У Маріуполі двоє місцевих поліцейських зрадили присязі те перейшли на бік російських окупантів. Це — доволі свіжа інформація і, на жаль, не остання на цій війні. Насправді без зради та колаборації не обходилася жодна війна в історії людства. Проте українська ситуація й тут особлива.

Співпраця громадян України із російським окупантом почалася вже з березня 2014 року. Саме тоді, з майже безкровної анексії Криму, почалася ця війна. Найвідоміший приклад того часу — перехід на бік РФ контрадмірала ВМФ України Дениса Березовського. Якого 1 березня призначено командувачем наших Військово-морських сил, вже 2 березня він зрадив присязі й перекинувся на ворожий бік. Проте не менш показово, що чотири наступних роки зрадник мав державні нагороди України. А військового звання в Україні його позбавили аж 2021-го. Тобто: факту порушення військової присяги було не досить, аби зрадника позбавили всіх звань і нагород якщо не наступного дня, то бодай протягом тижня.

Інший відомий приклад — Неля Штепа, тогочасна очільниця Слов’янська. Вона зустрічала окупантів Гіркіна особисто, тісно співпрацювала з сепаратистською так званою владою. Після звільнення Слов’янська цілком логічно була заарештована. Але — не засуджена. Ба більше: Штепа на законних підставах брала участь у місцевих виборах 2020 року й навіть пройшла до міськради. Попри те, що в Україні не було ЗМІ, котре б не писало про її зраду й співпрацю з ворогом, і жодна з українських влад цього не заперечувала.

Таким чином, Україна має очевидні проблеми з притягненням до відповідальності й покаранням навіть явних зрадників та колаборантів. Припускаю: факти відкритої співпраці з російськими окупантами, які озвучуються з початком гарячої фази війни помножать ці проблеми на нуль та залишать у минулому. Найвідоміший із цих фактів — зрада мелітопольської депутатки від ОПЗЖ Галини Данильченко. Тепер вона самопроголошена очільниця окупованого Мелітополя і, за інформацією ЗМІ, причетна до викрадення надісланої мелітопольцям гуманітарної допомоги. Їй вже оперативно оголошено підозру в державній зраді. Але коли Данильченко та інших колаборантів посадять на лаву підсудних і чи посадять — наразі важко сказати.

Мотив — ось наріжний камінь для розуміння дій нинішніх зрадників

Одначе, як уже зазначено вище, нинішня ситуація зі зрадниками значно відрізняється від тієї, яка склалася з початком війни в окупованих Криму та частині Донбасу. Цивільне населення потерпало від жорстокості росіян та їхніх посіпак і тоді. Також мала місце руйнація житлових будинків і цивільної інфраструктури.

Проте все це не дається до жодного порівняння з тим, що Росія накоїла в Україні протягом лише першого місяця вторгнення. Й коїть далі. Не зупиняючись на досягнутому й не рахуючи людських жертв.

Колаборантка Неля Штепа пояснювала свої дії так: викликала вогонь на себе, всіма силами стримувала окупантів, рятувала людські життя. І взагалі, не мала іншого виходу під дулами автоматів. До речі, ситуація один в один змодельована в пізньорадянському фільмі Холодне літо п’ятдесят третього… За сюжетом, невеличке селище захопили кримінальники й почали грабіж та терор. На їхній бік, рятуючи своє життя, став місцевий партійний діяч. Він допоміг бандитам убити дільничного міліціонера. Та щойно знайшлися відчайдухи, котрі знищили банду, зрадник заявив, що придурювався й стримував нападників, як міг.

Сьогодні таке виправдання вже не пройде. Бо співпраця з окупантом тієї ж Галини Данильченко не зупинило ані звірства росіян у Мелітополі, ані руйнації, ані гуманітарну катастрофу. Дії коригувальників ворожої артилерії та авіації взагалі не витримують жодної логіки. Адже російські ракети направляють мешканці тих міст і сіл, які там живуть. Ніхто не гарантує, що ракети влучатимуть вибірково й якимось дивом оминуть будинок колаборанта. Нарешті, якщо зрадник допоміг ворогу зрівняти з землею своє місто чи село — які плани на майбутнє він має?

Взяти гроші й тікати до Росії — поганий варіант. Бо дуже скоро його там зачистять як небезпечного свідка. Записатися після окупації в російську армію? Навряд. Грабувати й мародерити сусідів разом із бойовими бурятами? Може бути, але ймовірність саме такої мотивації для зради дуже мала.

Мотив — ось наріжний камінь для розуміння дій нинішніх зрадників. Наприклад, під час Другої світової на бік німців переходили ті радянські громадяни, хто мав особисті рахунки до комуністичної сталінської влади. А окупаційній радянській владі служили ідейні пристосуванці, хай і за пайок та можливості подальшого кар'єрного зростання. Схожі мотиви рухали колаборантами в окупованих Криму та ОРДЛО.

Але чим керуються зрадники сьогодні? Особистою неприязню до президента Зеленського? Власною нереалізованістю в Україні? А які можливості дає війна нинішня тим, хто коригує вогонь чи служить окупаційній армії? Який соціальний ліфт пропонує зраднику окупант у напів або повністю зруйнованих територіях? Миску супу, пачку рублів, російське громадянство — що? Тим більше, навіть песимістичні прогнози обіцяють звільнення силами ЗСУ захоплених територій у середньостроковій перспективі.

Приклад вигнання ворога з Чернігівщини, Сумщини й Київщини — наочний. Куди колаборанти тікатимуть від українського правосуддя чи — що теж не слід відкидати — народного гніву й суду Лінча? Попетляти, як Неля Штепа, вже не вийде. На руках кожного зі зрадників є кров, зокрема — кров дітей. Вони є спільниками масових зґвалтувань, навіть якщо заперечуватимуть це на слідстві. Тому співпраця з окупантом, особливо — на окупованих територіях сьогодні є нічим іншим, як невідомим дотепер способом самогубства. Колаборант приречений. Чи розуміє він це — питання поки відкрите.

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди НВ