Замкнуте коло правосуддя
У кого спитати за вбивство Каті Гандзюк?
Я не слідство і не суд. Але очевидно, що треба спитати зі замовника, якого треба знайти. А от щодо замовника, то сьогодні це розслідує СБУ, національна поліція, – всі правоохоронні органи повинні це робити.
Та я вважаю, що тут треба спитати за десятки нерозслідуваних, ігнорованих справ щодо активістів. У тому числі тих, де брали участь ті чи інші елементи правоохоронних органів: Шабунін, якого зеленкою обливали люди, які працювали в поліції, муніципальні варти, які в Одеси нападають на активістів у той час як дружина Петра Порошенка приїжджає вишиванки робити з Трухановим.
Сьогодні ми зустрілися з представниками Української Гельсінської спілки з прав людини, і вони повідомили, що з липня і до сьогодні до них звернулися 212 громадських активістів щодо нападів, протидії і так далі. Ця масова безкарність породжує наступну безкарність.
Тому вважаю, що тут треба розглядати не одну лише смерть Каті Гандзюк, але оці сотні справ, які не розслідуються. Наскільки знаю, на сьогоднішній день Українська Гельсінська спілка в своєму віданні має 12 справ, які вони передають у Європейський суд з прав людини. Тобто це означає, що тут, в Україні, вони не знайшли належних вироків і справедливості не добилися. І насправді таких справ набагато більше. І слід спитати за оцю системну безкарність з правоохоронців, особливо в регіонах.
Масова безкарність породжує наступну безкарність
У мене відчуття, що розслідування громадських політичних активістів стають вторинними для правоохоронної системи. Тому що, як правило, існують конфлікти з розслідування тієї ж корупції в правоохоронних органах. Так, як було у Каті. Адже відомо, що вона розслідувала справи щодо відкатів на тендерах з боку херсонської поліції. І саме тому дуже багато справ на місцях ігноруються: активісти працюють проти місцевих правоохоронців. А центральні правоохоронці не хочуть здавати своїх.
І виходить просто замкнене коло. А оскільки це склалося в певну систему, вона продукує режим, який закриває очі на такі справи. І зверніть увагу, що до Катерини Гандзюк на національному рівні про це ніхто не говорив.
Щоб розірвати це замкнене коло, нам треба деполітизувати правоохоронну систему. У нас один правоохоронний орган, МВС, по одній квоті – належить Народному фронту, інший правоохоронний орган, Генеральна прокуратура, – іншій квоті – Блоку Петра Порошенко.
Чому така величезна протидія створенню Комісії для проведення розслідування нападів на Гандзюк та інших активістів? Тому що влада боїться критики. Влада не сприймає це, як нормальний конституційний інструмент Верховної Ради, який абсолютно нормально застосовують у світі задля контролю над подібними справами.
На це дивляться, як на спробу політичного наїзду на того чи іншого політичного гравця. Який, до того ж, завтра буде балотуватися. Бо в нас і генпрокурор, і міністр внутрішніх справ – це передусім політики, які вже окреслили свої наміри іти на наступні вибори.
Тому деполітизація правоохоронних органів, виймання цих посад з політичних квот – запорука того, що ситуація перейде в інший стан.
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени