Життя іноді найжахливішим чином втілює наші бажання.

Шкодуєш, що не був свідком і учасником Помаранчевої революції? Будь ласка – опинись у гущі подій Євромайдану з десятками загиблих на очах.

Сумуєш, що не був знайомий з Гонгадзе? Так ось тобі можливість знати Павла Шеремета – журналіста тієї ж знакової для України редакції, вбитого так само жахливо, правда, прямо в центрі Києва.

Утім, "знати" – це голосно сказано. Ми працювали якийсь час разом в одній редакції. Спілкувалися востаннє незадовго до його загибелі там само.

По-справжньому я дізналася про Шеремета тільки після його загибелі. Виявилося, він не тільки був виконавчим директором "Української правди", засновником сайту "Білоруський партизан", авторитетним блогером, талановитим інтерв'юером, і автором програм на українському телебаченні і радіо, але ще й автором кількох документальних фільмів і книг про війни і президентів, володарем декількох престижних міжнародних і російських журналістських нагород, безстрашним репортером і талановитим ведучим. Після його смерті про нього написали теплі слова колеги з незаперечною репутацією і авторитетом у всьому колишньому Радянському Союзі.

Шокуюча звістка про його смерть застала мене за кордоном, у компанії іноземців. Серед них були росіяни і білоруси. І ті, й інші сприйняли його загибель як трагедію для своєї країни і своєї журналістики. Він дійсно був інтернаціональним. Надбанням одразу трьох країн: народився в Республіці Білорусь, працював і прославився в Росії, був щасливий, але загинув в Україні.

І ось це останнє чомусь особливо боляче.

Журналіст, громадський діяч, опозиціонер одразу декільком диктаторським режимам Павло Шеремет працював на чеченській війні в Росії, неодноразово затримувався і був заарештований і засуджений у Білорусі; його позбавляли громадянства і виганяли з роботи Лукашенко і Путін, а загинув він у демократичній Україні після Революції гідності.

“Я вірю, – говорив він, – що з тим, хто нічого не боїться, нічого і не відбувається». Організоване вбивство Шеремета трапилося в центрі саме українського міста. І це має стати для нас з вами предметом особливої відповідальності та уваги. Не знаючи подробиць, можна подумати, що Шеремет загинув в автокатастрофі – так смиренно журилися про його загибель на всіх публічних майданчиках країни. Але його загибель – не тільки велике горе, а ще й неймовірний за своєю холоднокровною зухвалістю і жорстокістю злочин. У зв'язку з цим варто випробовувати не тільки біль і потрясіння, а і гнів, і лютість, і спрагу швидкого викриття. Тобто все те, що, напевно, відчув би він, загинь ось так кожен з нас. Шеремет опинився б у числі перших, які вимагають від компетентних органів розслідування і звіту. Припущу, що цього він чекає від нас замість сліз.

Сьогодні Павлу Героїчу, як його називали друзі, виповнилося б 45 років.

Вшанувати його пам'ять можна на перетині вулиць Івана Франка та Богдана Хмельницького.

Читайте інші тематичні колонки на НВ:

Сьогодні у світі з Іваном Яковиною – щодня

Момент в історії з Олександром Пасховером – щопонеділка

Кінопошук з Фоззі – щочетверга

Тиждень по-діловому з Сергієм Фурсою – щоп'ятниці

Відкриття з Олексієм Бондарєвим – щонеділі

Більше точок зору тут