельної стрічки в соцмережі, виходить поки не дуже. А ставки ростуть, як і бажання зрозуміти, вже перейдені всі межі і шоу вже остаточно перетворилося на фарс чи це ще не дно?

Але всі ці дні після першого туру особисто мене найбільше в цьому контексті турбує інше. Повага і толерантність. Як її знайти в собі особисто і всім, хто голосував не за кандидата-лідера перегонів. Коли ти стратегічно не згоден з тим, в який бік може повернути країна, а з нею — твоє особисте майбутнє.

І знову згадується Донбас 5 років тому. Обурені східняки, які категорично не прийняли революцію, європейський курс і нову владу. То чим же кращі нинішні незгодні, коли вчергове політичні качелі мотнуло в інший бік? Адже скільки завгодно можна тикати пальцем і самостверджуватися, мовляв, зе-прихильники неосвічені, не мислять державницьки, інфантили тощо. Це ж лише занурює у гнів і не допомагає, як і будь-яке заперечення. Більше того, серед них чимало противсіхів і дійсно розумних людей. І вони вже зробили свій вибір і навряд чи відступляться. То як же бути всім тим, хто — певна, небезпідставно, — як і я, боїться, що знову прийде руський мір і тоді кінець і європейським прагненням, і всьому, що ціною насправді величезних зусиль все ж вдалося зробити за ці 5 років?

Буквально недавно я перебирала папери і наштовхнулася на питання, які готувала на інтерв'ю до президента три роки тому. Ну, ви знаєте, лише лінивий не обсміяв цей формат, коли сидять чотири ведучих від різних каналів і по черзі задають питання.

Так от. Перше ж питання в мене тоді було — коли таки відбудеться ключове — судова реформа? Президент відповідав довго, про законопроект, опір в парламенті. Переказувати, що принесли нам останні роки і різної інтенсивності потуги, не буду.

Зазначу лише одне — про причинно-наслідкові зв’язки. Як і еволюція процесів, вони спрацьовують з дуже маленькою похибкою. За злочин має бути покарання. Якщо його немає, сипляться решта правил.

Все, до чого ми прийшли з грою на межі - з батлами, стадіонами і аналізами — це величезний урок усім. Політикам, а особливо президентові, нинішньому і майбутньому, хто б ним не став. Нинішня швидкість передачі інформації, прозорість процесів і ті таки соцмережі - задають іншого рівня відповідальності та звітності політикам. Але не тільки їм. А й всім нам, хто так і не знайшов дієвих механізмів тиску — на них.

Адже, за причинно-наслідковими зв’язками, нинішня ситуація — це також і громадянська, і журналістська відповідальність. А оце усвідомлення мені зокрема допомагає знайти в собі і толерантність до чужого вибору.

От тільки що робити, якщо цей чужий вибір таки врешті покличе руський мір — це вже зовсім інше питання.

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени