Зняти з Трампа чари путінського дурману. Що буде у Вашингтоні
На Алясці почалася й триватиме 18 серпня у Вашингтоні гостра тактична боротьба за позицію Трампа в переговорах про завершення російсько-української війни
Зустріч Трампа і Путіна на Алясці викликала величезний ажіотаж. Інформаційно обсмоктували майже кожну деталь цього дійства. Що ж, політичне шоу відбулося. Бурхлива інформаційна і політична хвиля від цієї зустрічі тримається і досі. А от конкретних офіційних результатів цієї зустрічі практично немає. До речі, як я і прогнозував.
Іміджево і частково політично (скоріше тактично) від цієї зустрічі виграв Путін, і тільки завдяки заграванню та жестам пошани з боку Трампа. Але, на мій погляд, ці переговори не стали повною політичною перемогою російського диктатора. Він виконав і навіть, завдяки Трампу, перевиконав свої завдання-мінімум (демонстрація подолання дипломатичної ізоляції з боку США, відновлення добрих стосунків із Трампом і, значною мірою, свого маніпулятивного впливу а нього).
Але немає конкретних і офіційних домовленостей зі США, ні в питаннях завершення російсько-української війни, ні в питаннях відновлення економічного співробітництва США і РФ. Судячи з інформаціїі із саміту, питання скасування антиросійських санкцій навіть і не почали обговорювати. Міністр фінансів РФ Антон Сілуанов і путінський економічний радник Кирило Дмітрієв даремно злітали до Аляски. Навіть про відновлення прямого авіасполучення чи спільні проєкти в кіно та хокеї не домовилися.
Та для Путіна цей саміт став очевидним успіхом, а от для президента США це був провал — іміджевий, переговорний і політичний (з точки зору потенційних негативних наслідків, сприйняття Трампа як слабака, на якого можна і треба тиснути і яким можна успішно маніпулювати).
Для Трампа це був провал, іміджевий, переговорний і політичний
Іміджевий провал Трампа і його величезна тактична помилка були в тому, як президент США приймав Путіна. Весь цей урочистий антураж, жести пошани Путіну мали огидний вигляд. Це був сором і ганьба. Безумовно, це українське сприйняття, в першу чергу. Думаю, що ставлення до Трампа в Україні після зустрічі на Алясці тільки погіршилось. Але і в Європі, і навіть багато хто в США, це також сприйняв критично.
Однак проблема ж була не тільки в тому, який це мало вигляд. З високою вірогідністю, Путін це відчував як сприйняття його сили (поважають, значить бояться) і як те, що Трамп дуже хоче домовитися з ним, а значить, можна диктувати свої вимоги. Значною мірою непоступливість Путіна була обумовлена і воєнною ситуацією в Україні. Путін вважає, що він виграє війну, навіщо йому йти на поступки і домовлятися про припинення вогню. Цілком ймовірно, що в ході цих переговорів Путін знов почав сприймати Трампа як політичного аматора, яким можна маніпулювати. Схоже, що переговорна ініціатива була на боці Путіна. Але для Трампа не можна було повністю погодитися на російські умови припинення війни. Це було б схоже на явну поразку і порушення обіцянок, які він надав президенту Зеленському і європейським лідерам напередодні зустрічі на Алясці.
Формальною ознакою провалу саміту на Алясці для США стало раптове скорочення його переговорної програми, відмова від спільного робочого обіду і переговорів у розширеному складі. Судячи з усього, це було ініційовано американською стороною. Може, Трамп просто втомився. Йому важкувато витримувати складні багатогодинні переговори. Але, як пишуть у The Wall Street Journal, Трамп був явно незадоволений і роздратований після зустрічі з Путіним, що відчувалось і в його подальшому спілкуванні з президентом Зеленським і європейськими лідерами. Але публічно президент США це не демонстрував. Він завжди повинен мати вигляд переможця. Звідси і заяви Трампа та Віткоффа про успішні переговори на Алясці.
Оскільки офіційних і конкретних домовленостей на Алясці не було, а очікувань і підозр щодо ймовірних «договорняків» було багато, почалася велика і мутна хвиля «витоків», інсайдів, припущень і просто примітивної конспірології, що нібито про щось усе ж таки домовились, але спеціально про це не повідомляють. Майже всі ці «витоки», швидше, відображають питання, які дійсно обговорювали в Анкориджі, але часто-густо їх безпідставно видають за «домовленості». Мабуть, найбільш точно це визначив Марко Рубіо: «Ми досягли прогресу в тому сенсі, що визначили потенційні теми (сфери) для угоди».
Взагалі у мене ефект «дежавю», нібито я знову дивлюсь інформаційно-політичний серіал «Зіпсований телефон», і в головній ролі знов Стів Віткофф. Після свого візиту до Москви 6 серпня він наробив плутанини щодо теми «обміну територіями» (і ця плутанина триває). Зараз він своє сприйняття і своє тлумачення обіцянок Путіна про «гарантії безпеки» і вирішення територіальних питань видає майже за домовленості. Показово, що в оцінках і висловленнях Стіва Віткоффа і Марко Рубіо щодо обговорень на саміті в Анкориджі, які вони зробили 17 серпня, є суттєві розбіжності. Марко Рубіо значно більш обережний, а Стів Віткофф знову широко і в позитивному сенсі тлумачить думку Путіна. Тому не варто дивуватися, що каша і плутанина щодо підсумків дискусії з Путіним на Алясці виникла і в голові Трампа.
На Алясці не було узгоджено якийсь спільний американо-російський мирний план. І американці не погодилися на якісь неприйнятні для нас поступки. І це добре. Але недобре те, що Трамп знов хитнувся у бік Путіна в розумінні подальших шляхів переговорного процесу про завершення російсько-української війни. Трамп підтримав путінську ідею, що замість припинення вогню треба укладати всеосяжну мирну угоду. І що нібито це буде швидше і надійніше, ніж перемир’я на фронті. Насправді це не так, але Путіну вдалося переконати Трампа і Віткоффа, що його пропозиції є компромісними і заслуговують розгляду.
Ще більше проблема полягає в тому, що Трамп вважає, що заради швидкого миру Україна має піти на односторонні поступки. Якісь поступки і «гарантії» пообіцяв і Путін, але від України вимагають набагато більших і принципових поступок, зокрема, і принципових.
Переговори у Вашингтоні з президентом Зеленським, які Трамп призначив на 18 серпня, напевно спрямовані на те, щоб переконати президента України погодитися на поступки. Для того, щоб нейтралізувати цю проблему, а також ризик нового конфлікту Зеленського з Трампом, разом із нашим президентом на переговори до Вашингтона їде ціла група європейських лідерів, що є безпрецедентною подією в стосунках європейських країн зі США. Це не просто група підтримки президента Зеленського. Вони прямують до столиці США, щоб переконувати Трампа в необхідності більш збалансованої позиції, у тому, що не можна укладати мир на умовах Путіна.
Це явно не сподобалося Трампу, і він усе ж таки наполіг на тому, що спочатку мають бути його особисті переговори з Зеленським, і потім уже — зустріч із європейськими лідерами. Так чи інакше, Трампу не вдасться ігнорувати позицію європейців. А для президента України вплив європейців на президента США є вагомим посиленням його переговорних позицій.
Перед президентом Зеленським і європейськими лідерами буде дуже непросте завдання — як переконати Трампа повернутися до позиції про першочергове припинення вогню, як зняти з президента США чари путінського дурману і в той же час не розсваритися з Трампом, не відштовхнути його ще більше в бік російського диктатора.
Те, що почалося на Алясці (а, точніше, ще 6 серпня в Москві) і продовжиться 18 серпня у Вашингтоні — це гостра тактична боротьба за позицію Трампа в переговорах про завершення російсько-української війни. Уже очевидно, що на Трампа можна і треба впливати і позиція Трампа щодо шляхів завершення війни в Україні вже неодноразово змінювалася. Навряд удасться переконати Трампа вже зараз. А може, і взагалі не вдасться. Однак Україна разом із європейськими лідерами буде відстоювати спільні позиції щодо умов завершення війни.
Переговори у Вашингтоні — лише проміжний етап напруженої політичної боротьби за Трампа і навколо Трампа. І поки що це далеко не кульмінація переговорного процесу.
Текст опубліковано з дозволу автора
