Що чекає Україну на місцевих виборах
На голоси виборців, що відходять від Зеленського і партії Слуга народу, розраховує ціла низка старих і нових партій, парламентських і позапарламентських
Політико-ідеологічне позиціонування, в тому числі (і особливо) передвиборне, — ключовий елемент ефективного просування нових політичних проектів, або оновлення вже існуючих. Якщо гранично просто сформулювати, що таке «політичне позиціонування», то це демонстрація відмінності вашої політичної сили від інших. При цьому важливо чітко показати вашим потенційним прихильникам — проти кого і за що ви політично воюєте. Але тут є істотні нюанси. З одного боку, ви повинні показати свого головного ідеологічного супротивника, створити максимальний ідеологічний контраст щодо нього. Однак ваш головний і реальний конкурент в боротьбі за голоси виборців — сусід по електоральній (політичній) ніші. Найчастіше, у вас з ним дуже близькі ідеологічні позиції. Але конкурувати ви повинні саме з ним, і свої особливості вам треба показувати стосовно саме нього. Принаймні воювати треба саме з ним. При цьому не варто забувати, що після виборів ваш конкурент може стати вашим союзником, тому не варто перетворюватися на смертельних і непримиренних ворогів. Саме тут варто виявляти мистецтво політичного позиціонування.
Хітом торішнього політичного сезону, особливо під час парламентських виборів, було протистояння «нових» проти «старих». Це проявлялося не тільки в передвиборній риториці і рекламі, а й у складі партійних списків, куди, наприклад, деякі нові політичні сили не включали чинних народних депутатів і взагалі політиків, що мають імідж «старих». Максимальний ефект від такого позиціонування отримала партія Слуга народу, що було обумовлено феноменом Володимира Зеленського та його перемоги на президентських виборах. Істотно менший, але достатній для проходження в парламент ефект отримала і партія Голос.
У нинішньому політичному сезоні мода на протистояння з президентом Зеленським. Саме таке позиціонування зближує такі різні політичні сили, як Європейська Солідарність Петра Порошенка і Партія Шарія. Вибір такого позиціонування обумовлений перш за все наростанням проблем у президента Зеленського і його партії (через епідемію коронавірусу, карантин і глобальну економічну кризу), в тому числі зниженням їх рейтингів. Гріх було не скористатися такою ситуацією. До того ж для опозиції це закономірне і традиційне позиціонування — боротьба з правлячою партією, діючими президентом та урядом.
Але в «антизеленському» позиціонуванні партій Порошенка і Шарія є істотні відмінності.
Для партії Порошенка головним ідеологічним опонентом, здавалося б, має бути ОПЗЖ. Та й перетікання голосів виборців між Європейською Солідарністю і Слугою народу немає. Ці дві політичні сили знаходяться в зовсім різних політико-ідеологічних нішах. Але для Петра Порошенка принципово важливо відновити ситуацію другого туру президентських виборів, коли вибір був тільки між Зеленським і Порошенком. Відновлення ситуації вибору тільки між двома політичними силами штучно підвищує статус партії екс-президента. Не випадково Петро Порошенко став називати себе лідером опозиції, хоча такого права йому ніхто не давав, і в парламенті є ще три опозиційні сили. Є ще й позапарламентська опозиція, яка теж не делегувала Петру Олексійовичу лідерського статусу. Таку ж тактику — від самопозиціювання себе як «лідера опозиції» використовувала свого часу Юлія Тимошенко. Пряме протистояння з президентом Зеленським — це ще і спосіб політичної захисту правових інтересів Петра Порошенка в численних кримінальних провадженнях, відкритих проти нього.
Інша ситуація у Партії Шарія. До неї відходить деяка частина голосів виборців, які розчарувалися в Слузі народу. І політтехнологи Партії Шарія, мабуть, вирішили прискорити цей процес за рахунок прямих і агресивних атак на президента Зеленського. Заодно воно таким чином демонструють свою нібито силу. Умовно це можна назвати ефектом «моськи, яка гавкає на слона». Щодо рейтингу Слуга народу є слоном стосовно Партії Шаріі (рейтинги партії Зеленського в 10 разів вищі). І з цієї причини Слузі народу доцільно просто ігнорувати «тявкання» «моськи». Ще одна «Фішка» Партії Шарія — залучення до себе уваги шляхом провокування різних конфліктів.
На голоси виборців, що відходять від Зеленського і партії Слуга народу, розраховує ціла низка «старих» і нових партій, парламентських і позапарламентських. Майже напевно такі наміри є і в Андрія Пальчевського, який створив нещодавно свою партію Перемога Пальчевського. На виборах мера Києва він може спробувати зіграти роль реінкарнації міфу Зеленського для киян. А ось з позиціонуванням його партії на загальнонаціональному рівні буде складніше. Потенційна політико-ідеологічна ніша партії Андрія Пальчевського — десь між Слугою народу і Партією Шарія. Але тоді йому треба шукати політичну «фішку», яка б вирізняла його і від партії президента Зеленського, і від усіх опозиційних партій.
Здавалося б, найпростіша ситуація з позиціонуванням у партії Пропозиція — захист інтересів місцевого самоврядування та процесу децентралізації в протистоянні з центральною владою. Але схожої позиції дотримуватимуться і мери багатьох міст України, які підуть на місцеві вибори від інших партій. Спроба політтехнологічно розширити ідеологічну позицію партії Пропозиція, уникнути стереотипу і політичних обмежень «Партії мерів» в підсумку призводить до більш аморфних форм політичного позиціонування.
Схоже, доведеться істотно коригувати торішнє позиціонування («нові» проти «старих») партіям Слуга народу і Голос. Міфологія радикального оновлення правлячих еліт за останній рік надто ослабла і на місцевих виборах може не спрацювати. До того ж є великі проблеми з пошуком і добором ефективних «нових» на місцевому рівні. Але певної радикально нової моделі політичного позиціонування на місцевих виборах у партії Зеленського поки немає. Тому установка на оновлення місцевого керівництва буде використовуватися партією Слуга народу і на прийдешніх виборах мерів міст і місцевих рад, але з урахуванням специфіки окремих регіонів.
Голос, що втратив свого фронтмена Святослава Вакарчука, начебто знайшов нову фішку з позиціонуванням — це війна з міністром внутрішніх справ Арсеном Аваковим. Але це тема політично занадто вузька і не має стосунку до місцевих виборів. До того ж вона не пов’язана з актуальними настроями широкого загалу виборців. В результаті галасу багато, а ефект на місцевих виборах від такого позиціонування може виявитися нульовим.
У складній ситуації з передвиборчим позиціонуванням на місцевих виборах опинилася Батьківщина. За останні півтора року партія Юлії Тимошенко дещо випала з головних політико-ідеологічних розломів сучасного українського суспільства. У ролі головного опонента і альтернативи Петру Порошенку її несподівано замінив торік Володимир Зеленський. Нове ефективне позиціонування поки не знайдено. Спроба використовувати теми «зовнішнього управління» нічого не принесла партії Юлії Тимошенко. З ким і за що боротися на місцевих виборах? Це питання дуже актуальне для Батьківщини. Можливо, на щит знову будуть винесені тарифна проблема і тема соціального захисту.
Відсутність чіткого політичного позиціонування є безперечною слабкістю партії Сила і честь. Це одна з причин поразки партії Ігоря Смешка на торішніх парламентських виборах. Зважання на рейтинг і якийсь політичний міф (хоча і досить розмитий) навколо Ігоря Смешка виявилося недостатньо, тим більше коли і титульний виборчий список партії, і її виборча кампанія не дуже відповідали цим міфом. Однак партія Сила і честь може добре вписатися в один з трендів в нашій нинішній суспільно-політичній ситуації, і своя потенційна політична ніша у цій партії є. Але це потенціал, який ще треба реалізувати, інакше на місцевих виборах повториться минулорічна ситуація.
Ось у кого немає жодних проблем з політичним позиціонуванням, так це у ОПЗЖ. Ця партія міцно домінує (майже монопольно) в проросійської політичної ніші, демонструє опозиційність і президенту Зеленському, і «майданним» політичним силам. І поки це позиціонування буде працювати на інтереси ОПЗЖ, партія Бойко-Медведчука-Льовочкіна нічого змінювати не буде. Тим більше, що йдеться про ідеологічну позицію, яка органічно відображає світогляд лідерів й активістів цієї партії.
На закінчення про найголовніше, що треба розуміти всім політичним силам (і старим, і новим) — восени відбудуться місцеві вибори, а не парламентські або президентські. І партіям, які братимуть участь у виборах, доведеться адаптувати своє базове політичне позиціонування до специфіки місцевих виборів й особливостей окремих регіонів.
Текст опубліковано з дозволу автора
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ
