Виявляється, чинний віцепрезидент США — автор американського бестселеру, ще й екранізованого оскароносним Роном Говардом. Невідомо, як ця книжка продавалася в Литві. Українського перекладу, наскільки я знаю, нема. Не маю інформації, чи він планувався. І тепер навряд буде в чиїхось видавничих планах. Бо в дружній нам Литві мемуари Ді Венса призупинили продавати на тлі повідомлень про скасування військової допомоги Україні. Отже, ця історія не про бізнес, а про жест солідарності з дружньою країною, яку автор книжки неприховано зневажає.

Дана новина — контекстуальна. Адже приблизно в той самий час генеральна продюсерка каналу 1+1 Ольга Захарова у себе у Facebook написала: «Класику американської літератури та книги про Голокост, громадянську війну, расу та релігію прибрали з полиць шкільної бібліотеки в окрузі Монро, штат Теннессі. Серед 574 вилучених книг були Грона гніву, Вбити пересмішника, Про мишей і людей, 451 за Фаренгейтом, Володар мух і Аутсайдери». А тепер повертаємося в Україну: книгу чеського автора Міхала Шефари Танцівниця з Донбасу, яка поширює антиукраїнські наративи, зняли з продажу «Видавництва 21». Хоча вона була однозначно рекомендована для перекладу й видання перекладачами, бетарідерами й літературними агентами і ось щойно випущена з друку.

Маю надію, програш тимчасовий

Повторюся: усе це сталося з невеличкими інтервалами протягом минулого тижня. І ризикує повернути, якщо вже не повернула суспільну думку не лише в Україні, а й за її межами на тонкий лід дискусій про потребу заборони книжок, а в ширшому розумінні — культурних продуктів. У чому ризики?

Насамперед в однозначному трактуванні слова «заборона культури» як шкідливого, руйнівного явища. Противники заборон миттєво згадають, як нацисти урочисто палили книжки Томаса Манна, Еріха Марії Ремарка, Зигмунда Фройда, Бертольда Брехта. Ще й знайдуть у мережі відоме багатьом історичне чорно-біле відео.

А далі вони розділяться. Спершись на цей доконаний факт, одні нагадають, як російські окупанти демонстративно палили українські книжки на окупованій українській території. І справедливо прирівняють рашистів до нацистів. Але інші відразу ж згадають про вилучення з українського публічного простору російських книжок, від Олександра Пушкіна й Михайла Булгакова до Сергія Лук`яненка й Дарії Донцової. І — увага! — так само заговорять про нацистські практики, до яких вдаються декларативні українські патріоти.

У випадку зі згаданою вище Танцівницею з Донбасу маніпулятивний, проте залізний, дієвий аргумент уже озвучено. Видавці наголошують, що чеський письменник Шефара є прихильником України, проте він дивиться на нашу країну очима своїх героїв. А герої, своєю чергою, мають повне право робити власні висновки. Ці висновки можуть і мають право комусь не подобатися — але ж це теж варіант правди. І такий — м`яко кажучи, критичний, погляд на українські постмайданні реалії може й повинен мати місце у вільних демократичних суспільствах. Хоча, пояснивши своє рішення видати суперечливу книжку, вони погодилися, що переборщили, не все правильно оцінили і вибачилися.

Але заявлене право мати інакшу точку зору на все на світі далі лишається пасткою, у яку демократичні суспільства й носії демократичних цінностей потрапляють. Варто хоча б коротко згадати американську історію книжкових заборон, аби пересвідчитися: названі пані Захаровою твори американської класики вилучають там із продажу, бібліотек та обігу не вперше. І підстави — абсурдні, проте обґрунтовані саме боротьбою за демократію.

Візьмемо хоча б знаменитий, яскраво виражений антирасистський роман Гарпер Лі Вбити пересмішника. Опублікований 1960-того, екранізований 1062-го і вшанований за фільм трьома Оскарами, твір від середини 1970-тих — і, як бачимо, дотепер, — входить до десятки найчастіше заборонених як, цитата, брудний та огидний. Тому є пояснення. Антирасистська спрямованість роману не сподобалася носіям протилежних поглядів. Тож вони знайшли безпрограшний варіант — послідовно закидали книзі… пропаганду расизму. На жаль, у більшості випадків демократичні інституції давали слабину. Бо простіше зітхнути й проковтнути, аніж доводити в судах протилежне.

Можна навести історії заборон інших книжок, тих-таки Про мишей і людей, Грона гніву чи 451 градус за Фаренгейтом. І розумна, наділена критичним мисленням людина не лише в Україні побачить і зрозуміє їхню абсурдність. Але з цього місця вступають маніпулятори, де б вони не жили, яке б громадянство не мали.

Їхня зброя — теж слово. За їхньою версією, зняття з продажу мемуарів Ді Венса в Литві лише через те, що він має власну думку щодо озброєння України, — абсурд. Бо його книжка зовсім не про це. На їхню ж думку, Пушкін, Толстой, Донцова й інші російські автори, у який би час не жили й не працювали, мають право бути прочитаними й почутими в Україні й нині, і повсякчас, і во віки віків, амінь. Адже не вони воюють проти України, і взагалі культура поза політикою.

Словом, будь-яка заборона культурного продукту, навіть у м`якому форматі обмеження доступу, де-факто не демократична, шкідлива сама по собі. Нехай читач, глядач і слухач сам робить висновки й сам на себе подібні обмеження накладає. А особистість автора і його передусім політичні погляди не слід проєктувати на зміст його твору чи творів.

Керуючись такими, на перший погляд, мудрими та простими принципами, дуже легко заблукати в трьох соснах. І стати черговою жертвою маніпуляцій. Адже саме маніпуляції завжди працюють проти правди. Їхня мета — заперечити очевидне, поставити його під сумнів, спекулювати.

Як результат, твори сумнівного змісту, як ось Танцівниця з Донбасу, стануть виразниками особистих точок зору. Таким творам навіть кілька Оскарів дадуть. Свіженький приклад — урожай нагород проросійській Анорі. Натомість критика тоталітаризму, расизму чи сексизму вправними маніпуляторами буде занесена саме до тих категорій, які ці твори критикують.

І в такий спосіб черговий раунд війни з правильними книжками буде виграно не на користь людей доброї волі. Маю надію, програш тимчасовий. При цьому був і лишаюся прихильником обмеженого, — тільки для дослідників! — доступу до справді шкідливих для України й українців книжок. Та й не лише книжок.

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди NV