Зеленський – щеплення від змін

Чому багато людей готові голосувати за Зеленського, незважаючи на його кричущу некомпетентність і той фарс, на який він перетворює політику в Україні? Перш за все, голосують проти Порошенка, бажаючи змін. Людей зрозуміти можна. Незважаючи на очевидний прогрес у реформах, корупція залишається на високому рівні. Політична система мало змінилася, та й важко було очікувати більшого. Переважно при владі залишилися ті, хто був її частиною і до Майдану. І проти природи не попреш. Зокрема проти природи президента. І люди втомилися від цього. Від брехні і Кононенка, від прокурорів і СБУшників. І знову від брехні. І це логічно. Дурість і брехня дратують багатьох, навіть незважаючи на те, що в країні зростає економіка, доходи населення, а МВФ з ЄС на кожному кроці твердять, що за останні пару років було зроблено більше, ніж за 20 попередніх. Люди емоційно хочуть змін, вимагають їх. І навіть не особливо замислюючись, що буде потім.

Чи відчувають еліти цей запит суспільства? Безумовно. Чи є він для них ризиком? Звичайно. До того ж не особистим ризиком, а ризиком втрати кормової бази, яка під тиском кредиторів і так збідніла. І якщо революцію не можна перемогти, значить, треба її очолити. Старий добрий принцип. І вони очолюють революцію, пропонуючи Україні імітацію змін, мультяшного персонажа, який живе тільки в Instagram і YouTube, і якого просто фізично не зустрінеш у житті. Кидають цю кістку людям. З правильними гаслами. З технологічною програмою, що відповідає найщирішим запитам суспільства. Беріть і користуйтеся.

І тільки після виборів виявиться, що навколо нього не нові обличчя, а частина старої еліти. Яку народ, по ідеї, теж повинен ненавидіти. Міністр МВС, втікач-олігарх, якого шукає ФБР, ще парочку олігархів, які вже почули від кандидата, що все буде добре, колишні регіонали, народні депутати, вже готові зізнатися, що «з дитинства за Зеленського». Це ті самі люди, що й оточення Порошенка, тільки вид збоку. А деякі в принципі ті самі. Тільки в руках у них буде некомпетентна людина, що дозволяє ліпити з неї, як з глини все що завгодно і при цьому не боятися наслідків, адже у всьому звинуватять саме її. І так, ніякої боротьби з корупцією – тому що важко боротися з корупцією під її керівництвом, а між висотоміром Свинарчука молодшого і рюкзаками Авакова немає жодної різниці.

Так от, вибір Зеленського зараз – це той самий вибір Порошенка після Майдану. Коли під запит суспільства потрапила людина зі старої системи, яка логічно не хотіла нічого міняти. І тільки тиск Заходу змушує Україну крок за кроком реалізовувати реформи. І головне питання зараз, чи буде тиск при Зеленському ефективним. Тиск на колективного Зеленського, обличчям якого буде відомий український комік.

Зеленський – це випуск пари. І все. Профанація змін. Актор, який грає те, що його просять грати. Демократія дозволяє таким чином нівелювати суспільний негатив. Еліти, ті самі корумповані чиновники і олігархи, ніби говорять суспільству. Дивіться, ви хотіли змін. Отримайте зміни. Радикальні зміни. А потім, коли з одного боку некомпетентність Зеленського і жадібність Коломойського приведуть до кризи (прощавай МВФ, а значить прощавай і курс гривні), а з іншого – ніяких реальних змін не відбудеться, суспільство охоче вибере модель «стабільності в болоті». Попросить сильної руки і міцного господарника.

І якщо ви дійсно сильно і щиро хочете змін, вам не можна голосувати за Зеленського. Його вибір – це не вибір змін, це ілюзія їх можливості. Солодка ілюзія.

У підсумку шансів для реальних змін вже не буде. Взагалі. Тому що Зеленський – це щеплення від змін. Ви спробували, отримали. Більше не хочете. І шанс на зміни буде втрачено. Люди, які їх потребували, виявляться розчарованими. Їх будуть називати романтиками, які погубили економіку України. Запит суспільства піде. Уже не можна буде публічно вимагати змін і не отримати за це порцію негативу. А це мрія будь-якого українського корупціонера. І того, хто буде в команді Зеленського. І того, хто начебто програє зараз. Тому що корупціонер з корупціонером в Україні завжди домовляться. Хтось забере у когось частку в якомусь потоці, але, звичайно ж, ніхто не сяде. І від зміни місць доданків постраждає звичайне українське суспільство, яке отримає нову кризу і оплатить бажання Коломойського. Але не корупціонери і не сама корупція. У них все буде добре. Адже погано їм може бути тільки в разі реальних змін. Тим більше, будь-які кризи роблять бідних біднішими, а багатих багатшими.

А змін не буде. Тому що запит піде. І замість поступового довгого шляху до змін, коли змінюється і влада, і суспільство, під тиском кредиторів, буде апатія. Ніхто не вимагатиме боротьби з корупцією, тому що сама боротьба буде дискредитована. Якщо ви хочете змін, то треба вибирати зміни, а не їх імітацію. Треба вибирати цінності. Треба вибирати кроки. Треба вибирати реальний план змін від людини, команда якої хоче ці зміни здійснити. І ймовірність того, що він буде це робити, вище ймовірності зустріти динозавра в Києві (старий жарт, 50 на 50, зустрінете, чи ні). І цей шлях буде довгим. Тому що всі хочуть змін, але ось річ у тім, що всі хочуть різних змін. І зміни це складно. І прийняти той факт, що зараз краще не буде і можна пробувати змінити порядок денний через парламент восени – дуже важко.

І це найобразливіше. Що ми знову втратимо свій шанс. Україна – чемпіон за втраченими можливостями. І тільки сама Україна цьому виною. І знову можна буде звинувачувати тільки себе. Принаймні років через 100, у книгах з історії, про це напишуть.

Текст опубліковано з дозволу автора

Оригінал

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени