Захарченко програє, Москва мовчить

Останнє загострення бойових дій на Донбасі, зокрема, під Авдіївкою, було, на мій погляд, ініційований не Москвою, а місцевими силами. Швидше за все, пан Захарченко просто хотів показати, що він себе вважає покинутим, що від Москви потрібна термінова допомога - військова або грошова. Інакше він програє.

Стратегія України, наскільки я можу судити, була обрана правильно: маленькими просуваннями рухатися вперед, не виходячи за смугу поділу - тактика жаб'ячих стрибків, як хтось вдало сказав. Опиратися такій тактиці дуже складно. В України все-таки регулярна армія, а у ДНР - вольниця. (Раніше вони воювали не з трактористами і шахтарями, а за рахунок залучення регулярних російських частин, останнім часом - за рахунок залучення «прокладкових», приватних військових компаній).

З'являється відчуття поразки: віджали той шматочок, віджали цей; відступили там, відступили сям. У пана Захарченка немає іншого вибору, як намагатися приховати ситуацію і залучити Росію. Він спробував, але Росія не втягнулася.

В інформаційному просторі постійно говорять, що ДНР зупинила наступ України, але це чиста пропаганда. Як мінімум, точки Алмаз-1 і Алмаз-2 українські збройні сили віджали у бойовиків.

Встановилося статус-кво. Для ДНР це погано, а для Москви - добре. Кремль хоче заморозити конфлікт, залишити його в підвішеному стані, а мотороли і гіві хотіли воювати, адже нічого іншого вони робити не вміють. Зараз в цьому ключі виступив Захарченко, але йому чітко дали зрозуміти: сиди і роби, що тобі велять. Інакше спіткає доля інших.

Цікаво, як буде діяти далі Україна. Статус-кво їй теж в цілому на руку. Якби були раціональні політики, вони б вже давно відмовилися від Донбасу або ввічливо спустили на гальмах. Але оскільки політика, як правило, буває ірраціональна, чи не з'явиться спокуса наступати далі? На мій погляд, це було б великою помилкою. Завоювати цю територію можна, а контролювати її після всього, що сталося, дуже важко.

Більше поглядів тут