Скарга на «бусифікацію». Як прийти у військо з гідністю
«Мого чоловіка «бусифікували» — пост, який починається цією фразою, моя стрічка виносить мені раз за разом цілий день
Це пост від людини, яка позиціонує себе як журналістка і правозахисниця. Пост, сповнений образи на порушені права. І ще щось там про гідність і те, чим ми відрізняємось від північного сусіда. Все, як я люблю…
Читаю і згадую тих, з ким мала за честь бути поряд ці роки. Тих, хто вимагав взяти їх до війська, попри хвороби, купу дітей, незавершені справи і поважний вік. Юних дівчат і сивих дідів. Мого першого ротного, який приховав наявність двох стентів в серці і діабету. Мого знайомого, який три місяці діставав всі доступні військкомати, бо не міг зрозуміти як це — місць немає? Всіх тих, для кого питання гідності вимірювалось (і вимірюється досі) геть по-іншому.
Зберегти гідність в умовах війни набагато складніше
Звичайно, питання гідності — воно завжди на часі. І намагання зберегти її в умовах війни набагато складніше завдання, ніж в мирному спокійному житті. Як можна зберегти гідність, наприклад, в тісній норі під землею, в очікуванні еваку під обстрілом, коли тебе нудить після контузії на тих, хто поряд? Як можна зберегти гідність в полоні, по вуха в крові і лайні, співаючи на колінах гімн Росії розбитим ротом? Як можна зберегти гідність, коли тіло реагує швидше, ніж мозок, і посеред руху у тебе просто віднімає ноги від тваринного жаху перед авіацією? Як можна зберегти гідність, коли дружина пише про те, що життя триває, їй потрібна опора, а тебе так давно немає, тож вибач — я покохала іншого?
Але це речі, на які ми не можемо впливати. Війна малює геть інші правила пристойності й інші моделі поведінки. І так — гімн ворога в полоні не робить тебе менш гідною людиною. Як і мокрі від сечі штани під час першого бою. Як і розповіді родичів про те, що — он всі люди, як люди, поряд зі своїми, а ти, гімнюк, кинув нас і втік грати в хлопчачі забавки.
А от «змінити точку входу», як пише автор, досить легко. Прийти у військо з гідністю — легко. Обрати частину, пройти ВЛК, БЗВП, підготуватись — легко. Ні, далі легко не буде. Але і соромно не буде теж. І зберегти гідність вдасться. В тому числі, в очах власних дітей. І про дітей. Окремий прекрасний пасаж був про дитину, яка тепер боїться людей в пікселі. Але тут я не хочу навіть починати…
Текст опубліковано з дозволу авторки
