Забута Перша світова

Ви були на афганській війні? Або, можливо, ваш батько чи дід? Чи не загинув, прости Господи, хтось із ваших близьких на тій далекій і безглуздій війні? Ні? Слава Богу! Але ви ж напевно хоча б раз чули, що у ваших друзів або знайомих в родині був хтось, хто воював, був поранений, загинув у Афганістані? Ось я – вже не вважайте за хвастощі, прошу уклінно, – там був, залишився цілим і неушкодженим, слава Богу, але кількох друзів втратив, і досі забути цього не можу.

Це я все до того, що пам'ять про афганську війну жива, незважаючи на те, що – хоч, і може, грішно так говорити – втрати колишнього СРСР в Афганістані були мізерно малі. Порівняно з тими, яких країна зазнала у Другій світовій. А вже про неї пам'ять ніяк не вгамується. Немає такої родини, в якій хтось не воював, не був поранений, не загинув.

А ось Перша світова та її жертви з колективної пам'яті народів колишнього Радянського Союзу немов гумкою стерта. І меморіал біля московської станції метро «Сокіл» навряд чи щось може змінити. Погодьтеся: більшість з нас минулої неділі дивилися телевізійні трансляції з Парижа, де за участю всіх світових лідерів відзначали 100-річчя закінчення тієї великої і жахливої ​​війни, як репортаж про якісь чужі, безмежно далекі і незрозумілі урочистості.

При тому, що втрати Росії в тій війні були величезні.

Не треба вплутуватися в чужі безглузді війни

Точної статистики немає, але за оцінками військових істориків, російська армія втратила на німецькій війні, як її раніше називали в народі, убитими в бою, загиблими від ран, від хвороб, зниклими безвісти, померлими в полоні понад два мільйони двісті п'ятдесят тисяч осіб. І ще протягом всієї війни – майже три мільйони поранених. Плюс ще понад два мільйони, які потрапили в госпіталі через хвороби, отримані на фронті.

Це не рахуючи втрат серед цивільного населення – адже східний фронт Першої світової проходив на заході колишнього СРСР, через західні області України і Білорусі. Війна три роки каталася взад-вперед через Галичину, Карпати, Волинь, Бессарабію.

Чи зберігається у вашій родині переказ про діда, прадіда, прапрадіда, які наклали головою на тій кривавій бійні? Ось і в моїй родині напевно хтось воював і навіть, може бути, загинув, а пам'яті не збереглося, на жаль.
І запитати вже нема кого – всі померли.

Перша світова і для Росії, і для України, і для Білорусі, і для багатьох інших країн пострадянського простору виявилася забутою війною. Навіть у Вірменії турецький геноцид вірмен в історичній пам'яті народу значною мірою вирваний з контексту подій Першої світової, в якій мусульманська Туреччина воювала проти Росії на боці Німеччини та Австро-Угорщини, а на вірмен-християн дивилася як на «п'яту колону» ворога – Росії.

Ця втрата історичної пам'яті, на жаль, зрозуміла і їй є пояснення. Головні, вирішальні битви Першої світової розгорталися в іншому політичному, культурному, географічному просторі – у західній Європі, під Верденом, на Соммі, на Марні.

Буквально з перших днів війни над Парижем нависла і чотири роки висіла загроза захоплення німецькими військами. І тому Перша світова пройшла через серце французів, багато з яких пам'ятали поразку у франко-пруській війні 1871 року, падіння Парижа, втрату Ельзасу і Лотарингії.

Ніколи ще війна не велася так жорстоко, нещадно і в таких масштабах. Ніколи ще не застосовували в таких масштабах найдосконаліші на ті часи інструменти смертовбивства – скорострільні кулемети, великокаліберну далекобійну артилерію, танки, підводні човни, що топили будь-які судна під ворожим прапором, зокрема торгові і навіть пасажирські. Дирижаблі і перші бойові літаки, нарешті. Вперше було застосовано хімічну зброю масового ураження – отруйні гази.

Після війни центральна Європа лежала в руїнах.
Ціле покоління найкращих, найталановитіших, найяскравіших вибило залізом. У Великобританії на війні загинув мало не кожен п'ятий молодий аристократ. Тодішній глава уряду Його Величності Герберт Асквіт втратив сина, а майбутній прем'єр Ендрю Бонар Лоу – двох дітей. Ще один глава кабінету міністрів Ентоні Іден втратив на війні двох братів. Список можна продовжувати нескінченно.

Ось тому день 11 листопада 1918 року, коли в Комп'єні під Парижем було підписано перемир'я – зауважте, не капітуляція Німеччини, а саме перемир'я, щоб не принижувати надміру сторону, яка програла – був таким важливим і радісним днем ​​в історії Європи та світу. Союзники по Антанті вирішили, що умови миру вони продиктують потім. Так воно і сталося в 1919 році у Версалі, де було вирішено, що саме належить з німців, які програли війну. (Мало хто знає, що репарації за умовами Версальського миру Німеччина виплачувала державам-переможницям аж до початку ХХI століття).

Але для людей, які 11 листопада 1918 року жили на руїнах Російської імперії, де вже щосили палала громадянська війна, де кожні півроку, як в Україні, одна влада змінювала іншу, підписання перемир'я в далекому Комп'єнському лісі під Парижем було подією, що відбулася якійсь іншій реальності, в іншому світі, на іншій планеті.

Та й сама та війна з самого початку була якоюсь абстракцією, чужою і незрозумілою. Це вам не війна з Бонапартом, який вторгся в Росію трьома колонами. Це вам не протистояння з Гітлером, який віроломно напав – рівно о четвертій ранку, без оголошення війни – на свого вчорашнього союзника, з яким він тільки вчора благополучно ділив сфери впливу і перекроював кордони в Європі.
Тут усе зрозуміло – треба було батьківщину захищати.

А тоді, в серпні чотирнадцятого, росіянам, українцям, білорусам та іншим підданим російського царя треба було йти вмирати десь у чужій Східній Пруссії, щоб ще десь далеко, ще в одному чужому краю, захистити від супостатів православних братів-сербів, про яких майже ніхто раніше і не чув, і в очі їх не бачив.

Війна незрозуміло навіщо, незрозуміло де, незрозуміло якими засобами. Навіть дитині було очевидно, що Росії цю війну не потягнути – як то кажуть, пупок розв'яжеться. Що і сталося. На четвертий рік війни монархія впала, як картковий будиночок.

А от не треба вплутуватися в чужі безглузді війни за тисячі кілометрів від своїх берегів. Особливо – заради вигаданих гасел і уявних цінностей. Особливо чужих.

Захищати братів-слов'ян, братів-православних, братів-мусульман – ну а чого? З талібами дружимо, з ХАМАСом дружимо, з Хезболлою дружимо, з братами-автократами дружимо – і в Ірані, і в Лівії, і в Сирії, і в Африці. Далі – скрізь. Аби тільки піндосам напаскудити.

Ой, а ось іще одна класна національна ідея! Нарешті! Державна ідеологія, котру який рік шукають, ніяк не можуть знайти. Ось же воно, на поверхні лежить. Все просто як п'ять копійок. Треба просто чесно, чітко, відкрито все сформулювати. Засукавши рукава, боротися з Америкою. Незважаючи ні на що. Будь-якою ціною.

«Мы стоим за дело мира, мы готовимся к войне», – співав Галич. – Все мы, кровь на рыле, топай к светлому концу»... Тим більше, наш домашній дуче пообіцяв, правда, явно переплутавши православ'я з ісламом, – тут чи то Тихон, чи то Кирило дали маху з духовною освітою національного лідера, – що всі прямо потраплять мучениками в рай, а решта просто здохнуть. Але в принципі, півділа вже зроблено.

Втім, я відволікся. Так от, що стосується Першої світової війни. Хоч і не знає історія умовного способу, але очевидно, що в 1914 році були й інші сценарії, якби Росія не вплуталася у війну, не було б усіх подальших подій. Але вона вплуталася, і запустився «ефект доміно», що розтягнувся на багато десятиліть. Революція 1917 року, падіння монархії, а потім і Тимчасового уряду, захоплення влади більшовиками, громадянська війна, прихід Гітлера до влади в Німеччині, Голодомор, Великий терор, Друга світова війна, за нею – холодна, Корея, Угорщина, В'єтнам, Чехословаччина, Афганістан – і так до серпня 1991 року, коли почав остаточно розвалюватися Радянський Союз, впала влада КПРС, стали формуватися обриси нового, пострадянського світу, світу після холодної війни. Світу, який все-таки став незрівнянно кращим, ніж був тридцять років тому, за часів Берлінської стіни, Варшавського договору, РЕВ, «світової системи соціалізму».
Так що в історії теж буває хеппі-енд. Можливо, цей феномен ми незабаром зможемо спостерігати ще раз. Та краще б – без іще однієї світової війни.

Текст опубліковано з дозволу автора

Оригінал

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени