Це бета-версія нового сайту Нового Времени. Надсилайте свої зауваження на адресу newsite@nv.ua

Заради світлого майбутнього

2 січня, 13:21
3649
PR
Вы также можете прочесть этот материал на русском языке

Адепт імперії частіше за все не хоче визнавати, що крах Радянського Союзу був неминучий через неефективність економічної моделі

Дві речі відрізняють сучасного адепта Кремля. Це віра в занепад заходу і російський розквіт, – пише Павло Казарін для Крим.Реалії.

Заходу пророкують мігрантські бунти. Економічний крах. Ісламський фундаменталізм. Євросоюзу обіцяють розпад. США – китайську експансію. Демократії та лібералізму – кризу і виродження.

І навпаки. У свідомості адепта Кремля на руїнах старого Вавилона виросте новий Рим, який сьогодні лише накопичує сили для фінального ривка. А тому «треба лише трохи потерпіти».

Обидві позиції такі ж в тому, що звернені до прийдешнього. Дню сьогоднішньому в них немає місця. Він – лише плацдарм для світлого майбутнього, в якому одних чекає нагорода, а інших розплата.

Причому обидві формули так чи інакше пов'язані з Радянським Союзом. Вони прямо звідти – з епохи п'ятирічок і Держплану, гонки озброєнь і холодної війни. Побутова ідея СРСР – це вічне надзусилля заради світлого завтра. І цю ж ідею проповідники Москви намагаються знову піднімати на прапори.

А ідея «краху Заходу» – вона народилася з травми 91-го. Якщо точніше – з невідрефлексованих причин цієї травми.

Адепт імперії частіше за все не хоче визнавати, що крах Радянського Союзу був неминучий. Що розпад «країни совєтів» був запрограмований неефективністю економічної моделі. Що «парад суверенітетів» – це лише природний процес деколонізації. Тієї самої, через яку решта всього світу пройшла на кілька десятиліть раніше.

Це стара як світ історія про «нормування» себе. Мовляв, якщо у мене була травма, то і інших вона теж чекає. Така позиція дозволяє зняти з себе відповідальність. Виходить, що не ти винен в тому, що з тобою сталося. Виходить, що це карма, яка катком повинна прокотитися по всьому. «Просто по мені вона прокотилася сьогодні, а по тобі прокотиться завтра».

Адепту імперії страшно думати, що на травму ніхто не приречений. Що травма – це наслідок неправильних вчинків. Що вона трапляється з тими, хто не розуміє, як влаштований сучасний світ. З тими, хто не здатний прорахувати наслідки своїх дій.

Будущее принадлежит тем, кто его создает, а не тем, кто его ждет

Розмови про «крах заходу» виконують роль терапії. Дарують відчуття, що час працює на тебе. Що завтрашній день буде краще сьогоднішнього. І треба лише трохи потерпіти заради неминучого історичного тріумфу.

Але в тому й річ, що ніякого «загального» сценарію не існує. Він щоразу свій власний – і залежить від тисячі факторів. Криза може бути фатальною лише тоді, коли лікар помиляється з лікуванням. А може стати оновленням – якщо діагност не дарма їсть свій хліб.

У Криму можуть вірити в «кримський міст», який вирішить всі проблеми. У Москві – в подорожчання нафти, яка наповнить «засіки». У Кремлі – в крах об'єднаної Європи, який поверне Росію в світову президію. Але в тому й річ, що історії немає ніякого діла до наших очікувань. Ціни на нафту і європейське майбутнє не залежать від російських бажань. А збудований міст не позбавить півострів від статусу апендикса в тілі російського організму.

Тому що майбутнє належить тим, хто його створює, а не тим, хто його чекає.

Друкується з дозволу Радіо Свобода/Радіо Вільна Європа, 2101 Коннектикут авеню, Вашингтон 20036, США

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени