«Брежнєв, врятуй нас». Як брати вдерлись до Чехословаччини

21 серпня 2019, 12:17

Це сталося 21 серпня 1968 року. Історія любить посміхатися

Зі спогадів Олени Боннер, дружини академіка Андрія Сахарова: «Через три роки (після празьких подій 1968 року) ми з Андрієм Дмитровичем їхали в таксі. Водій був молодий, балакучий, розповідаючи щось про себе сказав: «Це було, коли чехи на нас напали». Сахаров спантеличено вигукнув: «Хто на кого напав?». «Ну, чехи в Празі. Не пам’ятаєте, чи що?».

Реклама

А діло було так. 5 січня 1968 року першим секретарем ЦК Компартії Чехословаччини став Олександр Дубчек. Новий лідер негайно змінив команду і повів країну шляхом ринкових і суспільних реформ. Суть концепції була визначена так: «Соціалізм з людським обличчям». З чого випливає, що до цього дня у соціалізму було обличчя звіра.

4 березня новий закон про пресу скасовує цензуру. Було допущено формування й інших, крім КПЧ — партій. До червня 1968-го близько 70 політичних організацій подали заявку на реєстрацію. З’явилися громадські об'єднання: КАН — «Клуб ангажованих безпартійних» (KAN чеськ. Klub angažovaných nestraníků) і Клуб-231, який складався з колишніх політичних в’язнів (231 — стаття місцевого кримінального кодексу, по всій Чехословаччині було до 80 тисяч членів клубу). Дубчек також засудив сталінізм.

Як саме виглядали ці «одноклассники.ру» чехи пам’ятають досі

Зі спогадів Андрія Сахарова: «Здавалося, що в Чехословаччині нарешті відбувається те, про що мріяли так багато хто в соціалістичних країнах — соціалістична демократизація (скасування цензури, свобода слова), оздоровлення економічної і соціальної систем, ліквідація всевладдя органів безпеки всередині країни із залишенням їм тільки зовнішньополітичних функцій, беззастережне і повне розкриття злочинів і жахів сталінського періоду („готвальдовского“ в Чехословаччині)».

21 серпня, без оголошення війни, воєнізовані підрозділи Польщі, Болгарії, Угорщини, НДР і СРСР увійшли в Злата Прагу. Дубчек та інші реформатори празької весни вивезені в СРСР.

П’ять років тому в Чехії я гостював у однієї прекрасної літньої пари. Глава сім'ї, згадуючи події серпня 68-го, сказав мені: «Нас все життя вчили, що росіяни нам брати». Це вірно, відповів тоді я. Всі люди брати, в крайньому випадку сестри. Але ж і Каїн Авелю не чужий.

Загалом в середу, 21 серпня 1968 року, в центральній пресі вийшла заява ТАСС:
«Уповноважені заявити, що партійні та державні діячі Чехословацької Соціалістичної Республіки звернулися до Радянського Союзу і інших союзних держав про надання братньому чехословацькому народу невідкладної допомоги, включно з допомогою збройними силами».

Так почалася військова операція «Брежнєв, прийди спаси нас».

У суботу, 24 серпня в газеті «Известия» вийшло звернення до громадян Чехословацької соціалістичної республіки. Починається воно епохально голосно: «Брати наші, чехи і словаки!»

А завершується закликом: «Дорогі друзі! Сьогодні на допомогу до вас прийшли брати по класу».

Як саме виглядали ці «одноклассники.ру» чехи пам’ятають досі.

Радянські танки увірвалися в Прагу, руйнуючи все на своєму шляху. Перелякані чехи гнали «братів» і «однокласників» додому, не соромлячись у виразах і жестах. Але сили були не рівні. Як не рівні вони були й у Москві, в неділю 25 серпня 1968 року.

В цей день, на Красну площу з акцією протесту вийшли всього семеро: Вадим Далоне, Наталія Горбаневська, Віктор Файнбег, Володимир Дремлюга, Павло Литвинов, Лариса Богораз, Костянтин Бабицький. Рівно о 12 годині дня вони розгорнули плакати з гаслами: «Хай живе вільна і незалежна Чехословаччина!», «Ганьба окупантам!», «Руки геть від ЧССР!», «За вашу і нашу свободу!», «Свободу Дубчеку», «Ми втрачаємо найкращих друзів». «Ми втрачаємо найкращих друзів» (йдеться про чесько-радянську дружбу).

П’ятеро з них засуджені за «поширення наклепницьких вигадок, що ганьблять радянський суспільний і державний лад». Двоє, Файнберг і Горбанівська, визнані неосудними, і поміщені в психіатричні клініки.

В країні закрутилася індустрія психіатричної каральної медицини. Через 20 років не стало самої країни. А чехи і словаки таки довершили почату ними, і зупинену братами, справу.

Історія любить посміхатися. Здається так говорив драматург Едвард Радзинський.

Приєднуйтесь до нашому телеграм-каналу Мнения НВ

Показати ще новини